Домой

Kitaphane info




НазваниеKitaphane info
страница1/26
Дата06.04.2013
Размер3.07 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Частина друга
Частина четверта
Частина п'ята
Частина шоста
Коментар до "енеїди" iвана котляревського та його iсторiя
Список умовних скорочень
Частина перша
Частина друга
Частина третя
Частина четверта
Частина п'ята
Частина шоста
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Kitaphane.info


Iван Котляревський. Енеїда


------------------------------------------------------------------------

Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"

OCR: Евгений Васильев

Для украинских литер использованы обозначения:

Є, є - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)

Ї, ї - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)

I,i (укр) = I,i (лат)

------------------------------------------------------------------------

ЧАСТИНА ПЕРША


1 Еней був парубок моторний

I хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятiший од всiх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Вiн, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянцiв,

Осмалених, як гиря, ланцiв,

П'ятами з Трої накивав.


2 Вiн, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянцiв насажавши повнi,

I куди очi почухрав.

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка, -

Енея не любила - страх;

Давно уже вона хотiла,

Його щоб душка полетiла

К чортам i щоб i дух не пах.


3 Еней був тяжко не по серцю

Юнонi - все її гнiвив;

Здававсь гiрчiйший їй вiд перцю,

Нi в чiм Юнони не просив;

Но гiрш за те їй не любився,

Що, бачиш, в Трої народився

I мамою Венеру звав;

I що його покiйний дядько,

Парис, Прiамове дитятко,

Путивочку Венерi дав.


4 Побачила Юнона з неба,

Що пан Еней на поромах;

А те шепнула сука Геба...

Юнону взяв великий жах!

Впрягла в гринджолята павичку,

Сховала пiд кибалку мичку,

Щоб не свiтилася коса;

Взяла спiдницю i шнурiвку,

I хлiба з сiллю на тарiлку,

К Еолу мчалась, як оса.


5 "Здоров, Еоле, пане-свату!

Ой, як ся маєш, як живеш? -

Сказала, як ввiйшла у хату,

Юнона. - Чи гостей ти ждеш?.."

Поставила тарiлку з хлiбом

Перед старим Еолом-дiдом,

Сама же сiла на ослiн.

"Будь ласкав, сватоньку-старику!

Iзбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на морi вiн.


6 Ти знаєш, вiн який суцiга,

Паливода i горлорiз;

По свiту як iще побiга,

Чиїхсь багацько виллє слiз.

Пошли на його лихо злеє,

Щоб люди всi, що при Енеї,

Послизли i щоб вiн i сам...

За сеє ж дiвку чорнобриву,

Смачную, гарну, уродливу

Тобi я, далебi, що дам".


7 "Гай, гай! ой, дей же його кату!

Еол насупившись сказав. -

Я все б зробив за сюю плату,

Та вiтри всi порозпускав:

Борей недуж лежить з похмiлля,

А Нот поїхав на весiлля,

Зефiр же, давнiй негодяй,

З дiвчатами заженихався,

А Евр в поденщики нанявся, -

Я к хочеш, так i помишляй!


8 Та вже для тебе обiщаюсь

Енеєвi я ляпас дать;

Я хутко, миттю постараюсь

В трiстя його к чортам загнать.

Прощай же! швидче убирайся,

Обiцянки не забувайся,

Бо послi, чуєш, нiчичирк!

Я к збрешеш, то хоча надсядься,

На ласку послi не понадься,

Тогдi вiд мене возьмеш чвирк".


9 Еол, оставшись на господi,

Зiбрав всiх вiтрiв до двора,

Велiв поганiй буть погодi...

Якраз на морi i гора!

Все море зараз спузирило,

Водою мов в ключi забило,

Еней тут крикнув, як на пуп;

Заплакався i заридався,

Пошарпався, увесь подрався,

На тiм'ї начесав аж струп.


10 Проклятi вири роздулися,

А море з лиха аж реве;

Слiзьми троянцi облилися,

Енея за живiт бере;

Всi човники їх розчухрало,

Багацько вiйська тут пропало;

Тогдi набрались всi сто лих!

Еней кричить, що "я Нептуну

Пiвкопи грошей в руку суну,

Аби на морi штурм утих".


11 Нептун iздавна був дряпiчка,

Почув Енеїв голосок;

Шатнувся зараз iз запiчка,

Пiвкопи для його кусок!..

I миттю осiдлавши рака,

Схвативсь на його, мов бурлака,

I вирнув з моря, як карась.

Загомонiв на вiтрiв грiзно:

"Чого ви гудете так рiзно?

До моря, знаєте, вам зась!"


12 От тут-то вiтри схаменулись

I ну всi драла до нори;

До л я с а мов ляхи шатнулись,

Або од їжака тхори.

Нептун же зараз взяв мiтелку

I вимiв море, як свiтелку,

То сонце глянуло на свiт.

Еней тогдi як народився,

Разiв iз п'ять перехрестився;

Звелiв готовити обiд.


13 Поклали шальовки сосновi,

Кругом наставили мисок;

I страву всякую, без мови,

В голодний пхали все куток.

Тут з салом галушки лигали,

Лемiшку i кулiш глитали

I брагу кухликом тягли;

Та i горiлочку хлистали, -

Насилу iз-за столу встали

I спати послi всi лягли.


14 Венера, не послiдня шльоха,

Проворна, враг її не взяв,

Побачила, що так полоха

Еол синка, що аж захляв;

Умилася, причепурилась

I, як в недiлю, нарядилась,

Хоть би до дудки на танець!

Взяла очiпок грезетовий

I кунтуш з усами люстровий,

Пiшла к Зевесу на ралець.


15Зевес тогдi кружав сивуху

I оселедцем заїдав;

Вiн, сьому випивши восьмуху,

Послiдки з кварти виливав.

Прийшла Венера, iскривившись,

Заплакавши i завiскрившись,

I стала хлипать перед ним:

"Чим пред тобою, милий тату,

Син заслужив таку мiй плату?

Iйон, мов в свинки, грають їм.


16 Куди йому уже до Риму?

Хiба як здохне чорт в ровi!

Як вернеться пан хан до Криму,

Як жениться сич на совi.

Хiба б уже та не Юнона,

Щоб не вказала макогона,

Що й досi слухає чмелiв!

Коли б вона та не бiсилась,

Замовкла i не камезилась,

Щоб ти се сам їй iзвелiв".


17 Юпитер, все допивши з кубка,

Погладив свiй рукою чуб:

"Ох, доцю, ти моя голубка!

Я в правдi твердий так, як дуб.

Еней збудує сильне царство

I заведе своє там панство;

Не малий буде вiн панок.

На панщину ввесь свiт погонить,

Багацько хлопцiв там наплодить

I всiм їм буде ватажок.


18 Заїде до Дидони в гостi

I буде там бенькетовать;

Полюбиться її вiн мосцi

I буде бiсики пускать.

Iди, небого, не журися,

Попонедiлкуй, помолися,

Все буде так, як я сказав".

Венера низько поклонилась

I з панотцем своїм простилась,

А вiн її поцiловав.


19 Еней прочумався, проспався

I голодрабцiв позбирав,

Зо всiм зiбрався i уклався,

I, скiлько видно, почухрав.

Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,

I море так йому огидло,

Що бiсом на його дививсь.

"Коли б, - каже, - умер я в Трої,

Уже б не пив сеї гiркої

I марне так не волочивсь".


20 Потiм до берега приставши

З троянством голим всiм своїм,

На землю з човнiв повстававши,

Спитавсь, чи є що їсти їм?

I зараз чогось попоїли,

Щоб на путi не ослабiли;

Пiшли, куди хто запопав.

Еней по берегу попхався,

I сам не знав, куди слонявся,

Аж гульк - i в город причвалав.


21 В тiм городi жила Дидона,

А город звався Карфаген,

Розумна панi i моторна,

Для неї трохи сих iмен:

Трудяща, дуже працьовита,

Весела, гарна, сановита,

Бiдняжка - що була вдова;

По городу тогдi гуляла,

Коли троянцiв повстрiчала .

Такi сказала їм слова:


22 "Вiдкiль такi се гольтiпаки?

Чи рибу з Дону везете?

Чи, може, виходцi-бурлаки?

Куди, прочане, ви йдете?

Який вас враг сюди направив?

I хто до города причалив?

Яка ж ватага розбишак!"

Троянцi всi замурмотали,

Дидонi низько в ноги пали,

А вставши, їй мовляли так:


23 "Ми всi, як бач, народ хрещений,

Волочимся без талану,

Ми в Трої, знаєш, порожденi,

Еней пустив на нас ману;

Дали нам греки прочухана

I самого Енея-пана

В три вирви вигнали вiдтiль;

Звелiв покинути нам Трою,

Пiдмовив плавати з собою,

Тепер ти знаєш, ми вiдкiль.


24 Помилуй, панi благородна!

Не дай загинуть головам,

Будь милостива, будь незлобна,

Еней спасибi скаже сам.

Чи бачиш, як ми обiдрались!

Убрання, постоли порвались,

Охляли, нiби в дощ щеня!

Кожухи, свити погубили

I з голоду в кулак трубили,

Така нам лучилась пеня".


25 Дидона гiрко заридала

I з бiлого свого лиця

Платочком сльози обтирала:

"Коли б, - сказала, - молодця

Енея вашого злапала,

Уже б тогдi весела стала,

Тогдi Великдень був би нам!"

Тут плюсь - Еней, як будто з неба:

"Ось, осьде я, .коли вам треба!

Дидонi поклонюся сам".


26 Потiм з Дидоною обнявшись,

Поцiловались гарно всмак;

За рученьки бiленькi взявшись,

Балакали то сяк, то так.

Пiшли к Дидонi до господи

Через великi переходи,

Ввiйшли в свiтлицю та й на пiл;

Пили на радощах сивуху

I їли сiм'яну макуху,

Покiль кликнули їх за стiл.


27 Тут їли розниї потрави,

I все з полив'яних мисок,

I самi гарниї приправи

З нових кленових тарiлок:

Свинячу голову до хрiну

I локшину на перемiну,

Потiм з пiдлевою iндик;

На закуску кулiш i кашу,

Лемiшку, зубцi, путрю, квашу

I з маком медовий шулик.


28 I кубками пили слив'янку,

Мед, пиво, брагу, сирiвець,

Горiлку просту i калганку,

Куривсь для духу яловець.

Бандура горлицi бриньчала,

Сопiлка зуба затинала,

А дудка грала по балках;

Санжарiвки на скрипцi грали,

Кругом дiвчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, в свитках.


29 Сестру Дидона мала Ганну,

Навсправжки дiвку хоть куди,

Проворну, чепурну i гарну;

Приходила i ся сюди

В червонiй юпочцi баєвiй,

В запасцi гарнiй фаналевiй,

В стьонжках, в намистi i ковтках;

Тут танцьовала викрутасом,

I пред Енеєм вихилясом

Пiд дудку била третяка.


30 Еней i сам так розходився,

Як на арканi жеребець,

Що трохи не увередився,

Пiшовши з Гандзею в танець.

В обох пiдкiвки забряжчали,

Жижки од танцiв задрижали,

Вистрибовавши гоцака.

Еней, матню в кулак прибравши

I не до соли примовлявши,

Садив крутенько гайдука.


31 А послi танцiв варенухи

По филижанцi пiднесли;

I молодицi-цокотухи

Тут баляндраси понесли;

Дидона крiпко заюрила,

Горщок з вареною розбила,

До дуру всi тодi пили.

Ввесь день весело прогуляли

I п'янi спати полягали;

Енея ж ледве повели.


32 Еней на пiч забрався спати,

Зарився в просо, там i лiг;

А хто схотiв, побрiв до хати,

А хто в хлiвець, а хто пiд стiг.

А деякi так так хлиснули,

Що де упали - там заснули,

Сопли, харчали i хропли;

А добрi молодцi кружали,

Поки аж пiвнi заспiвали, -

Що здужали, то все тягли.


33 Дидона рано iсхопилась.

Пила з похмiлля сирiвець;

А послi гарно нарядилась,

Якби в оренду на танець.

Взяла кораблик бархатовий,

Спiдницю i карсет шовковий

I начепила ланцюжок;

Червонi чоботи обула,

Та i запаски не забула,

А в руки з вибiйки платок.


34 Еней же, з хмелю як проспався,

Iз'їв солоний огiрок;

Потiм умився i убрався,

Я к парубiйка до дiвок.

Йому Дидона пiдослала,

Що од покiйника украла,

Штани i пару чобiток;

Сорочку i каптан з китайки,

I шапку, пояс з каламайки,

I чорний шовковий платок.


35 Я к одяглись, то iзiйшлися,

З собою стали розмовлять;

Наїлися i принялися,

Щоб по-вчорашньому гулять.

Дидона ж тяжко сподобала

Енея так, що i не знала,

Де дiтися i що робить;

Точила всякiї баляси

I пiдпускала разнi ляси,

Енею тiлько б угодить.


36 Дидона вигадала грище,

Еней щоб веселiший був,

I шоб вертiвся з нею ближче,

I лиха щоб свого забув:

Собi очицi зав'язала

I у панаса грати стала,

Енея б тiльки уловить;

Еней же зараз догадався,

Коло Дидони терся, м'явся,

Її щоб тiлько вдовольнить.


37 Тут всяку всячину iграли,

Хто як i в вiщо захотiв,

Тут инчi журавля скакали,

А хто од дудочки потiв.

I в хрещика i в горю дуба,

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута;

В хлюста, в пари, в вiзка iграли

I дамки по столу совали;

Чорт мав порожнього кута.


38 Щодень було у них похмiлля,

Пилась горiлка, як вода;

Щодень бенькети, мов весiлля,

Всi п'янi, хоть посуньсь куда.

Енеєвi так, як болячцi

Або лихiй осiннiй трясцi,

Годила панi всякий день.

Були троянцi п'янi, ситi,

Кругом обутi i обшитi,

Хоть голi прибрели, як пень.


39 Троянцi добре там курили,

Дали приманку всiм жiнкам,

По вечорницям всi ходили,

Просвiтку не було дiвкам.

Та й сам Еней, сподар, i паню

Пiдмовив паритися в баню...

Уже ж було не без грiха!

Бо страх вона його любила,

Аж розум ввесь свiй погубила,

А бачся, не була плоха.


40 От так Еней жив у Дидони,

Забув i в Рим щоб мандровать.

Тут не боявся i Юнони,

Пустився все бенькетовать;

Дидону мав вiн мов за жiнку,

Убивши добру в неї грiнку,

Мутив, як на селi москаль!

Бо - хрiн його не взяв - моторний,

Ласкавий, гарний i проворний,

I гострий, як на бритвi сталь.


41 Еней з Дидоною возились,

Я к з оселедцем сiрий кiт;

Ганяли, бiгали, казились,

Аж лився деколи i пiт.

Дидона ж мала раз роботу,

Я к з ним побiгла на охоту,

Та грiм загнав їх в темний льох...

Лихий їх зна, що там робили,

Було не видно з-за могили,

В льоху ж сидiли тiлько вдвох.


42 Не так-то робиться все хутко,

Я к швидко оком iзмигнеш;

Або як казку кажеш прудко,

Пером в паперi як писнеш.

Еней в гостях прожив немало, -

Що з голови його пропало,

Куди його Зевес послав.

Вiн годiв зо два там просидiв,

А мабуть би, i бiльш пронидiв,

Якби його враг не спiткав.


43 Колись Юпитер ненароком

З Олимпа глянув i на нас;

I кинув в Карфагену оком,

Аж там троянський мартопляс...

Розсердився i розкричався,

Аж цiлий свiт поколихався;

Енея лаяв на ввесь рот:

"Чи так-то, гадiв син, вiн слуха?

Убрався в патоку, мов муха,

Засiв, буцiм в болотi чорт.


44 Пiдiть гiнця менi кликнiте,

До мене зараз щоб прийшов,

Глядiть же, цупко прикрутiте,

Щоб вiн в шиньок та не зайшов!

Бо хочу я кудись послати.

Iйон, iйон же, вража мати!

Але Еней наш зледащiв

А то Венера все свашкує,

Енеєчка свого муштрує,

Щоб вiн з ума Дидону звiв".


45 Прибiг Меркурiй засапавшись,

В три ряди пiт з його котив;

Ввесь ремiнцями обв'язавшись,

На голову бриль наложив;

На грудях з бляхою ладунка,

А ззаду з сухарями сумка,

В руках нагайський малахай.

В такiм нарядi влiзши в хату,

Сказав: "Готов уже я, тату,

Куда ти хочеш, посилай".


46 "Бiжи лиш швидче в Карфагену,-

Зевес гiнцевi так сказав, -

I пару розлучи скажену,

Еней Дидону б забував.

Нехай лиш вiдтiль уплiтає

I Рима строїти чухрає, -

А то залiг, мов в грубi пес.

Коли .ж вiн буде йще гуляти,

То дам йому себе я знати, -

От так сказав, скажи, Зевес".


47 Меркурiй низько поклонився,

Перед Зевесом бриль iзняв,

Через порiг перевалився,

До станi швидче тягу дав.

Покинувши iз рук нагайку,

Запряг вiн миттю чортопхайку,

Черкнув iз неба, аж курить!

I все кобилок поганяє,

Що оглобельна аж брикає;

Помчали, аж вiзок скрипить!


48 Еней тогдi купався в бразi

I на полу укрившись лiг;

Йому не снилось о приказi,

Як ось Меркурiй в хату вбiг!

Смикнув iз полу, мов псяюху.

"А що ти робиш, п'єш сивуху? -

Зо всього горла закричав, -

Ану лиш, швидче убирайся,

З Дидоною не женихайся,

Зевес поход тобi сказав!


49 Чи се ж таки до дiла робиш,

Що й досi тута загулявсь?

Та швидко i не так задробиш;

Зевес не дурно похвалявсь;

Получиш добру халазiю,

Вiн видавить з тебе олiю,

От тiлько йще тут побарись.

Гляди ж, сьогодня щоб убрався,

Щоб нищечком вiдсiль укрався,

Мене удруге не дождись".


50 Еней пiджав хвiст, мов собака;

Мов Каїн, затрусивсь увесь;

Iз носа потекла кабака:

Уже вiн знав, який Зевес.

Шатнувся миттю сам iз хати

Своїх троянцiв позбирати;

Зiбравши, дав такий приказ:

"Як можна швидче укладайтесь,

Зо всiми клунками збирайтесь,

До моря швендайте якраз!"


51 А сам, вернувшися в будинки,

Своє лахмiття позбирав;

Мiзерiї наклав двi скриньки,

На човен зараз одiслав

I дожидався тiлько ночi,

Що як Дидона зiмкне очi,

Щоб не прощавшись тягу дать.

Хоть вiн за нею i журився

I свiтом цiлий день нудився;

Та ба! бач, треба покидать.


52 Дидона зараз одгадала,

Чого сумує пан Еней,

I все на ус собi мотала,

Щоб умудритися i їй;

З-за печi часто виглядала,

Прикинувшись, буцiм куняла

I мов вона хотiла спать.

Еней же думав, що вже спала,

I тiлько що хотiв дать драла,

Аж ось Дидона за чуб хвать.


53 "Постiй, прескурвий, вражий сину!

Зо мною перше розплатись;

От задушу, як злу личину!

Ось ну лиш тiльки завертись!

От так за хлiб, за сiль ти платиш?

Ти всiм, привикши насмiхатись,

Розпустиш славу по менi!

Нагрiла в пазусi гадюку,

Що послi iзробила муку;

Послала пуховик свинi.


54 Згадай, який прийшов до мене,

Що нi сорочки не було;

I постолiв чорт мав у тебе,

В кишенi ж пусто, аж гуло;

Чи знав ти, що такеє грошi?

Мав без матнi однi холошi,

I тiлько слава, що в штанах;

Та й те порвалось i побилось,

Аж глянуть сором, так свiтилось;

Свитина вся була в латках.


55 Чи я ж тобi та не годила?

Хiба рiжна ти захотiв?

Десь вража мати пiдкусила,
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты