Домой

Кость Ткаченко: прізвище у видавничих даних. І не тільки…




Скачать 145.35 Kb.
НазваниеКость Ткаченко: прізвище у видавничих даних. І не тільки…
Дата13.04.2013
Размер145.35 Kb.
ТипДокументы
Содержание
Велика заслуга у визнанні цієї книги належить і Костянтинові Дмитровичу, його оформленню, –
Я сам особисто не раз провадив із групами студентів не просто екскурсійні відвідування, а лекційно-практичні огляди кращих наших
Я можу гарантувати своїм замовникам дві речі: великий головний біль і результат, який перевершить їхні найсміливіші сподівання
Я пробував працювати з іншими художниками
Мені подобалося працювати з Костянтином Ткаченком
Подобные работы:

Кость Ткаченко: прізвище у видавничих даних. І не тільки…


Напевно, небагато хто, беручи до рук книгу, зазирає на її останню сторінку – туди, де вказано видавничі дані: прізвища художника, редактора, коректора тощо. Кого цікавлять такі подробиці крім, хіба що, колег-видавців? Люди, які створюють книгу, зазвичай, залишаються в тіні. Але не в цьому випадку.

Давно минули ті часи, коли книги виготовляли поодинокими примірниками чи невеликими накладами. Створені руками майстрів, у вибагливих оправах, вони були речами дорогими, мистецькими витворами. Розвиток техніки, технологій, потреби суспільства в якомога ширшій передачі інформації спростили і здешевили процес виготовлення книги, перетворивши мистецтво на звичайне виробництво. Книга стала доступною і буденною річчю. Втім, інколи книга є не просто носієм інформації, а ще й витвором дизайнерського та поліграфічного мистецтва. І тут роль художника книги стає чи не найголовнішою, бо він вже не технічний виконавець, а співтворець нарівні з автором тексту. Таких художників зазвичай мало, та й знані вони, як правило, у відносно вузькому колі, й лише прізвища деяких із них стають відомими. Саме таким художником-творцем книги є Кость Ткаченко.

Костянтин Дмитрович народився 12 червня 1962 року в місті Нікополі, в історичному серці козацтва. Його батько й мати, в ранньому віці втративши власних батьків, були вельми стурбовані тим, щоб дати двом своїм синам те, чого були позбавлені самі, перш за все, – освіту. Батько Дмитро Карпович у тяжкі повоєнні часи спромігся лише на ремісниче училище за фахом маляра-альфрейника, проте малював усе життя, – і для душі й для заробітку, працюючи художником у Худфонді, – отже діти виростали серед фарб і пензлів, батькових полотен і малюнків, альбомів із історії світового мистецтва й інших чудових книг батьківської бібліотеки. Тож любов’ю до мистецтва та книги Костянтин із братом перейнялися змалку. І хоча більшою мірою це розвинулося й отримало продовження у старшого, проте й молодший – Євген – непоганий художник-аматор.

Костянтин захоплювався буквально всім: окрім малювання йому подобалося працювати з деревом і ганяти м’яча, слухати по радіо «Театр перед мікрофоном» і поратися з паяльником і радіодеталями. Та все ж найбільше вабили книги. Після кожного заняття в художній студії, яку хлопець відвідував майже всі роки навчання в школі, його шлях додому обов’язково пролягав через книжкову крамницю, з якої він рідко коли виходив з порожніми руками. Читав багато, особливо на історичну тематику, а найперше – про козацтво. Якось в інтерв’ю для телебачення згадував, що його буквально трусило від цікавості й нетерпіння, коли брав до рук чергову книжку про козаків.

Отже цілком закономірним був перший «доленосний» збіг, коли найбільші любові – книга та малювання – привели Костянтина Ткаченка після закінчення школи у 1979 році до Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова у Львові (з 1994 року Українська академія друкарства). На той час у Радянському Союзі було лише два таких вузи – у Москві та Львові. І хоча столична школа вважалася потужнішою та авторитетнішою, проте атмосфера Львова, де дивовижно й незбагненно переплелися старовина і сучасність, була ідеальним середовищем, таким собі інкубатором для вирощування майбутніх художників, поетів, музикантів. Тож, питання, до якого вузу подавати документи, практично не стояло.

Вчився за фахом: «Графіка. Художньо-технічне оформлення друкованої продукції». Простою мовою це означало, що випускник мав стати не лише професійним художником-ілюстратором чи оформлювачем книги, але й художнім редактором – фахівцем, який знає про книгу та її виробництво все – від задуму до готового накладу, та здатен у будь-якому видавництві ефективно організувати процес художньо-технічної підготовки не лише книжкової, а будь-якої іншої друкованої продукції. А отже, крім традиційних рисунка, живопису й композиції, – дисциплін, потрібних для підготовки власне художника, – доводилося вивчати значно більше: історію матеріальної культури та технологію поліграфічного виробництва; технічний рисунок і організацію, планування та економіку видавничої справи; авторське право та історію графіки і книжкового мистецтва; видавничу фотографію та історію літератури; шрифт, орнамент і поліграфічні матеріали й таке інше. Вже з другого курсу з’являються й перші замовлення. Спершу нескладні – обкладинка чи навіть лише шрифтова композиція, а далі вже й художнє оформлення, ілюстрації. Та головне – це була реальна практика.

1984 року, отримавши вищу освіту, разом із дружиною Людмилою повернувся в рідні краї. Після служби в армії, з 1986-го почав працювати за фахом у Дніпропетровську в республіканському видавництві «Промінь» (пізніше «Січ»), де його добре пам’ятали з часів інститутської виробничої практики. Саме з 1986 року на останній сторінці книжок видавництва «Промінь» почало з’являтися прізвище Костянтина Ткаченка як художнього редактора, а іноді й художника. Працювати доводилося з літературою майже всіх видів і жанрів: художньою і дитячою, краєзнавчою і довідковою; виданнями авторів місцевих і відомих на весь тодішній Союз, класиків і сучасників. Його першою помітною роботою стало видання «Із книги народної шани», яке 1989 року отримало заохочувальний диплом на республіканському конкурсі «Мистецтво книги» за художнє оформлення та художнє редагування.

Саме в ці роки в долі художника стався другий збіг. У 1989 році видавництво започаткувало популярну серію про історію запорозького козацтва «Давно се діялось колись…», для якої Кость Дмитрович розробив принциповий макет і художнє оформлення. Результатом цієї роботи стали видані протягом 1989–1991 років чотири невеличких за обсягом і форматом книги дніпропетровських істориків, серед яких постійними авторами були Юрій Мицик та Іван Стороженко. Ці книги, досить скромного поліграфічного виконання, проте, привернули увагу не лише актуальним змістом – популярним викладенням окремих сторінок історії козацтва, але й художнім оформленням.

Так відбулося знайомство Костянтина Ткаченка з Іваном Сергійовичем Стороженком, військовим істориком, який вже тоді розпочав ґрунтовні наукові дослідження історії Запорожжя. Юнацькі захоплення художника козацькою тематикою отримали реальне продовження в роботі спершу над популярними, а далі й над дослідницькими працями на цю тему.

1996 року в науковому та культурному житті Дніпропетровська відбулася помітна подія – видавництво державного університету (нині Національний) випустило в світ монографію Івана Стороженка «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII ст. Книга 1: Воєнні дії 1648–1652 рр.». Усі відзначали художнє оформлення та поліграфічне виконання книги. На той час, коли видавництва ледь животіли, а книжки видавали переважно дрібними накладами в невибагливому виконанні – аби лиш донести до читача текст – ця книга помітно вирізнялася з-поміж іншої наукової літератури. Видрукувана накладом у дві тисячі примірників, вона швидко розійшлася, зробивши честь авторові та видавцям і підтвердивши фаховий рівень художника як майстра книжкового дизайну.

Книга була визнана «найбільш професійним дослідженням козацтва як військового феномену» і відзначена грамотою Всеукраїнського форуму видавців у Львові (1997), дипломом переможця у Дніпропетровському обласному міжвідомчому конкурсі на кращі наукові та навчально-методичні видання (1999), а також нагородою ім. Ярослава Мудрого Академії наук вищої школи України (2001).

^ Велика заслуга у визнанні цієї книги належить і Костянтинові Дмитровичу, його оформленню, – говорить тодішній директор видавництва, професор Варфоломій Савчук.

До Костянтина Ткаченка почали активніше звертатися інші видавництва. Одним із перших до співпраці запросила «Дніпрокнига» і наступного, 1997 року, порадувала дніпрян фотоальбомом «Дніпропетровськ», макет якого виконав молодий художник, а ще через два роки, у 1999-му, це ж видавництво зробило чудовий подарунок всій Україні, випустивши двотомну енциклопедію українознавства «Ми – українці». Її оцінили не лише читачі, але й фахівці: видавці, бібліотекарі, люди, в тій чи іншій мірі причетні до книги. Двотомник не залишив байдужим жодного шанувальника історії та культури українського народу а також став бажаним набутком для будь-якої бібліотеки: державної, вузівської, шкільної. У пресі висловлювались думки, що книга є кращою серед подібних їй етнографічних видань. І не тільки завдяки прекрасним текстам автора – відомого запорізького краєзнавця, мандрівника і письменника Володимира Супруненка, який не просто виклав інформацію про світогляд, звичаї, обряди, побут, ремесла, одяг, творчість українців, а наче виспівав її. Кость Дмитрович виступив тут не лише як художник і автор макету, а й співавтор-упорядник ілюстративного матеріалу. Вибудувавши для цього видання достатньо складний за архітектурою макет, він значно розширив ілюстративний ряд, доповнивши його власноруч підібраним матеріалом чималого змістовного діапазону: від петрогліфів і археологічних знахідок до творів народного, класичного й сучасного українського мистецтва. Це стало не лише достойним супроводом до авторського тексту, а часто-густо й другою, цілком самостійною сюжетно-смисловою лінією. Додайте до цього використані в художньому оформленні оригінальну графіку Наталії Музиченко та каліграфію автора макету і матимете неповторний і вражаючий результат.

За це видання «Дніпрокнига» отримала почесну грамоту та медаль Кабінету міністрів України. А на міжнародній книжковій виставці-ярмарку в Москві «Ми – українці» настільки вразили президента Росії Бориса Єльцина, що він висловив бажання мати книгу в російському перекладі. Тоді ж хтось із високопосадовців зауважив, що така книга, видана в Росії про росіян, цілком могла би претендувати на державну премію. 2003 року таки вийшло однотомне російськомовне перевидання, велику частину накладу якого закупило керівництво Москви.

Щоправда, серед цього тріумфу ніхто не згадав про тих, без чиїх зусиль цього успіху не було б досягнуто.

2001 року «Дніпрокнига» випустила одразу два видання, до створення яких долучився Кость Ткаченко: «Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників» та альбом «Петриківка». Над першою книгою він працював спільно з художниками Михайлом Агєєнком та Олегом Некрасою, друга – цілковито його робота. Обидва видання були високо оцінені читачами, краєзнавцями, бібліотекарями, видавцями – про це свідчать численні публікації та нагороди, які одержало видавництво.

Особливо привертало увагу унікальне подарункове видання – альбом «Петриківка». «Мистецький витвір», «Книга, як пісня», «Це – шедевр!» – такими були відгуки усіх, хто брав його до рук. Як говорила керівник «Дніпрокниги» Галина Губанова, Костянтин Ткаченко зумів скомпонувати і подати сотні зібраних фотографій зі зразками петриківського розпису так, що жодна мальованка не загубилася, грає усіма барвами. Альбом отримував нагороди мало не на кожному книжковому форумі. У 2002 році у Києві на II міжнародній книжковій виставці-ярмарку «Книжковий сад – 2002» «Петриківка» одержала диплом за краще художнє оформлення у номінації «Рука Майстра». Парадокс полягав у тому, що цей диплом одержав не художник, а видавництво. У вересні того ж року на VIII Всеукраїнському форумі видавців у Львові «Петриківка» посіла I місце в номінації «Елітарна книга. Подарункове видання». Книга викликала настільки велике зацікавлення серед фахівців, що біля стенду, де вона експонувалась, викладачі академії друкарства проводили заняття зі студентами, привертаючи їхню увагу до призабутих, але дуже ефектних засобів оформлення книги.

^ Я сам особисто не раз провадив із групами студентів не просто екскурсійні відвідування, а лекційно-практичні огляди кращих наших видань, – згадує Ярослав Куць, доцент кафедри книжкової графіки та дизайну друкованої продукції Української академії друкарстваНеодноразово для різних груп аналізував таке серйозне і знакове видання як «Петриківка». А воно ще цікаве окрім усього й тим, що у ньому Костянтин показує себе фаховим і цікавим художником шрифту. В Україні не так багато майстрів, чий фах і любов зосереджені у шрифтах і каліграфії. Ткаченко дивно відчуває і передає український дух самим тільки шрифтом, експериментуючи при цьому із різноманітними техніками його виконання. От і образ «Петриківки» створено своєрідним каліграфічним її логотипом, до речі, наскільки я пам’ятаю, написаним не на папері, а відразу на екрані комп’ютера.

Ярослав Куць сам видатний шрифтовий дизайнер, автор п’яти запатентованих друкарських шрифтів і понад півтори сотні книг та інших друкованих видань, дипломант ВДНГ УРСР, Член Спілки дизайнерів України, тож його оцінка важить багато.

Того ж таки 2002 року на XV міжнародній книжковій виставці-ярмарку у Москві книги «Дніпропетровськ: минуле і сучасне» та «Петриківку» захоплено гортало подружжя Єльциних, а міністр у справах преси, телерадіомовлення й засобів масових комунікацій РФ запропонував закупити весь наклад петриківського альбому, якщо його перевидадуть російською мовою.

У 1996 році Кость Ткаченко познайомився та заприязнився з істориком Григорієм Іващенком, що саме написав цікаве історико-культурологічне дослідження про гральні карти. Невдовзі почалася копітка, але цікава робота над книгою довжиною в багато років: пошук, підбір і підготовка ілюстрацій, шрифтів, робота над макетом, і все це в тісному контакті з автором. За цей час по справжньому здружилися, навіть стали побратимами. І книга вдалася!

Нарешті влітку 2004 року дніпропетровське видавництво «Арт-Прес» виготовило наклад «Nехай козириться! Гральні карти в історичному та культурному контекстах». Власне, це була не просто книга, а мистецький проект, що складався з книги й двох оригінальних картярських колод «Козацькі» та «Писанка». Принаймні, за кількома ознаками, він мав шанси стати подією. По-перше, сама тема: карти до гри як явище людського життя і все, пов’язане з ними – історія, етнографія, особистості, взаємовпливи – написано аргументовано, легко, цікаво; по-друге, оригінальний макет, гра фантазії, творчі знахідки. «Загалом видання справляє враження цілісної довершеної архітектурної будови, де є архітектонічна підпорядкованість другорядних важливим, так би мовити, «конструктивним» елементам, відповідність пропорцій, ритміки текстового та ілюстративного матеріалу – тобто книга створена на засадах органічного синтезу тексту, візуальної інформації, дизайну. В останньому велику роль відіграє верстка – не як технічний, а як творчий засіб просторового вирішення площини книжкового аркуша», – так оцінив роботу дизайнера дніпропетровський мистецтвознавець і поет Віталій Старченко.

Восени того ж року на щорічному форумі видавців у Львові проект дістав високі оцінки. Згодом видання було відзначене Дипломом VI Всеукраїнської рейтингової акції «Книжка року – 2004» і посіло II місце у номінації «Обрії» – науково-популярна література.

Улітку 2006 року в Дніпродзержинську був заснований Видавничий дім «Андрій», куди Костянтина Дмитровича запросили головним художником, а Григорія Іващенка – головою творчої ради. Серед іншого видавництво орієнтувалося на створення унікальних, раритетних видань які були б не просто гарними книгами, а справжніми мистецькими творіннями. Наступного року світ побачили перші дві книги. Наукова монографія «Богдан Хмельницький і Запорозька Січ кінця XVI – середини XVII століть. Книга 2: Ґенезис, еволюція та реформування організаційної структури Січі» – продовження згаданої раніше книги Івана Стороженка «Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво…», виданої ще в 1996 році. Другою стала книга дніпродзержинських авторів Людмили Яценко та Олександра Слонєвського «Дух ушей-шей епохи. Каменское-Днепродзержинск 1917–1953 годы: Воспоминания, очерки, документы». Над першим з видань Кость Ткаченко традиційно працював як художник і худож-ній редактор, а в другому – вже як головний художник видавництва – формував естетичні та конструктивні прин-ципи книги, яка, до того ж, відкривала історико-краєзнавчу серію «Бібліотека “Кам’янське-Дніпродзержинськ”».

У 2008 році знову два видання – цього разу з творчої спадщини Тараса Шевченка – й обидва унікальні. «Другий “Кобзар”» упорядкував Тарас Григорович у 1847 році, написав передмову, але не встиг видати через арешт і заслання. Лише тепер його рукопис знайшов втілення завдяки багатьом людям – науковцям, видавцям, і не в останню чергу завдяки кропіткій роботі художника Костянтина Ткаченка. Особливо в другому виданні – «Шевченко Т. Вірші. 1844» («Wirszi T. Szewczenka, 1844»), – де Кость став не тільки автором макету репринтного видання, але й прискіпливим дослідником. За згодою Інституту літератури НАН України йому разом із істориком Григорієм Іващенком довелося ґрунтовно попрацювати над науковим описом, значними його уточненнями і доповненнями. У вересні 2009 року на XVI Форумі видавців у Львові книга з-посеред кращих видань одержала відзнаку президента Форуму.

Видавничий дім «Андрій» співпрацює з Творчою майстернею Івана Захарця «Інтроліґація». Частина книж-кового накладу отримує мистецькі оправи ручної роботи із застосуванням традиційних технік і натуральних матеріалів: шкіри, оксамиту, шовку, срібла тощо. «Вдягнені» в ексклюзивні палітурки, ці книги стають справжніми мистецькими шедеврами. Дизайн багатьох оправ також справа рук, смаку і досвіду художника Костянтина Ткаченка.

Створення «справжньої» книги – робота кропітка, довга, часом розтягується на роки, наприклад, над альбомом «Петриківка» майстер працював два роки, енциклопедія «Ми – українці» забрала майже три, а «Nехай козириться!» – цілих сім. А у видавців – плани, кошториси, звітність; авторам не терпиться чимшвидше отримати до рук своє дітище; тож часом між художником і замовниками виникають непорозуміння. Але Кость Дмитрович – людина надзвичайно принципова і вимоглива в роботі, передусім до себе.

^ Я можу гарантувати своїм замовникам дві речі: великий головний біль і результат, який перевершить їхні найсміливіші сподівання, – говорить він. І додає: – У процесі роботи над книгою я часом доводжу авторів до істерики, від чого й мені буває прикро, але коли вони бачать результат, то швидко забувають усі непорозуміння.

Понад двадцять років із Костянтином співпрацює історик Іван Стороженко.

^ Я пробував працювати з іншими художниками, – говорить Іван Сергійович, – але ніхто так тонко не відчуває української мови, ментальності, як Костя. А козацька тематика йому особливо близька й зрозуміла. Йому не потрібно додаткових пояснень, він глибоко вживається в тему, відчуває задум автора. Його графічні ілюстрації та схеми розширюють авторський текст, допомагають розкрити ідею книги, завершити її».

Крім того Іван Сергійович високо оцінює «свого» художника і як прискіпливого редактора, який вдумливо прочитує текст, доповнює, пропонує. Нині історик завершив роботу над перевиданням першої частини монографії про Богдана Хмельницького, яку він присвятив Костянтинові Дмитровичу – своєму колезі й соратнику.

Остання робота художника – мистецький альбом скульптора, народного художника України Володимира Небоженка – підсумок 43-річного творчого шляху, випущений до 70-річчя майстра дніпропетровським видавництвом «LizunoffPress» у квітні 2011 року.

Згадані видання – лише незначна, хоч і найвартісніша частина творчого доробку Костянтина Ткаченка. На рахунку художника чимало оформлених книг: наукових і науково-популярних, художніх і технічних, мистецьких і дитячих. Деякі з них стали виданнями ексклюзивними, коштовними, для бібліофілів; більшість – «звичайними», загальнодоступними. Розробляв він і дизайн низки часописів: літературно-мистецьких альманахів «Роксоланія», «Свічадо»; освітніх – «Нива знань», «Гуманітарний журнал»; популярних і гумористичних – «Про Жизнь», «Пістон».

Але для художника не має значення – дороге це видання, чи невеличка книжечка; буклет, чи візитівка. Професійний підхід не передбачає поділу на важливе чи дріб’язкове, вигідне чи не вигідне. Тож над усім Костянтин працює однаково вкладаючи хист і душу. Хоча, перевагу надає більш складним завданням, з багаторівневою структурою, де можна випробувати себе. Де є можливість і потреба роботи зі шрифтом і каліграфією, простір для форми й кольору, де логіка не суперечить фантазії, а конструкція підкреслює важливе, а не навпаки. Тому з-поміж вже реалізованих проектів вирізняє: «Ми – українці», «Петриківку», «Nехай козириться!», «Богдан Хмельницький…», «Другий “Кобзар”». Проте всі його макети вишукані, елегантні та сучасні.

Це підтверджують колеги, видавці. Уже згадуваний Ярослав Куць:

Дизайнер видання є повноправним його співавтором. Він, і тільки він, матеріалізує безтілесні слова письменника чи науковця. Він обирає шрифти, формат, ілюструє, декорує, одним словом, вибудовує внутрішній організм видання. Створюючи оправу чи палітурку, творить його обличчя. Цим самим або допомагає автору органічно, природно й оптимально розкрити зміст видання, донести його до читача, або входить у протиріччя з автором, іноді нав’язуючи своє «бачення», точніше свою незгоду з тим, що книга існує лише для тексту. Видання, створені Костянтином Ткаченком, серед інших вирізняє тонке розуміння та відчуття, такого складного об’єкту як книга. Тоді, коли інші прагнуть просто прикрасити її, накидавши побільше ілюстраційного матеріалу, декору, кольору, то Ткаченко працює цілісно, коректно та педантично розробляючи архітектуру книги. Й розробляє він її, по-перше, виходячи зі змісту видань, їхньої функції та призначення; по-друге, всі складові елементи книг взаємопідпорядковані, органічно доповнюють та розвивають одне одного, а найголовніше, сприяють оптимальному розкриттю тексту. Він володіє сучасними засобами типографіки й оформлення видань, його оправи, палітурки, виконуючи рекламно-інформаційну та художньо-естетичну функцію, дуже органічні самому виданню, його внутрішній структурі.

^ Мені подобалося працювати з Костянтином Ткаченком, – згадує Варфоломій Савчук. – Це – унікальна людина. Костянтин має не запозичений, а власний світогляд, основні моменти якого намагається втілити у своїй творчості. Коли працює, то занурюється в проблему, відсторонюється від усього навколишнього. У нього високий рівень самокритичності. Свої роботи, що інші оцінюють їх як виняткові, він сприймає звичайними, лише такими, якими вони мусять бути. Словом, це – фахівець з великої літери.

Художник працює не лише над книгами. Протягом останніх тридцяти років не раз випадала нагода спробувати себе в найрізноманітніших темах і жанрах: поштові марки та конверти, фірмовий стиль і геральдика, етикетки й пакування, реклама, інтер’єр і, навіть, меблі. Та все це лише допомагало чіткіше зрозуміти просту істину: книга – єдиний мистецький об’єкт, вартий його уваги…

Маючи неабиякий талант, досвід у роботі, напрацьований за багато років, високу майстерність, Кость Ткаченко, проте, постійно вчиться й удосконалюється: відвідує книжкові форуми, художні виставки, буває на різних мистецьких святах, усюди, де можна побачити щось цікаве й корисне, повчитися в колег.

Кость Дмитрович не любить багато говорити про себе, свою роботу. За нього говорять книги, створені його руками, розумом і душею.

Із телеінтерв’ю:

Яка з ваших книг найулюбленіша?

Та, яку я ще не створив…

Голуб. І. Кость Ткаченко: прізвище у

видавничих даних. І не тільки… //

Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат

Дніпропетровської області на 2012 рік:

Бібліограф. видання. У 2-х ч. Ч. I. I півріччя

/ Упоряд. І. Голуб.– Дніпропетровськ:

ДОУНБ, 2011.– C. 157–166.

Скачать 145.35 Kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты