Домой

Авторський колектив Жуковський В. М., Ніколін М. М., Филипчук С. В. З м І с т




НазваниеАвторський колектив Жуковський В. М., Ніколін М. М., Филипчук С. В. З м І с т
страница5/10
Дата06.04.2013
Размер1.56 Mb.
ТипДокументы
Притча про загублену вівцю
Це цікаво!
Поміркуй і дай відповідь
Поміркуй і дай відповідь
Поміркуй і дай відповідь
Перевір себе!
Поміркуй і дай відповідь
Побитий чоловік
Поміркуй і дай відповідь
Це цікаво!
Перевір себе!
Запам’ятай нові слова і поняття
Подобные работы:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Біблійна історія

^ Притча про загублену вівцю

Прочитай притчу і поміркуй, кого символізує загублена вівця


Христос, проповідуючи в Капернаумі, зайшов зі Своїми учнями до храму, і, побачивши Його, збирачі церковних податків запитали Петра, чи заплатить і їхній Учитель. Випередивши апостола, Ісус поцікавився: „Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито – зі своїх чи з чужих?” Петро й не сумнівався у відповіді: „З чужих!” Тоді Ісус запропоновував Симонові сходити до моря, закинути вудку і в роті першої ж риби, яку впіймає, знайти дрібну грецьку срібну монету для податку: „Віддай її за Мене й за себе”.

Спантеличені апостоли перепитали Ісуса: „Хто ж тоді найбільший у Царстві Небеснім?” Він покликав дитину і поставив її серед них, промовивши: „По правді кажу вам: хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім!”

„... Коли має який чоловік сто овець, - провадив Ісус далі, - а одна з них заблудить. То чи він не покине 99 овець у горах і не піде шукати заблудлої? І чи не буде радіти за неї найбільше, коли пощастить знайти її? Більше, ніж за всіх 99 незаблудлих овець” (Див.: Мт. 18:12-14; Луки 15:3-7).


^ Це цікаво!

Образи пастуха й овечої отари були обрані Сином Божим для Його притчі не випадково.

Коли вівця заблукає, відлучиться від стада, вона, змучена і пригнічена, лягає на землю. Тварину охоплює немовби параліч. Коли пастух її знайде, вона не в силі піднятися на ноги. Пастух бере її на свої плечі, несе, пригортаючи її до серця, виказуючи їй тим самим свою любов.

Пастух у ті часи вважався символом доброти і дбайливості, адже ніс відповідальність за добро цілої родини, громади людей, які довірили йому свою дрібну живність. Він мав бути не просто уважним, щоб не розгубити отари, не просто сміливим, щоб у будь-який момент кинутись захищати овечок від якого-небудь хижака, пастух мав відчувати себе другом тварин, уміти знайти з ними спільну мову і довіру.

За часів земного життя Ісуса в Палестині було багато овець, і вівчарство належало до головних занять південних народів. Пастухи, що були переважно вашого віку або не набагато старшими, відповідаючи за отару, знали кожну овечку по імені, знали, як вона виглядає, який у неї голос, мусили допильнувати, щоб кожна овечка мала їжу і воду, була захищена від злодіїв і вовків. Загубити вівцю було великим нещастям для пастуха, тому, коли так траплялося, він залишав ціле стадо і вирушав на пошуки.

Ще у Старому Заповіті Давид прославляє Бога як Доброго Пастиря: „Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду, - на пасовиськах зелених оселить мене, на тихую воду мене запровадить! Він душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливості” (Пс. 23:1-3).

Символізм є й у самих цифрах. Адже й одиниця, і сто у сумі дають ту саму одиницю, що означає початок. А цифри 99 і кожна зокрема, і в сумі дають 9, що вважається символом кінця.


^ Поміркуй і дай відповідь:

Пригадай, ким був за професією Давид у юності?

Які якості виховала в ньому ця професія?

Як вони йому знадобилися?


2.Як живеться людині, відлученій від Божого Царства

Порівняння Господа з Пастирем не є випадковим. Він, як і Пастух, шукає вівцю (заблудлу душу) не тільки тому, що вона цінна для Нього. Але й тому, що вона безсила собі допомогти і сама не зможе повернутися додому.

Відлучення овечки від отари є символічним. Ісус говорить, що людям, які відійшли від Божого Царства, так само важко повернутися назад. Людина, яка покинула Боже Царство, наче паралізована, пригнічена. Господь Сам іде шукати таку людину, бере її ніби на руки, пригортає. Така любов має силу зцілення. Як той пастир, Господь, коли мова йде про навернення душі, завжди бере ініціативу на Себе. Ісус іде до загублених овець, щоб принести їх до Господаря, до Отця. Так зробив Син Божий, прийнявши чоловічий образ і народившись від Діви Марії.

Бог тішиться однією загубленою і віднайденою овечкою більше, ніж 99 іншими. Він залишає їх, ідучи шукати одну, бо розуміє, що вони у відносній безпеці, а вона – у страшній небезпеці.

Господь іде шукати загублену овечку, втрачену людську душу, залишивши 99 інших, бо для Нього важлива не маса, а кожна окрема особа, особистість. Ми всі Його діти.

Місія Ісуса полягає в тому, щоб вирвати з рук лукавого жертву і принести її до Отця. Радість Господа є в прощенні.

Притчею про загублену вівцю Ісус пояснив людям, як Він їх любить, як боронить від духовних злодіїв і тих, хто веде їх на злу дорогу. Добрий Пастир знає всіх нас по імені, знає всі наші думки і почуття, всі наші таємниці, наші сили і наші немочі.


^ Поміркуй і дай відповідь:

Чому саме з вівцями були пов’язані давні язичницькі обряди жертвоприношення?

Як ти ставишся до цитати радянського лідера середини ХХ ст. Й.Сталіна: „Втрата однієї людини – це трагедія, втрата мільйонів – це вже статистика”?

Чому вміння прощати є найбільшим благом кожної людини?

Що легше: простити чи прийняти прощення?


3. Як маємо ставитись одне до одного

Христос розповів нам притчу про заблукану вівцю іще з однією метою – навчити нас так само ставитися одне до одного, допомагати не заплутатися у гріхах, іти праведною дорогою до Господа і до власного духовного спасіння.

Ми, на жаль, залюбки готові покепкувати над однокласником, котрий одягнутий скромніше за нас, над дідусем, який покульгує з паличкою на вулиці, над огрядною тітонькою зі шкільної їдальні. Достатньо товаришеві неправильно розв’язати задачу, як ми нерідко оголошуємо його бездарем. А як отруює життя хлопчикам і дівчаткам приклеювання образливих прізвиськ, що вказують на їхні фізичні вади, принижують їхню гідність.

Або пригадаймо себе в розмові з друзями. Почувши думку, яка нам не подобається, ми тут же перебиваємо одне одного, а далі ображаємо й ображаємось, удаючись до лайливих слів чи до стусанів.

Господь готовий порятувати нас, даруючи нам прощення, якщо ми покаємось. Давайте будемо готові простягнути руку прощення своїм близьким і навіть своїм недругам.


Повчальне оповідання


Хлопчина, відірвавшись на мить від комп’ютера, заявляє своїй однокласниці, що нудьгує над підручником: „Уявляєш, Олесю, якими примітивними були наші предки! Вони навіть комп’ютера не знали! Упевнений, у минулі часи не було людей, гідних нашої поваги”.

Дівчинка замислилась і незабаром відповіла: „Але ж твій комп’ютер з’явився завдяки відкриттям багатьох поколінь учених, а мудреці мали змогу пізнавати світ, бо були ті, хто вирощував хліб, який годував усіх, хто будував оселі, майстрував, навчав...”


^ Поміркуй і дай відповідь:

Як можна продовжити цю дискусію?

До яких висновків вона приводить?


Це цікаво!

У давнину було різне ставлення до людей. Нелегкий обов’язок оборони землі від численних ворогів з діда-прадіда виконували на нашій землі князі й бояри, шляхта, тому вони вважалися знатними, найкращими, безумовно вищими за мешканців чи села самим фактом свого народження. Кара за поранення або вбивство шляхтича була суворішою, ніж за подібний вчинок стосовно простої людини.

У наш час не гідними поваги дуже часто навпаки вважають людей, не схожих на інших.


^ Перевір себе!

Як сказано про прощення у щоденній молитві християнина „Отче наш...”?

Прочитай байку Євгена Гребінки „Лебідь і Гуси” і поясни, чому Гуси спробували принизити Лебедя, закидавши його багном та чи вдалося їм це зробити.

Перекажи і прокоментуй Христову притчу про заблукану вівцю, доповнивши таблицю:

Добрий Пастир

Господь Ісус Христос

стадо (отара) овець




заблукана вівця





Проведи собі іспит сумління «Чи пам’ятаю Ісусову притчу про заблукану вівцю?»:

  • Чи ціную я неповторну думку людини?

  • Чи вболіваю за те, аби людина ця не усамітнилася, не замкнулася в собі, не образилася?

  • Чи відчуваю власну відповідальність за приятеля, який не виконав домашнього завдання, за подругу, яка обманює вчительку, за сусіда, що лихословить, за забіяку з двору?

  • Чому вони стали такими? Чи не тому, що ми свого часу відкинули їх, не рятували, як заблуканих овець?

  • Чи не тому, що однокласник, якого ми назвали зубрилкою, вирішив, що краще не виконувати домашніх завдань?

  • Чи не тому, що сусідський хлопець, якого всі знають лише як забіяку, змушений „виправдовувати” таку загальну думку про нього?

  • Чи не тому, що ніхто вже не вірить у те, що твоя подруга може не обманювати?

Склади план твору „Що означає поважати людей?”

Урок 16. Співчуття та милосердя


Ключовий вірш із Біблії: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мт. 5:7).





Хочеш знати відповіді на ці важливі для кожної людини питання? – Вивчи урок 16!



  1. Що таке справжнє милосердя?

2. Як проявити співчуття?


Запам’ятай нові слова і поняття

Милосердя – почуття, завдяки якому людина допомагає іншій не з вигоди, а з внутрішньої душевної потреби.

Співчуття – жаль до ближнього, прагнення підтримати його і допомогти.


Біблійна історія


Притча про милосердного самарянина

Прочитай притчу та скажи, хто вчинив правильно


Нова притча Ісуса про милосердного самарянина прозвучала для євреїв, як грім з ясного неба. А було це так. Один фарисей вирішив випробувати Христа і звернувся до Нього із запитанням: „Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути”. Ісус просив пригадати настанову Мойсеєвого Закону: „Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе”. Тоді фарисей запитав лукаво: „А хто то є мій ближній?”

На те Ісус промовив: „Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону. І попався розбійникам, що обдерли його і завдали йому рани та й утекли, покинувши ледве живого. Проходив випадково тією дорогою священик, побачив побитого і проминув. Так само і левит подивився на потерпілого – і пішов далі, не допомігши.

Коли ж проходив дорогою якийсь самарянин і натрапив на згорьованого, то змилосердився над ним. Він обв’язав йому рани, наливши оливи й вина. Потім посадив на свого осла і підвіз потерпілого до готелю і поклопотався про нього. А наступного дня, коли від’їждав, вийняв самарянин два динарії, віддав їх господареві і сказав: „Потурбуйся про нього, а як витратиш більше, ніж тут є, то заплачу тобі, коли повернуся...” (Див.: Лк. 10:25-37)


Повчальна поезія

Ніна Воронюк

А ще було вечірньою порю

Давним-давно – рокам згубився лік,

Тоді попід скелястою горою

Ішов до Єрихону чоловік.

Між скелями розбійники блукали,

Прохожий опинився серед них.

Його побили і пограбували,

Й покинули. Знесилений, він стих...

Аж ось виходить рабин на дорогу.

Лиш глянув, а спинятися не став,

Бо поспішав на службу в синагогу,

Ішов і молитовник свій гортав.

Минає час. Левит проходить мимо.

Несе в талмудах правду для людей.

Знавець законів жив непогрішимо.

Вмирає хтось? Та це ж не іудей...

Темніє. Йде прохожий самарянин,

Його блага годинонька несла:

Нещасному оливи злив на рани

І висадив дбайливо на осла...

Важка для самарянина дорога.

І хоч страждальця він не знав

І тільки оддалік чував про Бога,

І сам не знав, що Бога в серці мав.


^ Поміркуй і дай відповідь:

Як Ісус Христос відповів на запитання: «Що треба робити, щоб осягнути вічне життя?»?

Чим прославилося в біблійній історії місто Єрихон?

Котрого з подорожніх можна назвати ближнім постраждалому?


  1. Що таке справжнє милосердя

У притчі про милосердного самарянина є чотири дійові особи.

1. ^ Побитий чоловік. Він лежить поранений, без жодного вбрання та документів. Хто він є, до якого народу належить? Який його соціальний стан? Та хіба важливими в той момент є такі запитання? Коли б він був одягнений і здоровий, сам би розповів про все. А зараз він просто стражденний, потребує співчуття і допомоги. На початку притчі Ісус дає знак, що людина у потребі є ближнім.

2. Священик. Він мав страх, бо думав, що цей чоловік мертвий, а дотик до мерця робив єврея нечистим, а це позбавляло його можливості служити у храмі. Такий чоловік, згідно з ритуалом, мусив від трьох до семи днів очищатися. Священик вважав, що його першим обов’язком є служба Богові, а не добрі вчинки для ближнього.

3. Левит. Так євреї називали помічника священика, сучасного диякона. Левит міг доторкнутися до мерця, але він боявся, щоб це не був той випадок, коли один із розбійників вдає з себе пораненого, а інші тим часом стоять на сторожі. Коли подорожній приходив на поміч „пораненому”, розбійники нападали на нього. Для звичайного подорожнього важливим було врятувати своє життя, а не допомагати ближньому. Священик і левит не належать до звичайних подорожніх. Закон вимагав, щоб вони, перш за все, подали допомогу пораненому. Перед ними ставала проблема, що важливіше: закон про очищення чи закон про любов.

4. Самарянин. Він є світською людиною, чужинцем, ворогом євреїв, слухачів Ісуса, навіть згадки про якого є для них неприйнятними, однак саме він є символом правильного розуміння морального Закону Мойсея. Із трьох подорожніх тільки самарянин змилосердився і тому є у стократ кращим за іудейського священика та левита.

Притча про милосердного самарянина вчить на любити одне одного, співчувати іншим, а також любити ворогів, як своїх ближніх. Христос навчає нас правдивої любові словами апостолів: „Хто каже, що любить Бога, а брата свого ненавидить, той не правдомовець” (Ів. 4:20); „Нову заповідь даю вам, щоб ви любили одне одного” (Ів. 13:34).


^ Поміркуй і дай відповідь:

Чому милосердя є ознакою найбільшої близькості до Господа?

Кого ми вважаємо своїми ближніми?

Ким є для нас самарянин?

Що означає допомагати своєму ближньому?


2.Як проявити співчуття

Повчальні оповідання


Бруно Ферреро

Одна багата пані в Англії хотіла переконатися в жертвенності і доброті сусідів, яким вона завжди допомагала. Вона переодягнулася на жебрачку, щоб ніхто її не впізнав і пішла від хати просити милостиню. Одні її проганяли, інші давали шматок засохлого хліба, ще інші – зів’яле яблуко, і тільки в одній убогій хатині її гостинно приймали і годували. Другого дня вона зібрала гостину і запросила всіх, що їх вона того вчора відвідала. Для кожного гостя було позначене місце при столі. І кожен знайшов на своїй тарілці точно те, що він вчора їй дав. Одні тарілки були порожні, в інших – сухий хліб, у третіх – зів’яле яблуко..


* * *

Біля входу до великого храму каліка щодня просив милостиню. Священнослужитель щодня щось клав у його покриту струпами руку. Але одного разу священик не мав нічого при собі. Він просто потиснув каліці і сказав: „Вибач, друже, сьогодні мені нічого тобі дати”. А нещасний чоловік аж прояснів: „О, мій пане, сьогодні ви дали мені найбільше!”


* * *

У середині минулого століття в Індії жив справедливий чоловік Махатма Ганді, який усе своє життя присвятив боротьбі за незалежність батьківщини від англійського панування. Коли ж йому нарешті вдалося переконати колонізаторів надати Індії свободу, у країні вибухнула війна між двома релігійними групами – індусами і мусульманами. Ганді вважав, що це є війна братів, які повинні жити у згоді. На знак протесту щодо цих кровопролить Ганді почав молитися і постити. Оскільки обидва угруповання вважали Ганді своїм героєм, вони боялися, щоб він не помер з голоду, й уклали між собою перемир’я.

Одного разу до Махатми прийшли два індуси. „Я піду до пекла”, - сказав один із них, й очі його наповнилися болем. Він розповів про те, що мусульмани вбили на війні його сина і він із помсти вбив невинну мусульманську дитину. Ганді довго дивився із співчуттям на нещасного і зрештою промовив: „Я знаю дорогу, якою можеш вийти з пекла”. В очах індуса забриніла надія. „Знайди сироту, візьми його до свого дому і виховай як сина. Але мусиш взяти мусульманського хлопчика”. Коли індус почув таку пораду, в його погляді змішалися жах, біль, ненависть, лють та огида. Здавалось, він зараз уб’є свого улюбленого героя. Але, роздумавши, він зрозумів суть поради Ганді.


Поміркуй і дай відповідь:

  1. Продовж розповідь про багату пані з Англії.

  2. У чому її повчальний зміст?

  3. Як розуміти вислів з Євангелія: „Якою мірою міряєте, такою вам відміряють”.

  4. Яке милосердя проявив священик до каліки, коли нічого не поклав у його руку?

  5. Чому порада Ганді змінила серце згорьованого індуса?


^ Це цікаво!

Молитва – теж добрий подарунок і справа милосердя. Помолитися за когось – значить допомогти людині у потребі, порятувати ближнього від гріха і біди.


^ Перевір себе!

Пригадай діла милосердя для душі і тіла, заповнивши таблицю:


Діла ми-лосердя

для тіла

для душі

1.







2.







3.







4.







5.







6.







7.









Усно наведи приклади до складеної таблиці на основі життєвого досвіду чи того, що прочитав або почув.

Розв’яжи таку ситуацію:

Біля церкви ви помітили давно неголеного і немитого чоловіка, який просить милостиню. Рука потягнулася до кишені за мідяком, та вас зупинив окрик: „Невже даси гроші цьому п’яничці? Адже за хвилю він їх проп’є!”...

Підготуй повідомлення про справи милосердя святого Миколая.

Чим ти хочеш бути схожим (схожою) на нього?


Урок 17. Вміння прощати


Ключовий вірш із Біблії: «А коли ви не будете людям прощати, той Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:15).




Хочеш знати відповіді на ці важливі для кожної людини питання? – Вивчи урок 17!



  1. Чому важливо навчитися перепрошувати людей?

  2. Що є спільного і відмінного у пробаченні і прощенні?

  3. Як прощення облагороджує нашу душу і рятує ближнього?





^ Запам’ятай нові слова і поняття

Блудний – той, що не тримається дому, блукає; той, що має шкідливі звички і якого береться блуд..

Марнослав’я – хворобливе прагнення привернути до себе увагу, будь-якою викликати захоплення свою особою.

Пробачення – добровільна відмова від образи на людину.

Прощення – добровільна відмова від звинувачень іншої людини у певних гріхах.


  1. Чому важливо навчитися перепрошувати людей


Повчальне оповідання


  • Перепрошую за настільки пізній дзвінок, але чи не могли б ви...?

  • Вибачте, ви не виходите на наступній зупинці..

  • Пробачте за нескромне запитання, а ви...?

  • Звиняйте за нескромність...

  • ... за запізнення...

  • ... за те, що переб’ю Вас...

  • ... залишу на якийсь час...

Скільки разів у житті доводилося нам чути слова перепрошень і вибачень. Скільки разів ці слова приносили вам відчуття полегшення і радості за себе й за ближнього.

У Японії перепрошують при найменшому порушенні етикету, наприклад, якщо одна людина ненароком зачепила іншу у вуличній чи транспортній юрбі, при тому дивляться просто в очі, природно посміхаються, без будь-якого роздратування, причому перепрошують одне одного обоє: один – „за мою незграбність”, інший – „за мою нерозторопність”...

Якщо ми образили словом, а часом і вчинком матір, батька, друзів, близьку чи далеку людину, нас не полишає почуття вини. Сумління і пам’ять мучать нас, втрачаємо апетит і сон. У таких випадках просто необхідно, переступивши межу марнослав’я, егоїзму, гордині, спробувати попросити пробачення у тих, кого гірко образили. Не біймося, що таким чином нібито принизимо себе. Так можемо визволитись від моральних наслідків свого вчинку, очистити душу.


2.Що є спільного і відмінного у пробаченні і прощенні


Пробачення – це сестра покаяння.

У людині поряд із її вадами та гріхами, на щастя, існує і відчуття „спільної вини”, закладене Самим Господом, і людина усвідомлює його тільки в певних життєвих ситуаціях. Наприклад, діти не усвідомлюють, що вони від народження живуть за рахунок своїх батьків. А тому й вини перед ними не відчувають. Тому тільки після втрати батьків приходять до них надто запізнілі важкі розкаяння та жаль.

Ще менше відчуваємо за життя свої зобов’язання, а значить і почуття вини перед Господом, завдяки Якому прийшли на світ, здобули всі дари життя.

А між тим, уся духовна історія людства навчає нас прикладом Господа, як маємо прощати одне одному.


Біблійні історії

Прочитай і дай відповідь, що є прощення


Коли ще наші прародичі Адам і Єва згрішили, Господь Бог змилосердився над ними, обіцяв їм Спасителя. Скільки разів народ відвертався від Бога, але коли навертався, Господь знову і знову прощав його і благословляв.

Послав Він людям і останнього з пророків Івана Хрестителя, який проповідував покаяння, а розкаяних хрестив у ріці Йордан на знак Божого милосердя і прощення.

Врешті, Бог посилає на землю Свого Єдинородного Сина Ісуса Христа, Який закликає: „Покайтеся і вірте в Євангеліє” (Мр. 1:15).

Ісус прийняв запрошення прийти в дім митаря Закхея, якого всі вважали великим грішником. А той, розкаявшись, удостоївся таких слів Христових: „Сьогодні на цей дім зійшло спасіння” (Лк. 19:9-10).

Христос простив навіть Петрові своєму апостолові, якому пообіцяв, що на ньому збудує Свою Церкву, коли той тричі відрікся від Нього. Господь не відмовився від своїх слів і зробив Його Своїм наступником на землі.

І розбійникові, що був в один із Ним день розіп’ятий на хресті за свої злочини, Христос пообіцяв: „Істинно кажу тобі, ще сьогодні будеш зі Мною в раю”.

Але чи не найкращим прикладом того, як Христос приймає тих грішників, що каються, є Марія Магдалина. Усі, хто знали її, справедливо вважали її великою грішницею, а тому ставилися до неї зі зневагою. У відповідь на закиди фарисеїв, Ісус прорік: „Прощаються її численні гріхи, бо багато полюбила” (Лк. 7:47), тобто розкаялась у своїх гріхах. І саме цю грішницю Христос сподобив стати свідком Його мук на Голгофі, бо, крім Івана, там не було нікого з апостолів.

У такий спосіб Ісус приймає всіх, що приходять до Нього з розкаяним серцем і просять про прощення своїх гріхів, навіть великих і численних. Таким є безмежне і невимовне Боже милосердя.

Апостол Петро підійшов якось до Сина Божого і запитав Його: „Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?”

Чому, на вашу думку, Петро запитав про прощення гріхів, вчинених проти нього самого, а не проти Бога?

Ісус відповів: „Не кажу тобі до семи раз, але аж до сімдесяти раз по семи!”

Віддавна число „сім” вважалося у багатьох народів особливим, таким, що приносить щастя й удачу. Досить пригадати численні українські приказки та прислів’я, наприклад, „сім раз відмір – один раз відріж”. Тому Петро і вжив у своєму запитання саме цю цифру. Ісус збільшив її у сімдесят разів, тобто фактично довів її до безконечності. Тож прощати сімдесят разів по сім означає прощати завжди.


Повчальне оповідання


За мотивами Чарльза Діккенса


Сімдесят разів сім


Маленька Ліза сиділа біля вікна і читала Святе Письмо. Сонечко весело світило на неї; вона відчувала себе щасливою і їй дуже хотілося зробити щось приємне Богові, Який створив усе таким прекрасним. Ліза саме перечитувала місце, де сказано, що коли твій брат згрішить проти тебе сім разів на день і сім разів покається, мусиш простити йому.

У цей момент на два роки старший Федя і справді заглянув до кімнати. Розлючений тим, що в таку гарну погоду має йти до школи, він шпурнув книжкою, яку тримав у руках до підлоги, і, коли вона впала з розірваними листками і палітуркою, Ліза впізнала свій підручник, який вона берегла протягом року. „Запевнюю тебе, сестричко, я не навмисне, - винувато промовив Федя. – Вибач мені!” – „Добре, - відповіла Ліза, збираючи листки і згадуючи слова Святого Письма про прощення образ. – Думаю, що вибачу, - і тихенько додала: - Один!”

По дорозі до школи Федя звернув увагу сестри на великого пса і висловив припущення, що він скажений. З переляку дівчинка відсахнулась, упала в бридку калюжу, зіпсувала новенького черевичка. Федя знову спересердя промовив: „Я дуже шкодую, що ти впала, вибач за цей необдуманий вчинок”. – „Постараюся, - відповіла Ліза, переборюючи себе, і тихенько промовила: - Два”.

Протягом дня Федя ще не раз ображав сестру: то загубив її олівець, то підставив ніжку, - і кожен раз щиро вибачався. Коли по дорозі додому брат попсував парасольку, Ліза сказала з зусиллям: „Я тобі вибачаю. Сім!” - „Що ти цілий день рахуєш?” – запитав Федя з цікавістю. Сестра нічого не відповіла і весело побігла обідати, промовляючи про себе: „Сім разів! Ой, як це було важко, і яка я рада, що більше не треба вибачати. Я б не витримала більше!”

Але витівкам Феді не було меж. Він вставив скалку у музичну скриньку, яку подарував Лізі дядечко, і, коли дівчинка завела її, вона залишилась беззвучною. Федько знову попросив сестру, коли скринька виявилась зіпсованою: „Люба Лізо, пробач мені!” – „Ні, - закричала дівчинка, тупаючи ногою. – Я не можу, та й не треба більше прощати: це восьмий раз. Зараз я побіжу в твою кімнату і пошматую все, що потрапить на очі!”

Та по дорозі Ліза наткнулася на дядечка і про все розповіла йому. „І ти думаєш, що тепер маєш повне право злитися? Так ти, значить, не знаєш, що іншого разу Господь сказав апостолу Петру, що треба прощати брату сім разів і ще сімдесят разів сім?” Але Ліза тільки вперто відвернулася від пригніченого Феді, котрий стояв на порозі. „Добре, сказав дядечко, - нехай буде по-твоєму. Але раджу тобі не молитися більше „Отче наш”. – „Чому?” – вражено вигукнула дівчинка. „Ти тільки подумай, як ти зможеш казати Богу: „... і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”...” Ліза почервоніла, як рак. На хвилину вона замислилася, а потім кинулася до грішника, який усе ще стояв на порозі з винуватим виглядом, і гаряче обняла його.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты