Домой

Р І шенн явід «15» грудня 2011 р. №154 м. Мукачево Про погодження схеми екомережі Мукачівського району Керуючись ст. 43 Закон




НазваниеР І шенн явід «15» грудня 2011 р. №154 м. Мукачево Про погодження схеми екомережі Мукачівського району Керуючись ст. 43 Закон
страница1/7
Дата08.04.2013
Размер1.15 Mb.
ТипЗакон
Содержание
Закарпатська обласна організація
Мукачівський район
Результати виконаної роботи
1.2. Геологічна та геоморфологічна будова
1.3. Кліматичні умови 
Температурний режим.
1.7. Ландшафтна характеристика
2. Природно-кліматичні умови Мукачівського району Закарпатської області.
3. Підстави та основні вимоги до виконання проекту формування екомережі Мукачівського району
4. Мета і головні завдання виконання заходу з розробки проекту екомережі Мукачівського району Закарпатської області в 2010 році
5. Проектування екомережі Мукачівського району
5.2.1. Пошук методичних підходів і шляхи їх визначення
5.2.2. Особливості запропонованої методики
5.2.3. Створення шарів “Екологічна мережа” та “Облік земель за формою № 6-зем” електронної карти Закарпатської області
5.3. Перелік і опис структурних складових елементів екомережі Мукачівського району
Таблиця 5.3.1. Розподіл елементів екомережі Мукачевського району за площами за формою «6-Зем».
5.4. Створення шарів електронної карти Мукачівського району
Результати виконаної роботи
Erinaceus concolor їжачок білочеревий
Capreolus capreolus
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7





У К Р А Ї Н А




МУКАЧІВСЬКА РАЙОННА РАДА

ІІ пленарне засідання шостої сесії шостого скликання

Р І Ш Е Н Н Я

від «15» грудня 2011 р. № 154

м.Мукачево


Про погодження схеми

екомережі Мукачівського району


Керуючись ст.43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законів України "Про екологічну мережу України", "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки", "Про охорону навколишнього природного середовища", розглянувши подані матеріали та з метою збереження, покращення стану і відновлення природних екосистем Мукачівського району, районна рада ВИРІШИЛА:


1. Затвердити схему екомережі Мукачівського району (додається).


2. Контроль за виконанням цього рішення покласти на першого заступника голови райдержадміністрації Пашкуляка В.В. та постійну депутатську комісію районної ради з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, розвитку села, територіального та земельного устрою (Дерев’яник В.П.).


Голова районної ради І.Михайло


^ ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСНА ОРГАНІЗАЦІЯ

ТОВАРИСТВА ЛІСІВНИКІВ УКРАЇНИ


ЗВІТ


про виконання природоохоронного заходу

Розробки проекту екомережі Закарпатської області

(продовження робіт)”


^ МУКАЧІВСЬКИЙ РАЙОН


Голова Закарпатської

обласної організації

Товариства лісівників України,

керівник проекту В.П. Кічура


Ужгород − 2010

Cтруктура-зміст

ст.


ВСТУП………………………………………………………………………...


1. Природно-кліматичні умови Закарпатської області в контексті

формування екомережі……………………………………………………….

1.1. Місцезнаходження………………………………………………….......

1.2. Геологічна та геоморфологічна будова………………………………..

1.3. Клімат……………………………………………………………………

1.4. Води………………………………………………………………….......

1.5. Флора…………………………………………………………………….

1.6. Фауна…………………………………………………………………….

1.7. Ландшафтна характеристика……………………………………….......

1.8. Грунти……………………………………………………………………


2. Природно-кліматичні умови Мукачівського району

Закарпатської області……………………………………………………….

2.1. Місцезнаходження та клімат…………………………………………...

2.2. Особливості геологічної та геоморфологічної будови……………….

2.3. Гідрологія та грунти Мукачівського району………………………….

2.4. Рослинний світ………………………………………………………….

2.5. Тваринний світ………………………………………………………….

2.6. Ландшафтна характеристика…………………………………………..


3. Підстави для проектування та основні вимоги до виконання

проекту з формування екомережі району…………………………………..


4. Мета і головні завдання виконання заходу з розробки проекту

екомережі Мукачівського району…………………………………………...


5. Проектування екомережі Мукачівського району………………………...

5.1. Постановка питання…………………………………………………….

5.2. Прийнята методика з підбору структурних складових

елементів і формування екомережі Мукачівського району

на основі ландшафтного аналізу та облікових категорій земель

за формою № 6-зем………………………………………………………........

5.2.1. Пошук методичних підходів і їх визначення для прийняття…….

5.2.2. Особливості запропонованої методики…………………………...

5.2.3. Створення шарів електронної карти Мукачівського району……

5.3. Перелік і опис структурних складових елементів екомережі

Мукачівського району………………………………………………………..

5.4. Створення шарів електронної карти Мукачівського району………..

5.5. Основні вимоги і шляхи збереження й використання

земель територій та об’єктів, що входять до структурних

складових екомережі…………………………………………………………


^ РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАНОЇ РОБОТИ………………………………….


ЛІТЕРАТУРА………………………………………………………………..


ДОДАТКИ……………………………………………………………………


ВСТУП


Виконання проектних робіт з природоохоронного заходу “Розробка проекту екомережі Закарпатської області (продовження робіт)” базується на розроблених нами впродовж 2008 і 2009 років проекті схеми екомережі та проекті екомережі Закарпатської області.

Розроблюваний проект враховує вимоги міжнародних конвенцій, нормативно-правових актів національного законодавства з охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Основне завдання проекту полягало у розробці локальних, для кожного адміністративного району, екомереж, які, відповідно до вимог законодавства, представлені визначеними структурними елементами з подальшим нанесенням їх меж на картографічні матеріали та узгодженням цих меж в натурі згідно з обліковою формою № 6-зем.

Стратегічний підхід до формування локальних екомереж полягав у підборі, з існуючих на даній території, природних ландшафтів, які не зазнали змін зовсім або в такій мірі є трансформованими, що можуть слугувати структурними складовими елементами цих екомереж. Кінцевим результатом такого підбору має бути досягнення відповідного рівня забезпечення можливостей життєдіяльності біоти на територіях адміністративних районів у взаємозв’язку з локальним обласним, національним всеукраїнським та загальноєвропейським рівнем екомереж.

Кінцевою метою проекту з досягнення збереження та відновлення екологічного каркасу навколишнього природного середовища районів та області в цілому на такому рівні, щоб можна було забезпечити функціонування біоти та суттєво удосконалити раціональне управління територіями.

Матеріали проекту і пояснювальна записка до нього виконані окремо для кожного адміністративного району. Це дозволить в подальшому розглядати проект у відповідних інстанціях владних структур районів, погоджувати його та виносити в натуру.

До складу проекту екомережі кожного району входять текстові матеріали пояснювальної записки, що містять обґрунтування проектних рішень, стратегічні та методичні підходи до формування екомережі району, а також опис структурних складових елементів екомережі. Графічна частина проекту складається з картографічних матеріалів, виконаних у координатах і представлених на паперових носіях і в електронному вигляді.


1. Природно-кліматичні умови Закарпатської області в контексті формування екомережі

1.1. Місцезнаходження

Закарпатська область розташована на крайньому заході України. Площа території Закарпаття становить 12,8 тис. км2. Область розташована на південно-західних схилах Українських Карпат (біля 80% області займають гори) і на прилеглій до них Закарпатській низовині, яка є частиною Середньодунайської низовини. Гірська частина області включає три групи асиметричних хребтів, прорізаних численними долинами гірських річок. Полонинські гори з плоскими вершинами – полонинами ( це такі полонини: Рівна, Красна, Боржава, Свидовець і ін.) знаходяться в центрі й вкриті гірськими луками. На північ від Полонинських гір розміщені Горгани, розділені річкою Мокрянка на Західні та Східні. Висота гір у західній частині 1500 – 1700 м (висота приведена в метрах над рівнем Балтійського моря), хребти вузькі, схили круті, гребні кам’янисті. На сході області в районі Свидовця і Чорногори, розташовані найвищі вершини Українських Карпат, серед яких і найвища гора Говерла (2061 м). Далі, на південь від р. Біла Тиса простягаються Гуцульські Альпи, окремі вершини яких сягають понад 2000 м.

У південно-західній частині знаходиться Вигорлат-Гутинський хребет з кількома гірськими групами висотою гір 700 – 1000 м.

Закарпатська низовина охоплює правий берег р. Тиса і її приток. Висоти низовини 100 – 150 м з горбогір’ям вулканічного походження – Чорна Гора (568 м), Шаланка (372 м) та ін.

Карпатські хребти мають кілька перевалів, через які пролягають основні шляхи залізничного і автомобільного сполучення. Це Яблунецький (931 м), Воловецький (1041 м), Ужоцький (889 м), Ворітський (839 м) перевали та ін.

Закарпаття є прикордонною областю України, яка межує з чотирма європейськими державами, що стали членами ЄС (Польща, Угорщина, Словаччина, Румунія). Довжина державного кордону по периметру 467 км з яких 33,4 км – , кордон з Польщею, 98,9 км – зі Словаччиною, 130 км – із Угорщиною, 205,4 км – з Румунію [2]. На північному сході Закарпаття межує з Львівською і на сході з Івано-Франківською областями.

За геграфічним розташуванням у Центральній Європі, Закарпаття потрапляє в геополітичне та геоекономічне поле інтересів як структур прикордонних територій усіх держав-сусідів і їх партнерів так і багатьох більш віддалених країн Центральної Європи, басейнів Чорного, Балтійського, Середземного морів, а також Середньої Азії та Китаю.

Закарпатська область також представляє низку геоекологічних інтересів для транскордонної природоохоронної співпраці. Область відноситься до найбільш чистих в екологічному плані серед регіонів України. Переважно гірська і вкрита лісами територія Закарпаття відіграє важливу роль, як водозбірний басейн верхів’я р.Тиса. Наявність унікальних, подекуди єдиних в Європі, здебільшого природних ландшафтів, а також багатого біологічного і ландшафтного різноманіття з високою часткою заповідних територій (13,4% від площі області) є значним резервом природи, як для регіону, так країни і світу.

Наявність розвинутої транспортної інфрастуктури і спеціальної економічної зони (СЕЗ) Закарпаття можуть стати його значним економічним потенціалом через забезпечення транзитних сполучень і послуг. Але географічне положення області з густою сіткою інженерних споруд лінійного типу не зовсім на користь формування екомережі.

На сьогодні в області функціонує 13 адміністративних районів, 11 міст, з яких обласного підпорядкування – 5, селищ – 19 і 579 сіл [1].


^ 1.2. Геологічна та геоморфологічна будова

Східні Карпати, до яких належить територія Закарпаття – це переважно складчасті гори за структурою, які утворені стисненням земної кори у складки.

Складчасті Карпати поділяють на структурно-фаціальні зони, які різняться між собою особливостями поширення в них гірських порід, морфологією, рельєфом, корисними копалинами і т. ін. У межах Закарпатської області виділяють наступні зони: Кросненську, Чорногірську, Поркулецьку, Дуклянську, Мазурську і Рахівську, а також Мармороський кристалічний масив, Мармороську і Пенінську стрімчакові зони, Мукачівську і Солотвинську улоговини, Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду і Паннонський серединний масив. Сучасний етап розвитку Карпатських гір і їх передгірних прогинів продовжується і тепер під дією ендогенних та екзогенних процесів. Як бачимо із викладеного, Карпати – це справді молоді гори, а низинна і передгірна зони Закарпаття стали суходолом усього близько 10 млн. років тому, що є миттю порівняно з геологічними епохами.

Утворення Карпатських гір супроводжувалось глибинними розломами земної кори в результаті підняття гір і опускання територій прогинів (Закарпатського і Передкарпатського). Такі глибинні розломи утворюють величезні напруження в земній корі і, отже, являються передумовою розвитку вулканічної діяльності. В пліоценову епоху утворився Закарпатський глибинний розлом, який і призвів до вулканічної стихії, результатом якої є вулканічні конуси, куполи і згаслі вулкани. Так, зокрема, виник Вигорлат-Гутинський вулканічний хребет. Завершення його формування відбувалося, коли прогинання Закарпатської впадини змінилось на її підняття.

Розвиток Карпат тісно пов’язаний із сейсмічними процесами – землетрусами. Найбільші за силою землетруси (до 7 балів) реєструвались у Закарпатті в районі Сваляви (1908, 1924, 1935 рр.), Тересви (1926 р.), Довгого і Хуста (1910 р.), Берегова (1931 р.) [3].

При геоморфологічному поділі за принципом поздовжнього розчленування на орографічній схемі Закарпатської області виділяють Горгани (між верхів’ями Ріки і Ясінянським перевалом), Центрально-Карпатську депресію (що переходить на південний схід в Ясінянську улоговину). Головний гірський хребет Закарпаття названий Полонинським. Між Полонинським і Вигорлат-Гутинським хребтом позначена Внутрікарпатська депресія, що переходить у південно-східній частині в Мармороську улоговину. Крайню південно-східну частину гір називають Гуцульськими Альпами. На орографічній схемі відображена також смуга передгір’їв, що облямовує з південного заходу Вулканічний хребет і Закарпатську низовину [6].

^ 1.3. Кліматичні умови 

Для Закарпаття характерний помірно континентальний клімат з достатнім і надлишковим зволоженням, нестійкою весною, не дуже спекотним літом, теплою осінню і м’якою зимою.

Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненям континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди. На рівнині весна починається в кінці лютого – на початку березня і триває близько 80 днів. У горах вона значно триваліша (до 180 днів). В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15о … +18о С), так і велике зниження (до –5о … –10о С).

Літо у низинно-передгірних районах триває в середньому 130 днів (з першої декади травня до середини вересня). Найвища температура повітря становила тут 41оС, а в горах 37 оС. На висоті 400-600 м літній сезон триває всього 60-70 діб, а вище 1000 м – літо короткотривале. В цей час переважають потоки повітряних мас із південно-західного та західного напрямків. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють найбіль високі температури.

Осінь триває 80-100 днів. З другої половини вересня до першої-другої декади грудня на низині і з кінця серпня до кінця листопада в горах. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами.
Зима в низинних районах триває близько 2 місяців, в передгір’ї біля 3 місяців, а в горах 4-5 місяців. Найнижча температура становила 33оС на низині і -36 оС в горах. В цілому зима у Закарпатті м’яка, із частими і тривалими відлигами та ожеледицями.

^ Температурний режим. Сума активних температур для низинних районів становить в середньому 3200 оС (185 днів), передгірних - 2900 оС, гірських 2200 оС (150 днів). У зонах з теплим мікрокліматом (поблизу м.Виноградів і с. Мужієво) сума активних температур досягає 3600 оС. Середньорічна температура низинної зони Закарпаття (9…10 оС). середньомісячна багаторічна температура січня у горах становить 7,8 оС, тоді як на низині лише мінус 3,1 оС, а влітку 11-14 оС тепла у високогірї і 20-21 оС на низині.

Опади по території області і протягом року розподіляються дуже нерівномірно. Максимум опадів припадає на тепліші літні місяці, інколи на осінні. З ростом висоти місцеположення території кількість опадів зростає. Наприклад, у середньому в Ужгороді за рік випадає 805 мм, в Хусті – 1095 мм, в Рахові – 1122 мм, а в Руській Мокрій – 1499 мм. Сумарні середньорічні опади в низинній зоні області становлять 600-800 мм, а в горах – 1000-1500 мм. Бувають роки високої водності, коли за рік випадає 1600-2400 мм при середній багаторічній нормі 1000-1200 мм. Для Закарпаття характерні осінні паводки. Територія області є водозбором р.Тиса. Радіаційний режим. В Українських Карпатах Закарпатська низовина одержує найбільше сонячного сяйва (до 2025 год. при максимально можливих 4450 год.). Гірська зона – на 30% менше. Сумарна радіація в залежності від місцеположення змінюється в межах 3110-4370 МДж/м2 за рік. Мінімальні місячні показники реєструють у Міжгір’ї в грудні – 59 МДж/м2 за місяць, а максимальні – у липні – 633 МДж/м2 за місяць. Річні суми радіаційного балансу становлять у низинних районах Закарпаття 2011 МДж/м2 (Берегово), а в гірських – 1311 МДж/м2 (Міжгір’я). Період з плюсовим радіаційним балансом триває десять місяців. У грудні і січні він від’ємний [2].

1.4. Води

Висока вологість та наявність гірського рельєфу на території області зумовили розвиток густої річкової мережі. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня із загальною їх довжиною – 19793 км [3].

На території Закарпаття налічується: 4 великі річки з протяжністю по території регіону від 106 до 262 км – Тиса (262 км), Латориця (144 км), Уж (107 км), Боржава (106 км); 67 середніх з протяжністю по території регіону від 15 до 92 км, 54 малі з протяжністю по території регіону від 2,5 до 14 км. Всього протяжність по всіх річках в регіоні – 3429,9 км [1].

Пересічна густота річкової сітки 1,7 км/км2, вона змінюється від 1,3 км/км2 на рівнині до 2,0 км/км2 у горах. Живлення дощове (40 % річного стоку), снігове та ґрунтове. Для річок характерні паводки після злив ( в окремі роки 8—10 паводків на рік). Головною водною артерією є р. Тиса, яка збирає воду з усього південно-західного макросхилу Українських Карпат. Найбільші притоки р. Тиси: Боржава, Ріка, Тересва, Теребля, Уж та Латориця. Всі вони беруть початок на висоті близько 1000 і більше метрів і належать до гірських річок з нестійким гідрологічним режимом, швидкою течією (0,8-1,2 м/с і більше). Ці притоки мають багато спільних рис: долини річок в гірській частині – вузькі, крутосхилі з виходами корінних порід; на рівнинній – мають широку заплаву, плоске дно. Характерним є також підвищення рівня води в річках навесні та на початку літа.

В області налічується 137 озер, ставків і водосховищ. Озера невеликі за площею. Серед них найбільше озеро Українських Карпат — Синевир. Озеру надано міжнародного статусу.

Найпоширенішими є озера льодовикового походження — Верхнє, Нижнє, Бребенескул, Несамовите, Ворожеська, Марічейка та ін. Вони знаходяться високо в горах в улоговинах, "виораних" льодовиками, є неглибокими (1-3 м), мають невелику площу. Серед них — найвисокогірніше в Україні озеро Бребенескул, яке знаходиться в улоговині між хребтами Чорногори і Рахівських гір.

Збудовано 50 ставків і водосховищ загальною площею водного дзеркала 1,4 тис. га. Водні ресурси, якими область забезпечена достатньо, використовуються для водопостачання, одержання гідроенергії, зрошування полів, рибного господарства, рекреації тощо.

Болота займають незначні площі. Вони лежать в улоговинах і живляться підземними водами. Більшість боліт на низовині осушено і перетворено в культурні угіддя.

Закарпаття має значні запаси підземних вод, які складаються з ґрунтових і власне підземних вод. Область — найбагатший регіон України за складом і запасами мінеральних вод. Відомо понад 360 їх джерел. Виділяються вуглекислі, сульфідні, залізисті та миш'яковисті, бромні, йодні, йодно-бромні, радонові води, а також води неспецифічного складу.

1.5. Флора

В Закарпатській області загальна кількість видів флори становить – 2027 од., що відповідає 50% до загальної чисельності видів України. З них 237 видів флори занесені до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі, 22 види флори занесені до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Усього видів рослин занесених до Червоної книги України – 144 екз., а рослинних угруповань занесених до Зеленої книги України – 27 [1].

За ботаніко-географічною характеристикою рослинного покриву гірська і передгірна території Закарпаття належать до Східно-Карпатської біогеографічної підпровінції, а Закарпатська низовина – до Паннонської підпровінції Центральноєвропейської флористичної провінції. Сучасний рослинний покрив дикої природи Закарпаття, як і Карпат в цілому, розпочав формуватися близько 12 тис. років тому.

Пояс передгірних широколистих лісів займає смугу до висоти 450-500 м н.р.м. у передгір’ї та на південних схилах Вигорлат-Гутинського хребта з теплими кліматичними умовами та відносно якісними грунтами. Рослинний покрив утворюють переважно ліси дуба звичайного та скельного, змішані дубово-грабові, ялицево-дубові, буково-дубові. У лісах цього поясу поширені також трав’яний покрив та чагарники. Останні включають ліщину звичайну, крушину ломку, бузину чорну, кизил справжній тощо.

Нижньо-гірський пояс букових, ялицево-букових та ялицево-смереково-букових лісів займає смугу у межах 450-1100 м н.р.м. (у деяких місцях – до 1450 м н.р.м.). У цьому поясі клімат більш прохолодний, помірний. З висотою чисті букові ліси змінюються на змішані ялицево-смереково-букові. Тут зустрічаються й інші цінні широколистяні породи явора, клена гостролистого, ясена, в’яза гірського. Ліси характеризуються високою повнотою деревостанів. Тому чагарники тут майже відсутні, а трав’яний покрив незначний. У стиглих насадженнях, де повнота знижується до 0,6-0,7 наявний підріст бука, а на провесні, коли світловий режим у бучині сприятливий для трав’яної рослинності, тут багато підсніжника, білоцвіту весняного, анемони дібровної та жовтецевої, медунки темної тощо. М’який клімат Закарпаття найбільш оптимальний для букових лісів. Тут вони мають найбільшу продуктивність, щорічний приріст запасу може сягати – 10 і більше м3/га. Бук вибагливий до вологи, зростає на багатих, за поживними речовинами ґрунтах. У стиглому лісі бучини досягають висоти до 40-45 м і діаметра стовбура до 120 см, запас деревини 600-800 м3/га. Доживає бук до 300-500 років.

Верхньо-гірський пояс смерекових і мішаних буково-смерекових, ялицево-буково-смерекових і буково-ялицево-смерекових лісів розташований на висоті 1300-1450 м н.р.м., у помірно холодній і дуже вологій зоні Карпат (зокрема, Чорногора, Мармороські гори, Горгани, Гуцульські Альпи). Змішані ліси з наявністю бука починаються від 700 м і не піднімаються вище 1200 м., де домінують високопродуктивні природні смерекові ліси.

Субальпійський пояс з корінною чагарниковою рослинністю починається з висот 1200-1300 м нрм. на Полонинському хребті і з 1450-1650 м н.р.м. на Чорногірському та Мармороському хребтах і простягається до висот 1800 м н.р.м. Чагарники тут сформовані заростями із сосни гірської, вільхи зеленої, ялівця сибірського, рододендрона східно карпатського. Тут суворіші кліматичні умови. У поєднанні з ними снігові лавини, що постійно сходять з верхів’я гір униз, сприяють формуванню характерного криволісся, яке стелиться до землі. Значні площі цього поясу представлені субальпійськими луками, вторинними луками та чорнично-моховими пустощами. У трав’янистому субальпійському покриві переважають чорниця, брусниця, зелені мохи та луки, в яких наявні рідкісні та зникаючі види рослин: жовтець карпатський, королиця круглолиста, борщівник, тощо.

Альпійський пояс формується у високогірї на висоті 1700-2061 м н.р.м. і займає в Закарпатті незначні площі вершин найвищих гір Говерла, Петрос, Туркул, Чорнргора та ін. Суворі кліматичні умови, скелясті ґрунти, призводять до збіднення флори. Своєрідна рослинність тут представлена чагарниками рододендрона, чорниці та буяхи, деякими реліктами льодовикового періоду (верби трав’янистої, списовидної та сітчастої), а також поширені лишайники і луки із вівсяниці лежачої, лохини, ситника три розрядного, осоки вічнозеленої та зігнутої тощо. Рідко зустрічається едельвейс.

Специфічна рослинність представлена на площах гірських боліт Закарпаття, які мають різне походження в залежності від розташування. Серед гірських боліт виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках (Чорногора, Свидовець), улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) та присхилові. Більшість гірських боліт Закарпаття мають малопотужні або зовсім відсутні поклади торфу. Частина гірських боліт має статус природоохоронних об’єктів, а частина боліт низинної зони осушена для розширення сільгоспугідь.

У лісах області зосереджена третина флори України, половина червонокнижних видів рослин і тварин Українських Карпат особливо в гірських масивах [3].


1.6. Фауна

Загальна кількість видів фауни на території області становить – 30428 од., що становить 68% від загальної чисельності видів України. З них 117 занесені до Червоної книги України, 12 до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), 237 до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернської конвенції), 21 до додатків Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннської конвенції, CMS) і 21 вид охороняється відповідно до Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS). [1].

На території області поширені як безхребетні, так і хребетні тварини. Серед безхребетних області є представники понад 20 типів організмів, з яких більшість – найпростіші. Найвища різноманітність спостерігається серед комах. На них суттєво впливають кліматичні умови, тобто в різні пори року вони поширені неоднаково.

З найбільш давніх груп комах виділяють бабки, які в личинковій стадії – водні хижаки, що живляться різними водними організмами. Дорослі бабки також хижаки, ловлять комах вздовж водойм. У лісах поширені дуже корисні комахи-мурашки, які поїдають гусениці листокруток, п’ядунів та інших. Тому мурашки мають статус локалітетів під охороною. Своєрідними представниками є прямокрилі, до яких відносяться саранові та коники. У високогір’ї типовим представником коників є ендемічна безкрила – ізофія бревипеніс. Розповсюджені у високогір’ї також туруни і жуки-довгоносики, а також рідкісні представники пластинчатовусих – 2-3 види восковиків. Особливим для високогір’я є тип безхребетних – тихохідки, які, окрім водойм населяють сухі мохи на скелях та зволожені улоговини. У букових лісах Закарпаття дуже рідко зустрічається жук альпійський вусач, а в дубових – великий дубовий вусач західний, яких занесено до Міжнародної Червоної книги.

У верхніх шарах ґрунту найбільш поширеними з безхребетних є представники кільчатих червів олігохет. Велике значення для трансформації органічних залишків у ґрунтах мають дощові черви, чисельності яких можуть досягати 1000 екземплярів на 1м2 ґрунту.

У процесах мінералізації органічних речовин, зокрема опалого листя в гірських потоках, значну роль відіграють струмковими (ряд тріхоптера). Навесні у водоймах першими підвищують чисельність черви-коловертки, а далі - дрібні ракоподібні та представники даної макрофауни (олігохети, молюски).

У заплавах і забруднених водоймах інтенсивно розвиваються найпростіші – раковинні амеби, гетеротрофні джгутиконосці, вільноживучі інфузорії. Останніх в області відомо близько 350 видів (реально їх значно більше). Серед них виявлено такі, що можуть бути індикаторами ступеня забрудненості водойми органічними речовинами, а також сигналізувати про наявність розчинених у воді металів та газів (зокрема сірководню). У чистих ділянках річок з плавною течією широко поширені інфузорії, а також інші найпростіші – корененіжки та джгутиконосці. У чистих гірських джерелах і струмках зустрічаються рачки-гирпактикоїди та бокоплави, серед яких багато ендемічних для Карпат видів. У чистих текучих гірських та передгірних водоймах водяться аборигенні десятиногі раки (широкополі або благородні), вони надзвичайно чутливі до забруднення водойм. Широкополий рак занесений до Червоної книги України.

Хребетні в сучасній фауні Закарпаття налічують понад 400 таксонів, зокрема риб (57видів), круглоротих (1), земноводних (16), плазунів (11), птахів (280) та ссавців (69). Усі хребетні тварини є важливою складовою природних екосистем, відіграють важливу роль у трансформації органічних речовин у природних екосистемах. Окрім цього вони є фондом збагачення та селекції домашніх порід тварин,важливим промисловим та рекреаційним ресурсом.

Круглороті та риби області включають 1 вид круглоротих та 57 видів риб. Круглороті – це мінога угорська, яка водиться переважно в чистих гірських річках. Мінога занесена до Червоної книги України.

Більшість риб у водоймах Закарпаття є зообентофагами, тобто такими, що поїдають безхребетних. Це: короп, лящ, рибець, карась, в’юн, щипавка, підуст, плітка, марена та інші.

В гірських водоймах зустрічаються лососеві, зокрема: форель струмкова та інтродукована райдужна, харіус, лосось дунайський. Останній, як і харіус занесений до Червоної книги України.

В низинній частині річок водиться окунь, лящ, гунтера, йорж смугастий, судак, лин, в’юн.

Із осетрових риб у водоймах області зрідка зустрічається стерлядь, яка також занесена до Червоної книги України. Численними за кількісним і видовим складом є коропові, які складають основну масу риб природних водойм. Це підуст, марена звичайна, білизна верхоплавка, бистрянка, короп дикий, карась, головень, ялець, в’язь, плітка.

Щука розповсюджена у всіх водоймах. Сом водиться в низинній і передгірній частині рік. У рівнинних водоймах із вищою водною рослинністю зустрічаються інтродуценти, товстолобик, амур, ротан, сонячний окунь і канальний сом.

Земноводні (або амфібії) у Закарпатті представлені різновидами хвостатих та безхвостих амфібій. Із хвостатих у лісах зустрічається саламандра плямиста, у передгірній зоні – тритон звичайний і гребінчастий, у гірській – тритон карпатський та альпійський. Хвостаті земноводні живляться комахами, але самі є кормом риб, плазунів, птахів та ссавців.

Безхвості земноводні також корисні, знищують личинки комарів, комах – шкідників, живуть в лісах, водоймах. Зокрема ропуха зелена і звичайна, квакша звичайна, жаби озерна, трав’яна і прудка.

Плазунів у області налічується до 10 видів, вони менш залежні від водного середовища, ніж амфібії. Серед них; 1 вид черепах (болотяна черепаха), 4 види ящірок (веретільниця, зелена прудка та живородна), 5 видів змій (звичайний та водяний вужі, лісовий полоз, мідянка звичайна та гадюка звичайна (рис.6)).Гадюка звичайна є єдиною отруйною змією на Закарпатті.

Птахи в Закарпатті представлені понад 280 видами, підвидами і расами. З них гніздові (44%), осілі (23%), пролітні (17%), залітні (13%), зимуючі (3%). Тільки осілі круглий рік живуть на території області, їх близько 60 видів. Серед них: рябчик, тетерев, глухар, куріпка, фазан, горлиця, яструб малий, яструб великий, беркут, сова, пугач, сич, дятел, сойка, горіхівка, щиглик, чиж, снігур, шишкар ялиновий, зяблик, жайворонок, синиця, оляпка та інші.

Ссавці в області представлені понад 70 видами, до яких відносяться комахоїдні, гризуни, кажани, зайцеподібні, хижі та парнокопитні.

Із комахоїдних ссавців у області поширені кріт та їжак, різні види буро зубок, білозубок, кутора водяна і мала.

З хижих звірів у області водяться рись, лісовий кіт, лисиця, по два види норок та куниць, вовк, ведмідь бурий, ласка, тхір звичайний, видра, горностай, борсук. Із них три останні занесені до Червоної книги України. Ведмідь бурий, зображення якого прикрашає герб Закарпатської області, крупний хижак ( вагою до 400 кг), має чисельність у Закарпатті понад двісті особин екземплярів.

Парнокопитні в області представлені 5 видами: свиня дика, олень карпатський, козуля європейська й інтродуценти лань і муфлон, які не присутні в природних лісах. Свиня дика поширена у всіх лісових угіддях. Олень благородний зустрічається практично в усіх висотних поясах від полонин до річкових долин [3]. Різноманітний рослинний і тваринний світ області є одним з найважливіших чинників з формування екомережі, особливо в частині збереження біологічного різноманіття.


^ 1.7. Ландшафтна характеристика

Приблизно три чверті площі Закарпатської області займають гори. Виражений поділ на висотні пояси. Гірська частина представлена паралельними гірськими хребтами. Внаслідок різних геологічних процесів та використання людиною природних ресурсів тут утворилися різні типи ландшафтів.

Найхарактернішими для краю є лісові ландшафти. Ліси та інші лісовкриті площі займають 724,2* тис.га, або 56,8% території області. Серед них домінують ландшафти закритого типу сформовані за участю важливих рослинних компонентів – дубових, букових, ялинових та змішаних лісів. Лісові ландшафти можна вважати найбільш наближеними до природних, бо вони ще не зазнали істотного антропогенного впливу.

Також до природних ландшафтів області відносяться високогірні луки – альпійські ландшафти. Площа цих ландшафтів біля 40 тисяч гектарів і найбільше їх у Рахівському та Тячівському адміністративних районах. На Закарпатті 225,9 тисяч гектарів лучних ландшафтів, представлених природними луками, як правило, вторинного походження, що використовуються в якості пасовищ та сіножатей.

Виділяються і субальпійські ландшафти, що сформувалися у високогір’ї під виглядом перехідної смуги від лісів до безлісого альпійського поясу. Це смуга заростей сланців із гірської сосни, вільхи зеленої, ялівцю сибірського, рододендрона східнокарпатського.

Також в області, на площі майже 1тис.га, представлені водно-болотні ландшафти з верхових та низинних боліт. Серед гірських боліт виділяють субальпійські улоговинні болота у льодовикових цирках, улоговинні лісового поясу, висячі (схилові) й присхилові. Усі вони невеликі, мають вигляд окремих плям, здебільшого позбавлені торфового покладу і не обліковуються за формою № 6-зем.

Решту території представляють урбанізовані та агрокультурні ландшафти інтенсивного використання.


Примітка* - дані обліку землевпорядкування і лісовпорядкування не співпадають.

1.8. Ґрунти

Ґрунти Закарпатської низовини. У надзаплавних терасах Тиси та її приток поширені дернові опідзолені оглеєні ґрунти і вони є домінуючим типом у ґрунтовому покриві низовини. В утворенні цих ґрунтів велику роль відіграли процеси: дерновий, що відбувався під дією трав’яної рослинності; підзолистий, зумовлений широколистяними лісами, переважно дібровами; глейовий, викликаний неглибоким заляганням ґрунтових вод (1,5 – 2,0). Поєднання цих процесів призвело до утворення ґрунтів різного ступеня опідзолення та оглеєння. В окремих місцевостях утворені дернові глибокі грунти Закарпаття, які віднесені до особливо цінних земель згідно ст. 150 Земельного кодексу України.

Дернові опідзолені оглеєні ґрунти. Профіль : гумусовий горизонт (0 – 28 см) бурувато-сірого кольору, слабо оглеєний середньосуглинковий, структура його зернисто-грудкувата, а тому горизонт пухкий, розсипчастий, добре вбирає і пропускає вологу. Елювіальний гумусований горизонт (28-40см) глеюватий, за кольором дещо світліший від гумусового, порохувато-грудочкуватої структури. Ілювіальний горизонт (40-130 см) має міцну горіхувато-призматичну структуру, виразно оглеєний, з багатьма сизими та іржавими плямами гідратів закисного й окисного заліза на мозаїчно-строкатому червоно-бурому фоні. Горизонт збагачений колоїдами, вимитими з верхніх шарів, а тому має важкий металічний склад, липкий і в’язкий, водонепроникний, що є однією з основних причин оглеєння. Давньоалювіальний горизонт (100 – 130 см і глибше) – важкий суглинок, глейовий, в’язкий.

Ґрунти давньої надзаплавної тераси відрізняються від грунтів Притисянської (молодої) тераси мілким новітнім намитим шаром, бідним на фосфор, вищим ступенем вивітрюваності, тобто вони є бідніші на поживні елементи для рослин.

Навколо м. Чопа, у межиріччі Тиса – Середнє – Латориця, виділяється Чопське пониження. Ґрунтовий покрив тут неоднорідний: на глинистих алювіальних відкладах Тиси поширені дернові глейові ґрунти; на піщано-середньосуглинкових відкладах – лучні опідзолені глейові, а на супіщаних відкладах – лучні ґрунти [4].

Дерново-глейові ґрунти Чоп-Мукачівської низовини.

Інтенсивний розвиток глейових процесів на Чоп-Мукачівській низовині обумовлений неглибоким заляганням ґрунтових вод, рівнинністю території, важким механічним складом ґрунтів та вологим кліматом. Внаслідок поєднання таких умов усі ґрунти низовини оглеєні уже з самої поверхні.

Фізико-хімічні властивості дерново-глейових ґрунтів характеризуються невеликим вмістом гумусу (2,3 – 3%), але глибина перегнійного забарвлення досить велика. На глибині, більшій 100 см, вміст перегною перевищує 1%. Ґрунти мають слабокислу реакцію (pH сольової витяжки 5,1 – 6,1) і практично не містять рухомого алюмінію; гідролітична кислотність також невелика. Вміст увібраних основ коливається від 4 – 5 до 25 – 30 мг/екв на 100 г ґрунту і знаходиться в прямій залежності від літологічних особливостей порід, які дуже різноманітні.

Така чітка залежність властивостей ґрунту від властивостей материнських порід свідчить про стадійну молодість ґрунту [5].

Лучні опідзолені глейові ґрунти. Профіль: (0 – 38 см) темно-сірий, суглинковий, плямистий; перехідний (38 – 62 см), гумусовий, грубопризматичний, сильно оглеєний; на глибині 62 – 96 см гумусовий, перехідний, середньосуглинковий, щільний; на глибині 96 – 117 см і більше сизувато-сірий з іржавими плямами.

Лучні неоглеєні ґрунти. Профіль: (0 – 35 см) – гумусовий, бурувато-сірий з горіхувато-зернистою структурою, середньосуглинковий, помітні вицвіти солей; перехідний горизонт (35 – 60 см) – сірувато-бурий, середньосуглинковий, грудкувато-горіхуватий, ущільнений; материнська порода (60 – 85 см) – галька з крупним піском.

Лучні ґрунти містять 4 – 7% перегною, мають слабокислу (pH 4,8 – 6,2) реакцію при низьких значеннях гідролітичної кислотності (1 – 2 мг/екв на 100г ґрунту), добре забезпечені для рослин доступними формами азоту та калію, дещо гірше – фосфору.

Лучно-болотні ґрунти до глибини 10 – 15 см утворюють сизувато-сірий безструктурний гумусовий горизонт, який при висиханні розстріскується на брили. Глибше залягає перехідний горизонт (20 – 25 см), помірно гумусований, сірувато-сизий з іржавими плямами, мокрий, в’язкий. Ці ґрунти сильно кислі (pH 4 – 4,5), містять у гумусовому горизонті 8 – 12% гумусу, однак кількість його швидко зменшується з глибиною.

Ґрунти Закарпатського передгір’я. Тут в умовах промивного й застійно-промивного водних режимів на малодренованому і переважно нещебенистому елювії-делювії флішу й магматичних порід утворилися буроземно-підзолисті ґрунти, на добре дренованих щебенюватих породах – бурі лісові. На глинистому делювії балок залягають дернові глейові, а на широких терасах річок – дернові опідзолені оглеєні ґрунти. На Берегівсько-Косівському горбогірї поширені бурі лісові опідзолені ґрунти.

Буроземно-підзолисті ґрунти сформувалися під впливом двох основних процесів ґрунтоутворення: буроземного, що відбувався під лісовою рослинністю, й псевдопідзолистого, викликаного надмірним зволоженням і поверхневим оглеєнням. Профіль: гумусово-елювіальний горизонт (0 – 22см), часто з ознаками оглеєння, сіро-бурого кольору, розпилений, пухкий, середньосуглинковий; елювіально-ілювіальний горизонт (22 – 39 см) світло-бурий, пористий, пухкий, пластинчастої структури, переважно середньосуглинковий; ілювіальний (39 – 80 см) важкосуглинистий або глинистий, сильно ущільнений, містить багато колоїдів, в’язкий, липкий. Горизонт плямистий, мармуроподібний, характерне чергування червоного й бурого кольору з сизим та охристим, що зумовлено оглеєнням; часто зустрічаються новоутворення у вигляді орнштейнів.

Ґрунти гірської зони. У гірській частині області грунтотворення відбувається за буроземним типом, що призводить до формування бурих гірсько-лісових ґрунтів. Це найбільш поширений фоновий тип ґрунтів гірської частини Закарпаття. Г.О. Андрущенко (1970) виділяє три грунтово-геохімічні пояси: нижній – до 500 м, середній – в межах висот 500 – 800 м, верхній – в межах висот 800 – 1200 м над рівнем моря.

У межах кожного з поясів бурі лісові ґрунти мають різну глибину і різний ступінь щебенюватості, у зв’язку з чим виділяються види: глибокі (116 – 120 см), середньоглибокі (60 – 75 см) і неглибокі (40-50 см), мало- й сильнощебенюваті. Бурі лісові ґрунти кислі, не насичені основами, значно збагачені рухомим алюмінієм, бідні на рухомий фосфор, а часто і на калій [4].

^ 2. Природно-кліматичні умови Мукачівського району Закарпатської області.

2.1. Місцезнаходження та кліматичні умови

Мукачівський район знаходиться на південному сході Притисянської алювіальної рівнини. З північного заходу на південний схід простирається Вигорлат-Гутинський хребет, який прорізає р. Латориця в районі м. Мукачева. На південному сході від м. Мукачево гірські вершини досягають висоти 1022 м абс. (Чинадієво), 1086 м. абс. (г.Бужора). Ріка Латориця, долина якої пролягає з північного сходу на південний захід, виходить з гір на рівнину нижче м. Мукачево з відмітками 110-120 м. абс. Село Кольчино знаходиться в північно-східному напрямку на відстані 6 км від м. Мукачево.

Місто Мукачево і Ужгород знаходяться в однакових фізико-географічних умовах і мають зрівняну кліматичну характеристику. Одним із основних кліматоутворюючих факторів Закарпатського регіону є атмосферна циркуляція. Переважає західний перенос повітряних мас переважно з Атлантичного океану, рідше континентальні повітряні маси з півночі та зі сходу. Повторюваність надходження тропічних та арктичних повітряних мас невелика. Для зимового періоду характерна циклонічна діяльність з районів Атлантичного океану і з районів Середземного моря. Морське повітря обумовлює на протязі зимового періоду відносно високу температуру і вологість повітря. Різкі зимові похолодання зв’язані, в основному, з розповсюдженням на наші райони, арктичного холодного повітря з півночі (Сибірського антициклону).

Весною часто відмічаються різкі переходи від тепла до холоду і навпаки. При вторгненні тропічного повітря температура в окремі дні квітня може досягати 25º і більше, травня – 30º тепла і більше. На протязі літнього сезону переважають західні переноси повітряних мас з районів Атлантики. Як правило, з цими процесами зв’язані сильні опади, а в окремі роки, затяжні.

Літом температура повітря (30º і вище) спостерігається в періоди, коли з Північної Африки надходить на область тропічне повітря. Максимальна температура повітря тоді може підвищитись до 39º. При надходженні арктичних повітряних мас настає різке похолодання, відмічаються заморозки навіть в травні, інколи і в червні. При надходженні арктичних повітряних мас настає різке похолодання, відмічаються заморозки навіть в травні, інколи і в червні. Перша половина осені переважно тепла і суха, друга – з частими опадами і туманами. В жовтні – листопаді підвищується повторюваність західних і південних циклонів, які несуть мряку, тумани та дощі.

Найчастіше повторюється максимальна температура повітря в липні та серпні - від 32º до 35º тепла. 38º тепла відмічено синоптиками один раз за повоєнний період спостережень. Найбільш часто мінімальна температура повторюється в січні - від мін. 8º до мін. 20º. Імовірність температури нижче 25º в грудні, січні, лютому складає в середньому 4%.

Зима - період обмежений датами стійкого переходу середньодобової температури через 0º осінню та весною. В Мукачівському районі зима починається, в середньому, в кінці другої декади грудня і закінчується в кінці лютого. Весна починається на початку березня і закінчується на початку другої декади травня. Літо утримується до середини вересня, продовжується, в середньому, 125 днів. Осінь продовжується в середньому 80-90 днів. Безморозний період складає, в середньому, 179 днів.

Напрямок вітру та його швидкість залежить від сезонного розподілу баричних систем і взаємодії між ними, а в приземному шарі від особливостей рельєфу. Так, в Мукачівському районі переважають вітри південно-східного напрямку (26%). На протязі року в приземному шарі переважає східний вітер – 16%, північний, південно-західний – 12-13%. В холодний період року (листопад-березень) переважає також південно-східний (27-38%) вітер. В травні частіше поряд з південно-східним (20%), відмічається східний вітер (17%). В червні-серпні майже однаково імовірні вітри південно-східні (15-17%), південні та східні (9-17%), північно-західні (16-17%). Штиль складає 13-27% від загального числа спостережень за вітрами протягом року. Найменш імовірний штиль в квітні – всього 13%. Вітер зі швидкістю більше 8 м/с відмічається частіше всього у весняні місяці - 4-5 днів.

Середня дата утворення снігового покриву припадає на двадцяті числа грудня. Строки його появи сильно коливаються від року до року в залежності від характеру погоди і особливостей передзимового періоду.

Середня тривалість періоду із стійким сніговим покривом становить близько 50 днів. Однак, в 40% зим, в районі стійкий (місяць і більше) сніговий покрив не утворюється, він є тимчасовим. Висота снігового покриву невелика і лише в окремі зими може бути більше 40 см.

Сильні снігопади відмічаються рідко, але вони можуть створювати труднощі в роботі районного господарства. Під час таких снігопадів кількість опадів за снігопад перевищує 20 мм і більше.

Середня багаторічна снігове навантаження для м. Мукачево та Мукачівського району становить 55 кг/м2, а максимальне - 117 кг/м2.

2.2. Особливості геологічної та геоморфологічної будови Мукачівського району.
  1   2   3   4   5   6   7

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты