Домой

План Вступ. Теоретичне питання: Фондовий ринок: поняття, функції І структура. Поняття фондового ринку, його функції. 2 Особливості становлення І розвитку рцп на Україні




НазваниеПлан Вступ. Теоретичне питання: Фондовий ринок: поняття, функції І структура. Поняття фондового ринку, його функції. 2 Особливості становлення І розвитку рцп на Україні
страница1/4
Дата09.04.2013
Размер0.66 Mb.
ТипДокументы
Содержание
1. Теоретичне питання: Фондовий ринок: поняття, функції і структура.
1.2 Особливості становлення і розвитку РЦП на Україні.
1.3 Інститути ринку цінних паперів та їх послуги.
2. Аналітична частина: Фактори, що визначають сучасний стан українського фондового ринку.
2.1. Сучасні політичні фактори розвитку українського фондового ринку
2.2. Тенденції розвитку світової економіки і фондовий ринок України.
Світова кон’юктура.
2. Інституціональні аспекти розвитку світових ринків.
2.3. Традиційні цінності населення України як фактор впливу на розвиток українського фондового ринку.
2.4 Фондовий ринок України — підсумки ІI півріччя’2004
Корпоративні облігації
Муніципальні та державні цінні папери
3. Проектна частина: Перспективи становлення і розвитку фондового ринку на Україні.
3.1 Заходи удосконалення розвитку фондового ринку України
Подобные работы:
  1   2   3   4




План

Вступ.

  1. Теоретичне питання: Фондовий ринок: поняття, функції і структура.

    1. Поняття фондового ринку, його функції.

1.2 Особливості становлення і розвитку РЦП на Україні.

1.3 Інститути ринку цінних паперів та їх послуги.

2. Аналітична частина: Фактори, що визначають сучасний стан українського фондового ринку.

2.1. Сучасні політичні фактори розвитку українського фондового ринку

2.2. Тенденції розвитку світової економіки і фондовий ринок України.

2.3. Традиційні цінності населення України як фактор впливу на розвиток українського фондового ринку.

2.4 Фондовий ринок України — підсумки ІI півріччя’2004

3. Проектна частина: Перспективи становлення і розвитку фондового ринку на Україні.

3.1 Заходи удосконалення розвитку фондового ринку України

Висновок.

Список літератури.


Вступ.


Історія фондового ринку нараховує от уже кілька століть. 400 років тому, у 1592 році, в Антвертпене був вперше обнародуваний список цін на цінні папери, що продавалися на місцевій біржі. Цей рік вважається роком зародження фондових бірж як спеціальних організацій, що займаються купівлею-продажем цінних паперів.

Сучасний етап розвитку фондового ринку почався вже після розвалу СРСР і зв'язаний із проведеними економічними реформами. Фондовий ринок є неодмінним елементом будь-якої ринкової системи. Україні довелося створювати свій фондовий ринок фактично «з нуля». Тому на сьогоднішній день найважливішим, мабуть, є той факт, що в Україні діє ринок цінних паперів з розвитий інфраструктурою, технологічно обладнаної на сучасному рівні і майже ні в чому не уступає в цьому змісті закордонним аналогам.

Не менш важливим є те, що Україна за минулі 14 років устигла нагромадити таки багатий досвід роботи на фондовому ринку і стало можливим проводити деякі історичні паралелі, робити висновки і будувати прогнози, що робити далі.

Дана робота має своєю метою узагальнення опублікованого в останні 3 роки матеріалу, у тому числі в періодичних виданнях і наукових монографіях по питанню становлення, розвитку і майбутніх перспектив фондового ринку в України, ринкових інститутів фордоваго ринку і їх послуг.

У ній розглядаються такі питання, як вплив основних політичних, соціально-економічних факторів на динаміку розвитку ринку і його майбутнє, перспективні напрямки розвитку ринку в найближчому майбутньому, його роль і місце в економіці України.


^ 1. Теоретичне питання: Фондовий ринок: поняття, функції і структура.

1.1 Поняття фондового ринку, його функції.

У сучасній ринковій економіці ринок цінних паперів (РЦП) займає особливе і дуже важливе місце. В даний момент фондовий ринок залишається самим динамічно розвивається сектором української економіки.

Пол Самуельсон визначив, фондовий ринок як місце, де ведеться організована торгівля цінними паперами (11, 538). Цінні папери являють собою документи, що мають юридичну чинність, складені за установленою формою і дають їхніми власниками однобічний стандартизований набір прав стосовно облич, що выпустили ці документи (емітентам цінних паперів), можливість передачі даних документів при дотриманні заздалегідь обговорених умов, але без згоди емітентів іншій особі разом із усім комплексом ув'язнених у них прав (5, 368). Процес випуску і розподілу цінних паперів між першими власниками називається емісією. Емісія цінних паперів звичайно виробляється з метою залучення фінансових ресурсів для розширення діяльності чи під конкретні інвестиційні проекти, а державні органи часто емітують цінні папери з метою фінансування дефіциту бюджету.

До особливостей формування українського фондового ринку варто віднести випуск акцій при перетворенні державних підприємств в акціонерні товариства в процесі приватизації. В Україні масова приватизація привела до появи в обороті величезної кількості цінних паперів, однак для світового ринку такий шлях розширення фондового ринку не характерний. Звичайно в країнах з розвитий ринковою економікою приватизовані підприємства вже є акціонерними товариствами, контрольний пакет акцій яких (тобто пакет, що дає можливість повного контролю над підприємством) належав до приватизації державі.

Ще однією особливістю формування фондового ринку в Україні стала емісія державними органами частини державних цінних паперів не для залучення коштів, а з метою додання більш цивілізованої ринкової (як наслідок, і більш ліквідної) форми державним боргам. Саме з цією метою були емітовані облігації Внутрішньої державної валютної позики і Казначейські зобов'язання. Як і акції приватизованих підприємств, ці «нестандартні» державні папери заклали основи сучасного фондового ринку.

Фондовий ринок є частиною фінансового ринку й в умовах розвитої ринкової економіки виконує ряд найважливіших макро- і мікроекономічних функцій. Можна виділити наступні основні функції ринку цінних паперів. Їх шість:

  1. Ринок цінних паперів виконує роль регулювальника інвестиційних потоків, що забезпечує оптимальну для суспільства структуру використання ресурсів. Саме через ринок цінних паперів здійснюється основна частина процесу рівчака капіталів у галузі, що забезпечують найбільшу рентабельність вкладень. Курс акцій на вторинному ринку, змінюючись під впливом ринкового попиту та пропозиції, визначає ціну первинного ринку, що, у кінцевому рахунку тільки і важливий для виробництва, тому що саме на ньому підприємства можуть дістати кошти на розвиток. На розвитих ринках успіх чи невдача молодого підприємства часто бувають обумовлені темпами підписки на його цінні папери. На українському ринку мало вдалих спроб залучати ресурси шляхом розміщення цінних паперів під серйозні проекти.

  2. Фондовий ринок забезпечує масовий характер інвестиційного процесу, дозволяючи будь-яким економічним агентам (у тому числі тим, що володіє номінально невеликим інвестиційним потенціалом), що має вільні кошти, здійснювати інвестиції у виробництво шляхом придбання цінних паперів. Концентрація обороту цінних паперів на фондових біржах і/чи в професійних посередників дозволяє інвестору полегшити процедуру здійснення інвестицій.

  3. Ринок цінних паперів дуже чуйно реагує на що відбуваються і передбачаються зміни в політичній, соціально-економічній, зовнішньоекономічній і іншій сферах життя суспільства. У зв'язку з цим узагальнюючі показники стану ринку цінних паперів є основними індикаторами, по яких судять про стан економіки країни.

  4. За допомогою цінних паперів реалізуються принципи демократії в керуванні економікою на мікрорівні, коли рішення приймається шляхом голосування власників акцій.

  5. Через покупку-продаж цінних паперів окремих підприємств держава реалізує свою структурну політику, здобуваючи акції «потрібних» підприємств і роблячи в такий спосіб інвестиції у виробництва, важливі з погляду розвитку суспільства в цілому.

  6. Фондовий ринок є важливим інструментом державної фінансової політики; основним важелем, через який реалізується дана функція, є ринок державних цінних паперів, за допомогою якого держава впливає на грошову масу і, отже, на чи розширення скорочення рівня ВВП. (5,369-370)


^ 1.2 Особливості становлення і розвитку РЦП на Україні.

За рівнем свого розвитку український ринок цінних паперів знаходиться в початковій стадії розвитку. Це зв'язано з багатьма причинами, включаючи млявий темп приватизації і недоліки в роботі українських фінансових установ. Проте багато факторів обумовлюють можливість значного підвищення активності дилерів і інвесторів. Значне зниження інфляції і депозитних ставок комерційних банків змусить потенційних інвесторів звернутися до альтернативних джерел фінансових вкладень. У зв'язку зі значним зниженням з 15 липня дисконтної ставки НБУ й активізацією фондового ринку вже спостерігається поступове переміщення на нього засобів з валютного ринку і ринку банківських депозитів.

Це серйозно збільшує можливості активізації діяльності на території України багатьох професійних учасників ринку цінних паперів, включаючи російських.

Розглянемо ринок цінних паперів на Україні не з погляду наявності на ньому активних розповсюджувачів цінних паперів, а з погляду розвитку його кон'юнктури. Тут варто відзначити, що найбільш значними подіями з'явилися відкриття фондової площадки в Києві з режимом роботи тричі за тиждень (вівторок, четвер, субота), що стала центром позабіржової торгівлі, і проведення торгів акціями приватизованих промислових підприємств на українській фондовій біржі.

За короткий термін фондова площадка стала індикатором позабіржового ринку. На ній установлені правила, що дозволяють брати участь у торгах будь-якому, що має чи гроші цінні папери. На площадці звертаються в основному прості акції на пред'явника, угоди по який не треба реєструвати в емітента.

Період з 1997 по 2004 рік був відзначений серьйознійшими і навіть діаметрально протилежними явищами і тенденціями в соціально-економічному розвитку України. Неухильне, але зниження основних макроекономічних, що сповільнюється, показників у попередні роки перемінилося швидким їхнім падінням, обумовленим гострою фінансовою кризою в другій половині 1998 року. Тільки починаючи з 2000 року ці показники стали динамічно рости.

Як же відбилися ці зміни на стані вітчизняного фондового ринку? Для відповіді на це питання зіставимо на основі даних Держкомстату, Нацбанку і Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку динаміку деяких основних макроекономічних показників і показників, що характеризують стан фондового ринку України в період з 1997 по 2004 роки.

Починаючи з 1999 року, на тлі росту окремих макроекономічних показників (Додаток 5 (а, в), спостерігалося визначене зниження темпів росту обсягів випуску цінних паперів у вартісному вираженні (додаток 6).

При цьому звертає на себе увага розходження в характері динаміки емісій акцій за даними Держкомстату і зареєстрованих у ДКЦБФР. Можливо, це порозумівається серйозними розбіжностями між даними двох цих відомств, що стосуються вартості випущених акцій. Так,у 2000 році цей показник склав за даними Держкомстату 35,1 млрд. грн.,а за даними ДКЦБФР - лише 15,5 млрд. грн.

У структурі емісій цінних паперів акції займають ведуче місце (додаток 6-б,в). При цьому важливе значення має та обставина, що з кожним роком збільшується частка випусків акцій, спрямованих на залучення реальних засобів у статутні фонди акціонерних товариств. Так, якщо в 1999 році ця частка склала усього 18,6% від загальної вартості випущених акцій, то в 2000 році вона вже досягла 32,5%,а в 2001 році зросла до 38,7%.

На жаль, цей позитивний факт зовсім не означає, що ці акції потраплять у вільне звертання на фондовому ринку, особливо, якщо врахувати норму законодавства України, щовстановлює переважне право акціонерів на першочергове придбання додаткових випусків акцій.

Динаміка обсягів угод на фондовому ринку (додаток 6) деякою мірою відповідає динаміку грошових доходів населення з урахуванням інфляції (додаток 5- б), хоча і відрізняється незрівнянно більш високими показниками росту.

А от динаміка обсягів торгів на організованому ринку цінних паперів (додаток 6-б) має зовсім інший характер, що демонструє крайню нестійкість цього сегмента ринку. Цікаво відзначити, що динаміка обсягів фондового ринку і його організованого сегмента різко відрізняються за своїм характером від динаміки випуску цінних паперів і особливо - випуску акцій за даними ДКЦБФР (додаток 6 а,б).

Створюється враження, що активність фондового ринку, щохарактеризується, зокрема, ростом обсягу угод на ньому, дуже слабко чи взагалі ніяк не зв'язана з динамікою емісійної діяльності підприємств, насамперед, з випуском їхніх акцій. Що ж стосується організованого ринку цінних паперів,то на ньому,як це видно з додатку 5 (а-г) і додатку 6(в),спостерігалося парадоксальне явище: його обсяги падали, коли показники росли (у 2000 році) і, навпаки, росли, коли останні падали (у 1999 році). Слід також зазначити зниження темпу росту обсягів фондового ринку в цілому в 2001 році (додаток 6). Настільки істотне розходження в динаміку обсягів угод на фондовому ринку в цілому і на його організованому сегменті в 1999 і 2004 роках, можливо, порозумівається принциповим розходженням у структурі торгового обороту на цих сегментах. Якщо гнітючу частину обсягів угод на першому з них складали векселя, то на другому переважали угоди з акціями (додаток 7).

Курсові ціни акцій у період з 1997 по 2004 рік відрізнялися крайньою нестійкістю. Про це свідчить динаміка фондових індексів, розроблених поруч ведучих компаній-операторів фондового ринку і ПФТС, і яка представлена за даними інформаційно-довідкової системи по фондовому ринку України "Фенікс" компанії "Легис-Плюс".

Варто мати на увазі, що українські фондові індекси у визначеному відношенні мають умовний характер, оскільки на відміну від більшості загальновизнаних у світі фондових індексів, таких як "Dow Jones", "Nasdaq National Market System Composite index", "S&P 500","Financial times", "CAC - 40","Nikkei 225" і ін.,вони не мають більш-менш постійної бази у своїй структурі через крайню мінливість звертання акцій на організованому ринку цінних паперів.

Цікаво відзначити, що в період з 1998 по 2001 роки динаміка обсягу угод з акціями на організованому ринку дивним образом майже цілком збігається з динамікою середнього офіційного курсу гривні до долара США (додаток 5-д), а динаміка майже усіх фондових індексів у 2000-2001 роках відповідає характеру змін, що відбулися в цей же період з курсом гривні. Можна припустити, що ці збіги не є випадковими, оскільки можлива визначена корекція гривневої ціни українських акцій відповідно до ситуації на валютному ринку.

Разом з тим, звертають увагу дивні протиріччя в динаміку обсягів угод і фондових індексів: у 1999 році перші з них росли, у той час як другі падали. У 2000 році мала місце протилежна тенденція. Пояснити це протиріччя можна описаним вище поводженням курсових цін акцій, на базі яких поряд з обсягами угод формуються фондові індекси.

У світлі усього вищевикладених можна констатувати вкрай хитливий характер фондового ринку України і, насамперед, його організованого сегмента. Аналитики фондового ринку, відзначаючи зльоти і падіння останнього в ті чи інші періоди 1998-2004 років, приводять численні різні причини такому його стану - від слабості вітчизняного капіталу і відсутності значних вільних грошових ресурсів населення до відходу з ринку західних портфельних інвесторів,від відсутності ліквідних цінних паперів до повної непотрібності фондового ринку, що заважає інвесторам купувати акції за заниженими цінами. Однак представляється,що існує головна причина, по якій ринок самим парадоксальним образом адекватно не реагує на такі економічні імперативи, яким, наприклад, є помітний економічний ріст у 2000-2004 роках. В Україні поки не створений економічний фундамент для розвитку повнокровного, стійкого і ліквідного фондового ринку.

Операції із цінними паперами суб'єктів господарювання здебільшо­го здійснюються на неорганізованому ринку, частка обсягу торгів на якому в 2003 році становила 98.2%, збільшив­шись порівняно з 2002 роком на 4.2 відсоткового пункту (додаток 2). Обсяг угод, укладених упродовж минулого року на організованому рин­ку (на фондових біржах та ПФТС), дорівнював 3.53 млрд. грн., тобто зменшився порівняно з попереднім роком майже в 1.8 раза.

Неорганізована торгівля не дає змоги реально оцінити цінні папери, попит на них, обсяги їх реалізації, на­прями руху капіталу. Можливість про­ведення "фіктивного" котирування призводить до викривлення цін. Унаслідок зростає ризиковість здійснення операцій із цінними паперами як комерційними банками, так і Національним банком України.

Асиметричність інформації та не­прозорість фондового ринку знижує його ефективність як елементу фінан­сової системи країни.

Досвід створення і розвитку фондо­вих ринків у країнах із перехідною економікою свідчить, що швидкість їх ста­новлення залежала передусім від макроекономічної стабільності, зокрема від стабільності національної грошової одиниці і темпів інфляції. Проводячи виважену грошово-кредитну політику, Національний банк України створює умови для подальшого розвитку вітчиз­няного фондового ринку. Однак утри­мання протягом майже чотирьох років стабільного курсу гривні суттєво не вплинуло на його прискорення.

Нерозвинутість національного фондового ринку не лише стримує зростання обсягів інвестицій, не­обхідних для структурної перебудови економіки та підвищення конкурен­тоспроможності реального сектору, а й перешкоджає розвитку банківської системи, обмежує можливості Націо­нального банку України щодо регулю­вання пропозиції грошей.

Ще однією особливістю ринку цінних паперів на Україні є його участь у приватизації. Так, у березні 1995 року був прийнятий закон "Про приватизаційні папери", що визначив порядок використання і звертання на території України приватизаційних цінних паперів. Приватизаційні сертифікати є іменними цінними паперами, що підтверджують право власності на придбані об'єкти приватизації. Закон забороняє вільне звертання, продаж чи інше відчуження приватизаційних паперів. Це обмежує участь у приватизації професійних учасників ринку цінних паперів. Однак недосконалість законодавства дозволяє в окремих випадках обходити обмеження.

До 1995 року основним засобом розрахунку за об'єкти приватизації служили кошти зі спеціального приватизаційного рахунка, використання якого було незручним як для фінансових посередників, так і громадян. З 1995 року приватизаційні цінні папери випускаються в матеріалізованій формі, і порядок їхнього використання трохи спростився. У той же час використання матеріалізованого приватизаційного сертифіката, що є неподільним, стало незручним для громадян України, що приймають участь у приватизації без використання послуг фінансових посередників. Справа в тім, що, якщо на сертифікатному аукціоні вартість акції буде встановлена на рівні вартості, що відрізняється чи не кратної вартості приватизаційного сертифіката, фізичній особі буде непросто здійснити оплату придбаних їм акцій. Для фінансових посередників це питання стоїть не так гостро.

Відповідно до програм приватизації за приватизаційні сертифікати передбачається реалізувати близько 70% майна, що знаходиться у власності держави. Близько 30% буде реалізовано з використанням ощадних сертифікатів. Ці сертифікати є іменними цінними паперами, що видаються громадянам України, що имели рахунка в установах ощадного банку України, і призначені для компенсації утрат від інфляції власникам цих засобів. На відміну від приватизаційних паперів ощадні сертифікати будуть вільно звертатися і використовуватися для розрахунку за об'єкти приватизації.

Крім того, з розвитком процесу приватизації зв'язане збільшення обсягу роботи Української фондової біржі. Саме на ній брокерська контора Фонду державного майна України виставляє цінні папери приватизованих підприємств. Будуть виставлені акції 130 промислових підприємств. Всі акції (прості іменні, виставляється частка держави, тобто близько 30% статутного фонду. Для багатьох підприємств цей пакет є контрольним.

Аналізуючи особливості ринку цінних паперів на Україні, про які було сказано вище, можна сказати, що в даний час невисока активність на фондовому ринку зв'язана не тільки з невеликою кількістю, але і відсутністю надійних і високоліквідних цінних паперів. Аналізуючи сформовану ситуацію, стає очевидним, з одного боку, невиконання такими емітентами своїх зобов'язань, наприклад виплати обіцяних дивідендів чи термінів їхньої виплати, а з іншої (періодична гра на зниження курсової вартості, скупка емітентом своїх паперів, іноді виплата дивідендів, знову падіння курсу і далі по старому сценарії. Торговці при роботі з паперами таких емітентів намагаються максимально скоротити час обороту і віддають перевагу роботі з невеликими пакетами з метою мінімізації ризику.

У підсумку створюється враження найбільш активного руху і популярності на ринку України саме подібних паперів, що є далеко не позитивною характеристикою, і за результатами аналізу найбільш ліквідними є цінні папери цих емітентів з їх пред'явницькою формою і штучним роздуванням курсу. Однак, якщо простежити зміна ліквідності навіть за невеликий період,

Отже, у цілому становлення і розвиток ринку цінних паперів України має однозначну спекулятивну тенденцію, однак з виходом на нього акцій промислових підприємств він почне здобувати інший вид і інші пріоритети. Багато хто з дилерів припинили роботу зі спекулятивними цінними паперами, а інвестиції в цінні папери приватизованих підприємств використовуються для участі в діяльності підприємств із наступним можливим одержанням довгострокового прибутку від росту курсової вартості.


^ 1.3 Інститути ринку цінних паперів та їх послуги.

Склад учасників фондового ринку, спе­цифіка функціонування та регулюван­ня їхньої діяльності визначаються това­ром, який на цьому ринку перебуває в обігу, — цінними паперами. (15) Вони можуть випускатися для первинного розміщення на ринку; обертатися на ньому (продаватися і купуватися); погашатися, тобто вилучати­ся з обігу, що передбачає виплату власни­кам певної компенсації; бути об'єктом за­стави і страхування чи предметом укладен­ня термінових контрактів тощо.

Враховуючи різноманітність операцій на фондовому ринку та багатогранність функцій його учасників, практично не­можливо запровадити щодо них чітку і ста­лу класифікацію. Та все ж спробуємо зро­бити це за найтиповішими ознаками: хара­ктером економічної поведінки, різновида­ми діяльності, належністю до громадянства конкретної країни (схема 1).



Учасники ринку цінних паперів, з ура­хуванням їх економічної поведінки, поділяються на такі категорії: держава, населення, комерційні організації (так звані інституційні учасники). У свою чер­гу комерційні організації поділяються на нефінансові і фінансові. До останніх на­лежать комерційні банки, інвестиційні фонди, акціонерні товариства, страхові, брокерські компанії та ін. Суб'єктів фон­дового ринку поділяють також на про­фесійних і непрофесійних його учасників. Професійні учасники працюють на рин­ку цінних паперів постійно і лише на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються у порядку, встановленому чинним законодавством. До найпоши­реніших видів діяльності належать:

  • посередництво у процесі випуску та обігу цінних паперів;

  • депозитарна розрахунково-кліринго­ва діяльність з управління цінними папе­рами;

  • діяльність із ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

  • організація торгівлі на ринку цінних паперів тощо.

Окремим видом професійної діяльності є торгівля цінними паперами, тобто ре­алізація цивільно-правових контрактів, пов'язаних із цінними паперами, якими пе­редбачено їх "оплату проти поставки" но­вому власникові на підставі доручення або на засаді комісії за рахунок клієнтів (бро­керська діяльність) чи від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерська діяльність).

Випуск та обіг цінних паперів в Україні провадиться за посередництва банків, акціонерних товариств, статутний фонд яких сформовано лише за рахунок іменних акцій, а також іншими торговцями, для яких операції із цінними паперами є єдиним ви­дом діяльності.

Інші підвиди професійної діяльності на ринку цінних паперів пов'язані зі зга­даними вище. Це насамперед послуги у сфері обліку, зберігання, обслуговування угод із цінними паперами, а також послу­ги, що безпосередньо сприяють укладен­ню цивільно-правових угод із цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.

За критеріями, визначеними Держав­ною комісією з цінних паперів та фондо­вого ринку України професійною діяль­ністю на ринку цінних паперів вважається:

  • для фізичних осіб — придбання ними цінних паперів від свого імені і за свій ра­хунок згідно з контрактами та відчуження цих цінних паперів упродовж року. При цьому обсяг угод (на суму номінальної вар­тості) має перевищувати суму, адекватну 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на сьогодні це 17 000 гривень);

  • для юридичних осіб — придбання за контрактами цінних паперів і їх похідних та наступне відчуження цих цінних па­перів упродовж року після їх отримання. За­гальний оборот з обігу (згідно з номіналь­ною вартістю) за цими контрактами має пе­ревищувати суму, адекватну 10 000 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 170 000 гривень).

Ці показники розміру доходу, одержано­го від операцій із цінними паперами, не по­ширюються на торговців цінними папера­ми, які мають ліцензії.

Залежно від характеру операцій на рин­ку цінних паперів серед учасників торгів розрізняють кінцевих продавців, кінцевих покупців і посередників між ними.

Учасників ринку цінних паперів поділя­ють також за ознаками громадянства: гро­мадяни України є національними учасни­ками (резидентами), іноземні громадяни — зарубіжними учасниками ринку (нерезиден­тами).

Всіх учасників ринку цінних паперів можна розділити на дві групи. У першу групу входять професійні учасники ринку цінних паперів, представлені головним чином організаціями, що виконують посередницькі і консультативні послуги на РЦП, і також виступають у ролі гравців на фондовій біржі. Ці організації формують інфраструктуру фондового ринку. До другої групи відносяться учасники метою яких є тимчасове розміщення вільних фінансових ресурсів. Це можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Професійним учасникам РЦП ліцензію на діяльність видає Державна комісія з ринку цінних паперів. Головна діюча особа на ринку – посередник іменованих на фондовому ринку брокером. Брокер - це особа діюча за рахунок клієнта на основі договорів доручення чи комісії. Як брокер звичайно виступає брокерська компанія. Договір комісії з брокером може передбачати можливість використання засобів клієнта, призначених для інвестування в цінні папери чи отримані в результаті продажу паперів, у своїх інтересах до моменту повернення коштів клієнту. Брокер не може давати гарантії у відношенні доходів від інвестування. Наступним професійним учасником є дилер. Дилер – це особа, що робить угоди купівлі продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок на основі публічного оголошення їхніх котирувань. Як дилер може виступати тільки юридична особа. Дилер дістає прибуток за рахунок двох джерел.

По-перше, він постійно обновляє котирування, по яких готовий купити і продати цінні папери. Різницю між ціною продавця і ціною покупця називає спредом. Дилер дістає прибуток за рахунок спреда.

Дилер зобов'язаний укладати угоди за цінами оголошених котирувань. Також він може встановлювати обов'язкові умови, такі як мінімальна і максимальна кількість що купуються чи продаваних паперів, а також терміни дії цін. У випадку відмовлення дилера від висновку угоди на оголошених умовах до нього може бути пред'явлений позов про примусовий висновок договору чи про відшкодування заподіяних інвестору збитків.

По-друге, дилер заробляє за рахунок можливого приросту курсової вартості придбаних їм паперів. Дилер - це велика організація. Тому вона звичайно сполучає два види діяльності: дилера і брокера.

Наступним учасників фондового ринку виявляє інвестиційний фонд. Інвестиційний фонд – це акціонерне товариство, що випускає свої акції і реалізує їх інвесторам. Фонди бувають відкритими і закритими. Відкритий фонд – це акціонерне товариство, що розміщає акції з зобов'язанням їхній наступного викупу за вимогою інвестора. Закритий фонд-це акціонерне товариство, що розміщає акції без зобов'язання їхнього викупу. Повернути собі гроші інвестор може тільки, перепродавши акції на вторинному ринку якщо на них існує попит. Інвестиційні фонди, у першу чергу представляють інтереси дрібного і середнього інвестора. По-перше, тому що засоби передаються професійним учасникам фондового ринку. По-друге, фонд дозволяє знижувати рівень ризику за рахунок диверсифікованості своїх інвестицій, тобто поділ коштів між різними фінансовими інструментами.

В Україні інвестиційні фонди виникли з початком приватизації державної власності. В основному це були чекові інвестиційні фонди, тобто фонди, акції яких обмінювалися на приватизаційні чеки. Незважаючи на те, що їх було створено порядку 550, їхня діяльність не мала успіху. Такий результат пояснити просто. Інвестиційний фонд це інститут, характерних для країни з розвитим ринком цінних паперів і працюючою економікою. Прибуток фонду залежить від діяльності підприємств, папера яких він придбав. В перші роки реформ фондовий ринок України практично був відсутній. У такий спосіб можна сказати, що із самого початку Українські фонди не мали майбутнього.

Інвестиційний фонд являє собою організацію, що тільки премножить кошти. Для виконання своїх цілей він укладає договори з двома іншими особами. Перше з них це депозитарій. Депозитарій - це організація, у якій зберігаються засоби і цінні папери і яка забезпечує взаєморозрахунки по угодах. Депозитарієм може виступати тільки юридична особа. Інвестор, що уклав з депозитарієм договір на збереження цінних паперів, називається депонентом. Друга особа представлене керуючим. Він керує засобами інвестиційного фонду. Як керуючого може бути як юридична особа, так і індивідуальний підприємець, що має ліцензію.

Інвестиційні фонди поділяються на пайові інвестиційні фонди.

Задача якого зводиться до акумулювання засобів вкладників і розміщенню їх в інші фінансові активи. Пайовий фонд має ряд відмінностей один по одному утворенню і функціонуванню. Пайовий фонд – це майновий комплекс без створення юридичної особи. Він створюється при компанії, що має ліцензію на здійснення діяльності по довірчому керуванню майном пайових фондів, що стає керуючою компанією фонду. На відміну від інвестиційного фонду вкладники пайового фонду здобувають не акції, а інвестиційні паї. Інвестиційний пай – це іменний папір, що засвідчує право інвестора на одержання коштів у розмірі вартості паю на дату його викупу. На пай не виплачуються не дивіденди, ні відсотки. Прибуток інвестор може одержати тільки за рахунок приросту курсової вартості паю. Фонд зобов'язується викуповувати паї. Ціна паю оцінюється на момент викупу шляхом розподілу вартості чистих активів фонду на кількість паїв, що знаходяться в звертанні. З погляду термінів викупу паїв, фонди поділяються на відкриті і інтервальні. Фонд є відкритим, якщо керуюча компанія зобов'язується викуповувати паї за вимогою інвестора в термін установлений правилами фонду, але не перевищуючих 15 робочих днів дати пред'явлення вимоги. Фонд вважається інтервальним, якщо керуюча компанія зобов'язується викуповувати паї в термін установлений правилами фонду, але не рідше одного разу в рік.

Фонд визнається утвореним з моменту реєстрації проспекту емісії. Після цього починається продаж паїв інвесторам. Однак якщо паї будуть реалізовані на суму меншу, чим передбачено законодавчими документами по пайових фондах, то він підлягає ліквідації.

Наступний вид фондів це фонди хеджування в основному вони існують у західних країнах. У законодавстві західних країн немає офіційного визначення, але можна перелічити ряд рис властивим таким організаціям.

По-перше, вони є приватними компаніями, що нараховують не менш 100 учасників не рідко це офшорні компанії. Офшорна компанія- це компанія, зареєстрована в чи країні економічній зоні з пільговим оподатковуванням.

По-друге, учасники фондів - заможні обличчя, тому вони можуть дозволити собі піти на великі ризики. Правила таких організацій звичайно вимагають, щоб стан учасника дорівнювало не менш 250 тисяч доларів.

По-третє, вони проводять дуже ризиковану фінансову політику, відкриваючи позиції на ринку, що перевищують розміри їхньої власності в 5-20 разів.

По-четверте, звичайно вони показують високі результати прибутковості по своїх операціях.

Елементом інфраструктури фондового ринку виступають клірингові організації, в обов'язку яких входить визначення і залік взаємних зобов'язань інвесторам по постачаннях і розрахункам за цінні папери. Вони здійснюють збір, звірення, коректування інформації з угод з цінними паперами і готують по них бухгалтерські документи. Клірингова організація повинна формувати спеціальні фонди для зниження ризику невиконання угод з цінними паперами.

На фондовому ринку функціонують реєстратори чи власники реєстру. Реєстратор - це організація, що здійснює за договором з емітентом діяльність по веденню і збереженню реєстру іменних цінних паперів. Сам реєстр - це список зареєстрованих власників із указівкою кількості, номінальній вартості і категорії приналежних їм паперів. До реєстру можуть вносяться не тільки імена власників цінних паперів, але і номінальних власників цінних паперів. Номінальний власник - це особа, що тримає цінні папери, не є їхнім власником, від свого імені в інтересах іншого обличчя. Як номінальних власників, як правило, виступають професійні учасники ринку цінних паперів. Реєстратор зобов'язаний за вимогою чи власника номінального власника надати йому виписку з реєстру по його особовому рахунку.

Реєстратор також зобов'язаний надати зареєстрованим у реєстрі власникам і номінальним власникам, що володіють більш 1% голосуючих акцій емітента, за їхньою вимогою дані з реєстру про інших власників паперів із указівкою кількості, категорії і номінальній вартості приналежних їм паперів. Діяльність по веденню реєстру не допускає сполучення її з іншими видами професійної діяльності на РЦП.

Наступним учасником РЦБ є фондова біржа. Фондова біржа – це інститут, створений для організації торгівлі цінними паперами. Крім функції організації торгівлі паперами вона може здійснювати депозитарну і клірингову діяльність. Фондова біржа утвориться у формі некомерційної організації. Торгівлю на біржі можуть здійснювати тільки її члени. Інші обличчя, що бажають здійснювати біржові угоди, зобов'язані діяти через членів біржі як посередників. Членами біржі можуть бути тільки професійні учасники РЦП. Біржа- це місце, де полягають угоди з цінними паперами. Тому фізично самі цінні папери на ринку не присутні. Після висновку угоди на біржі покупець і продавець здійснюють між собою взаєморозрахунки відповідно до правил біржі. Якщо інвестор бажає купити чи продати папери на біржі, то йому необхідно укласти відповідний договір з компанією-членом біржі, що буде надавати йому брокерські послуги. На заході поширене таке поняття як інвестиційний банк. Інвестиційний банк – це велика брокерська компанія, що допомагає емітенту випустити і розмістити цінні папери. Інвестиційний банк відрізняється від комерційного тем, що не залучає засобу на депозити і не видає кредити. У російському законодавстві не проводиться грань між діяльністю комерційних і інвестиційних банків на ринку РЦП. Тому комерційні банки можуть виконувати і функції інвестиційного банку.

Активних учасників можна розділити на спекулянтів і арбітражерів. Спекулянт - це особа, що прагне дістати прибуток за рахунок різниці в курсовій вартості цінних паперів. Якщо спекулянт прогнозує ріст ціни папера, то він буде грати на підвищення, тобто купить папір у надії продати пізніше по більш високій ціні. Таких спекулянтів часто називають биками. Якщо спекулянт прогнозує падіння ціни папера, він грає на зниження, тобто займе папір і продасть її в надії викупити в наступному по більш низькій ціні. Таких спекулянтів іменують ведмедями. Арбітражер – це особа, що витягає прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу однієї і того ж папера на різних ринках, якщо на них спостерігаються різні ціни. Наприклад, та сама акція продається на двох біржах. Оскільки кожна біржа це самостійний ринок, то в якісь моменти часу ціна акції на них може відрізнятися. Арбітражер продає папір на тій біржі, де вона дорожче, і купує там, де вона дешевше. Різниця в цінах складає його прибуток. У результаті дій арбітражеров ціни на різних ринках стають однаковими. Особа, що здійснює подібні операції, повинне мати у своєму розпорядженні гарні системи зв'язку з різними ринками. У сучасних умовах арбітражні операції часто здійснюються за допомогою спеціально запрограмованих комп'ютерів. Підводячи підсумок, можна сказати що одне і таж особа може бути як спекулянтом, так і арбітражером.

Варто детальніше охарак­теризувати такі найактивніші структури, що працюють на фондовому ринку, — комер­ційні банки.

Вивчення та аналіз діяльності різно­манітних учасників ринку в економічно розвинутих країнах дає підстави вважати, що роль комерційних банків на ринку цінних паперів не всюди однакова. Так, у США комерційним банкам узагалі заборо­нено проводити операції із цінними папе­рами і бути членами фондових бірж, а в Німеччині — навпаки: тільки комерційні банки мають право здійснювати усі види операцій із цінними паперами, оскільки вважається, що універсалізація функцій комерційних банків найбільшою мірою за­довольняє потреби клієнтів.

В Україні, де є усі передумови для пере­творення комерційних банків на найак­тивніших учасників фондового ринку, ос­воєння і постійне застосування кредитни­ми закладами операцій із цінними папера­ми має особливу перспективу.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" комерційним банкам дозволено: випускати, купувати, продавати і зберігати платіжні документи (акції, облігації, векселі тощо) та проводити інші операції з ними; залучати і розмішувати кошти та уп­равляти цінними паперами за дорученням клієнта (довірчі операції); надавати консультаційні послуги; провадити розрахунки за доручення­ми клієнтів (це стосується і операцій із цінними паперами).

Перелічені види діяльності охоплюють майже всі можливі операції із цінними па­перами, оплачувані власними коштами і за дорученнями. Комерційний банк може бу­ти професійним учасником ринку цінних паперів, виконуючи функції інвестиційно­го посередника (фінансового брокера), інвестиційного консультанта; може пра­цювати у режимі, властивому інвестиційній компанії або інвестиційному фондові.

Останнє можливе, якщо відділ банку, який займається операціями із цінними па­перами, має окремий баланс, залучає ресур­си за рахунок випуску цінних паперів від імені банку, перерозподіляє вказані ресур­си для інвестування у цінні папери. Якщо на­звані передумови мають місце, то для про­ведення операцій із цінними паперами, безсумнівно, залучаються власні кошти банку.

Банк також може діяти на ринку цінних паперів як емітент або інвестор. Досвід функціонування фінансових установ на вітчизняному фондовому ринку дає змогу зробити висновок, що саме банки випус­кають найбільшу кількість найліквідніших акцій та облігацій, а також є найбільшими інвесторами як у приватні цінні папери, так і в державні. (15) Наприклад, основними покуп­цями облігацій внутрішньої державної по­зики є саме комерційні банки.

Варто звернути увагу і на неминучі су­перечності, які виникають, коли банк поєднує діяльність фінансового брокера та консультанта і одночасно — емітента й інвестора в операціях за свої власні кошти. На сьогодні норм, які б регулювали цю про­блему, запобігали виникненню неетичних ситуацій, на жаль, не існує.



В Україні впроваджується модель право­вої рівності на ринку цінних паперів банків, брокерських компаній та інших його учас­ників. Це неминуче призведе до гострої конкуренції, яка і виявить у найближчі ро­ки лідера цього ринку.

Наостанок — коротко про основні види операцій, що їх виконують комерційні бан­ки на ринку цінних паперів.

До активних насамперед належать опе­рації, пов'язані з інвестуванням у цінні па­пери, та обліково-позикові операції. До пасивних — випуск комерційними банка­ми цінних паперів, насамперед — акцій для формування статутного капіталу, крім то­го, акумуляція залучених коштів.

Комерційні банки здійснюють також цілу серію позабалансових операцій (схема 2). Проаналізувавши їх, можна ствер­джувати, що пересічний український ко­мерційний банк здатен здійснювати прак­тично всі операції на ринку цінних па­перів, одночасно виконуючи роль і емітен­та, і інвестора, і фінансового посередника та консультанта.

Можемо зробити висновок, що місце ко­мерційних банків у схемі класифікації учас­ників ринку цінних паперів є визначальним, а роль — домінуючою.





^ 2. Аналітична частина: Фактори, що визначають сучасний стан українського фондового ринку.
  1   2   3   4

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты