Домой

1. Драматургія




Скачать 89.88 Kb.
Название1. Драматургія
Дата25.04.2013
Размер89.88 Kb.
ТипДокументы
Содержание
Драматург Марко Кропивницький
Марко Кропивницький (1841-1910).
Драматург та письменник Іван Карпенко-Карий
Українське село в сірому, буденному вбранні, погоня за грішми, за землею, за наживою, насильство над селянами, самолюбство
Очільник першої професійної трупи Омелян Бачинський
Кухула, Осуховська, Біберович і Моленцький у "Верховинцях"
Панас Саксаганський
Марія Заньковецька у п’єсі "Поки сонце зійде, роса очі виїсть"
Питання для самоконтролю
1) «Не судилось», 2) «Осіння казка», 3) «Хазяїн», 4) «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», 5) «Дай серцеві волю, заведе в нев
Віконце допитливих.
Так було в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» співати: «Ой, не хади,
Подобные работы:

1. Драматургія.


Організація театру в Україні викликала потребу збагатити театральний репертуар, і ця потреба видвинула нові драматичні таланти, а саме Михайла Старицького, Марка Кропивницького та Івана Тобілевича.




Драматург Михайло Старицький
Літературну діяльність Михайло Старицький (1840-1904), розпочав під псевдонімом Гетьманець, перекладами з російської мови. Ці переклади – творів Крилова, Пушкіна, Лермонтова, Міцкевича, Байрона й сербських народних пісень становлять велику частку його літературної спадщини. З власними оригінальними творами вперше виступив у львівській «Правді» у 1868 р. його ліричні поезії відзначаються розумінням народних потреб. Драматичну творчість розпочав у 70-х рр. комедіями «Різдвяна ніч», «Як ковбаса та чарка …», «Чорноморці». Крім того, збагатив сценічний репертуар драматичними творами «Не ходи, Грицю, на вечорниці», «Циганка Аза», «За двома зайцями». У драмі «Не судилося» порушив важливу й болючу на той час тему взаємин між інтелігенцією та простолюддям. Його історичні драми «Богдан Хмельницький», «Облога Буші», «Остання ніч», «Маруся Богуславка» стали широко відомими та популярними.


^ Драматург Марко Кропивницький
Велика заслуга Старицького й в тому, що він
вложив багато зусиль, працюючи над виробленням української літературної мови. Багато його неологізмів, якими він в свій час дразнив сучасників, здобули собі місце у скарбниці української літературної мови, бо в їх творенні Старицький йшов за духом народної мови.

Поруч Старицького другим визначним українським драматургом був ^ Марко Кропивницький (1841-1910). У 1873 р. виставив свій перший твір – «Дай серцю волю, заведе в неволю». Як автор драм, Кропивницький є найпомітнішим представником так званої «етнографічної драми». Його драматичні твори «Дві сім’ї», «Глитай», «Олеся», «Невільники», «Титарівна», «По ревізії», «Доки сонце не зійде … » захоплюють не так драматичною побудовою, як живим і точним зображенням села й життя в ньому.


^ Драматург та письменник Іван Карпенко-Карий

Українські письменники та драматурги ІІ половини ХІХ ст.
На новий шлях українську драматургію вивів
Іван Тобілевич (1845-1907), відомий в українській літературі під ім’ям Карпенка-Карого. Поруч із Лесею Українкою він займає одне з перших місць між українськими драматичними письменниками ХІХ ст. Він є творцем української соціальної драми. З 1883 р. починають з’являтися його драми, в яких з великим реальним зображенням картини він торкнувся важливих соціальних, економічних та побутових відносин в українському житті. Слідом за «Бурлакою», де він відобразив понуру панораму соціального лиха та повного безправ’я в царській Росії, пішла «Бондарівна», потім комедія «Розумний і дурень», драма «Наймичка», комедія «Мартин Боруля», в якій автор із великим гумором зобразив українську шляхту, що різними способами старалася втиснутися в ряди російського дворянства. За ним пішли нові драми – «Безталанна», «Батькова казка», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн», «Паливода» та історичні драми «Сербин», «Що було, те мохом поросло», «Ґандзя», «Понад Дніпром», «Сава Чалий».

^ Українське село в сірому, буденному вбранні, погоня за грішми, за землею, за наживою, насильство над селянами, самолюбство, - ось улюблені теми драм та комедій Карпенка-Карого. Дуже часто він проводить думку, що на безталанні одного спирається щастя другого.

Драматичні твори Старицького, Кропивницького та Тобілевича поклали основи для розвитку українського театру й захопили інших письменників попробувати щастя в цій галузі літературної творчості: Лесю Українку, Івана Франка, Панаса Мирного, Бориса Грінченка та ін.


2. Театр

Незважаючи на урядові перепони та заборони український театр продовжував розвиватись. Продовжують діяти аматорські театри. Так, в Єлисаветграді у 1864 р. аматори (поміщики) дають вистави «Наталка Полтавка», «Сватання на Гончарівці» та ін. Ці вистави мали незвичайний успіх. Можливість потрапити у такі театри мали всі верстви населення завдяки дешевим цінам на них.


^ Очільник першої професійної трупи Омелян Бачинський

Афіша львівського театру (1864 р.)
У 1864 р. розпочала свою діяльність перша українська професійна трупа у Львові на чолі з Омеляном Бачинським – «Руська бесіда». Першою виставою яку дав цей театр була мелодрама «Маруся» за повістю Квітки-Основ’яненка. Вистава перевищила всі сподівання. Гра акторів була на високому рівні. Королевою вечора була Теофілія Бачинська в ролі Марусі. В першій виставі окрім Т.Бачинської брали участь О.Бачинський, Ю.Нижанківський, Юрчакевич та ін. Львівський театр розпочинає давати вистави й в інших містах Західної України. У репертуарі театру було велике розмаїття вистав за творами Т.Шевченка - «Назар Стодоля», Й.Коженьовського - «Верховинці», А.Вельсовського - «Бувальщина» та багато інших.

У Наддніпрянській Україні перша професійна трупа була створена у 1882 р. М.Кропивницьким та М.Старицьким у Єлисаветграді. Відомими акторами цієї театральної трупи були М.Заньковецька, І.Бурлака, М.Садовський, Н.Жаркова, А.Максимович та ін. Наприкінці ХІХ ст. виникли театральні трупи М.Садовського, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого. У 80-90-х рр. ХІХ ст. в Україні діяло кілька десятків українсько-російських труп. У 1891 р. в Києві був організований перший постійний російський театр М.Соловцова.


^ Кухула, Осуховська, Біберович і Моленцький у "Верховинцях"
Розвиток українського театру, безсумнівно, пов’язаний з ім’ям
Михайла Старицького. Саме за його ініціативою та за участю трьох талановитих артистів – трьох братів Тобілевичів (Карпенка-Карого, Садовського та Саксаганського) й артисток Марії Заньковецької та Ганни Затиркевич у Наддніпрянщині виникла перша професійна театральна трупа. У 1883 р. вона отримала дозвіл давати українські вистави, але за умови, щоб кожна українська вистава йшла в парі з виставою російської п’єси. Спочатку їй було заборонено давати вистави у Києві, тому трупа розпочала свої вистави в Москві та Петербурзі.

Марко Кропивницький, відомий драматург та засновник театральної трупи, також розпочинав свою діяльність як актор. Ще у 1871 р. він працював в одеському театрі Маркових. Вже у першому своєму виступі в ролі Стецька в комедії «Сватання на Гончарівці» здобув собі великий успіх. У 80-х рр. брав активну участь у театральній трупі Ашкаренка. А згодом, заснував свою власну, що мала величезний успіх та з тріумфом виступала у різних містах. Репертуар театру був багатий й на нові твори, як «Глитай», «Невільник», «За двома зайцями», «Не так склалося, як гадалося» та ряд інших.


^ Панас Саксаганський

Микола Садовський
У 1885 р. ця артистична трупа розпалася на дві нові: одна – на чолі з М.Кропивницьким, друга – з М.Старицьким. Такий розпад жодним чином не сказався на популярності та професійності акторів. На чолі двох нових театрів стояли корифеї української сцени, знамениті актори й режисери. Вже у 1888 р. таких театральних трупи було чотири: перша – театр М.Садовського, де були такі відомі актори як, Заньковецька, Затиркевич, Максимович, Науменко та ін.; друга – театр Саксаганського, де грали Карпенко-Карий, Ліницька, Виріна, Грицай, Суслова та ін.; третя – театр Старицького з Боярською, Орлик, Маньком, Касяненком і четверта – театр Кропивницького, під керівництвом якого починали робити свої перші кроки всі молоді артисти.




Марія Заньковецька





^ Марія Заньковецька у п’єсі "Поки сонце зійде, роса очі виїсть"


Ганна Затиркевич

Висновки.


Українська драматургія і тетрр ІІ половини ХІХ ст. багата на імена великих драматургів.

Відомою українською поетесою цього періоду є Леся Українка. Основним завданням її творчості було служіння справі визволення свого народу. Творчою спадщиною Лесі Українки є такі твори як, «Досвітні вогні», «Сім струн», «Сльози-перли» та ін.

Цей час відзначився розвитком української драматургії. М.Старицький написав 25 п’єс, серед яких «Ой, не ходи Грицю, та й на вечорниці», «У темряві», «Не судилося». У своїй творчості Старицький описував життя українського села, боровся з його недоліками. Відомі його історичні п’єси «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші».

Визначним явищем у драматургії стала творчість М.Кропивницького. Великої популярності набули його драми «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Невільники», «Дві сім’ї» та ін.

Творцем соціальної драми і комедії увійшов в історію української драматургії Іван Карпенко-Карий. Його драми «Наймичка», «Безталанна», комедії «Сто тисяч», «Хазяїн», «Мартин Боруля» та ін. стали класикою української літератури та драматургії.

У 1864 р. був заснований професійний театр у Львові, який очолив О.Бачинський. У Єлисаветграді М.Кропивницький у 1882 р. створив першу професійну українську театральну трупу. До неї увійшли відомі на той час актори М.Старицький, М.Садовський, М.Заньковецька, І.Бурлака та ін..





^ Питання для самоконтролю

1) Назвіть найвідоміші п’єси М.Старицького.

2) Правильно співвіднесіть драматургів з назвами їхніх творів.

а) М. Кропивницький, б) М.Старицький, в) І. Карпенко-Карий, г) Леся Українка,

^ 1) «Не судилось», 2) «Осіння казка», 3) «Хазяїн», 4) «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», 5) «Дай серцеві волю, заведе в неволю»,

6) «Лісова пісня», 7) «Безталанна», 8) «Де зерно, там і полова».


3) Заповніть схему:
















назви творів назви творів




назви творів





^ Віконце допитливих.

Заборони щодо використання української мови під час культурних заходів.


Трупа М.Кропивницького, 90-ті рр. ХІХ ст.
Українську мову забороняв вживати російський уряд як в повсякденному так і в культурному житті. Забороняли нашу рідну пісню, виганяли її зі школи, виганяли з життя. З 1876 р. було заборонено ставити текст української пісні під нотами, - можна було друкувати тільки одні ноти. І тільки через п’ять років скасували цей сміхотворний наказ.

Забороняли співати рідною мовою, і коли українці бажали прилюдно проспівати рідну пісню, губернатори вимагали (інколи) співати її по-французьки або по-російськи.

^ Так було в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» співати: «Ой, не хади, Гришка, да и на пикник».

Проте громада слухала і такі викрутаси, і повернувшись додому з таких «пикників», тихо тягла собі «Ще не вмерла Україна»…

Забороняли український театр. Довгий час наш театр був вигнаний з київського генерал-губернаторства, тобто з Київської, Подільської, Волинської, Чернігівської та Полтавської губерній. І примушений був довгі роки мотатися по російських містах.

А коли дозволили й театр, то тільки з умовою, щоб поруч української вистави йшла і російська. Забороняли такі п’єси, де мова була б про інтелігенцію, - аби не вийшло, що ніби то «мужицькою» мовою може розмовляти і освічена людина.


ДРАМАТУРГІЯ ТА ТЕАТР В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.


















Скачать 89.88 Kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты