Домой

Розділ 1 наф україни: теоретичні основи організації документів




НазваниеРозділ 1 наф україни: теоретичні основи організації документів
страница1/7
Дата05.04.2013
Размер0.9 Mb.
ТипДокументы
Содержание
ВступАктуальність обраної теми
Об'єктом нагляду
Метою дипломної роботи
Наукова новизна одержаних результатів дослідження.
Практичне значення одержаних результатів
Наф україни: теоретичні основи організації документів
1.1.2 Склад і структура Національного архівного фонду
1.1.3 Система архівних установ України
1.1.4 Статус та структура архівів
1.2 Організація документів у межах НАФ та на рівні архівів
1.2.1 Організація документів на рівні системи архівних установ
1.2.2 Організація документів на рівні архіву
1.2.3 Організація документів на рівні архівного фонду
1.2.4 Організація документів на рівні справи
2.1.1 Правова база державного рівня у діяльності державних архівів
2.1.2 Правова база місцевого рівня
2.1.3 Правова база роботи окремого архіву
2.2 Науково-методичні засади використання ретроспективної інформації
2.2.2 Завдання, зміст і форми методичної роботи в архівних установах
2.2.3 Архівна евристика
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7




Зміст


ВСТУП .....................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 НАФ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ ........................................................................................................8

1.1 Поняття Національний архівний фонд України та його структура.............................................................................................8

1.1.1 3 історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави .........................................................................8

1.1.2 Склад і структура Національного архівного фонду......................................................................................11

1.1.3 Система архівних установ України ...........................17

1.1.4 Статус та структура архівів ........................................19

1.2 Організація документів у межах НАФ та на рівні архівів .....25

1.2.1 Організація документів на рівні системи архівних установ ..................................................................................26

1.2.2 Організація документів на рівні архіву .....................29

1.2.3 Організація документів на рівні архівного фонду......................................................................................38

1.2.4 Організація документів на рівні справи ....................42

Розділ 2 організаційні засади використання ретроспективної інформації .................................................................45

2.1 Правовий доступ до інформаційних ресурсів НАФ ...............45

2.1.1 Правова база державного рівня у діяльності державних архівів ...............................................................45

2.1.2 Правова база місцевого рівня ...................................48

2.1.3 Правова база роботи окремого архіву ......................49

2.2 Науково-методичні засади використання ретроспективної інформації .........................................................................................51

2.2.1 Основні напрями та форми науково-дослідної роботи архівних установ ....................................................51

2.2.2 Завдання, зміст і форми методичної роботи в архівних установах .............................................................54

2.2.3 Архівна евристика ......................................................58

2.2.4 Архівний маркетинг ...................................................61

Розділ 3 Основні напрями і форми використання інформації архівних документів .......................................................66

3.1 Функціональні завдання архівів та напрями використання ретроспективної інформації ............................................................66

3.1.1 Функціональні завдання архівів ...............................66

3.1.2 Основні напрями використання ретроспективної інформації ............................................................................73

3.2 Традиційні та новітні форми використання інформації архівних документів ........................................................................75

Висновки .........................................................................................................85

Список використаних джерел та літератури .............................88


^ Вступ


Актуальність обраної теми. Серед галузей науки і навчальних дисциплін гуманітарного циклу, роль і значення яких неухильно зростає, одне з чільних місць посідає архівознавство як система науко­вих знань про архіви, архівну справу, її історію, теорію і практику.

Сьогодні архіви - скарбниці історико-культурної пам'яті народу. Відповідно до Конституції України (ст. 54), "культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпе­чує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що ста­новлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами".

Архіви є інформаційними системами, де застосову­ються новітні інформаційні технології під час опрацювання, кла­сифікації, зберігання і використання документів. Водночас архіви є установами державного управління і багатьма своїми функціями тісно пов'язані з різними сферами державного життя.


______________________________________________________


^ Об'єктом нагляду є Національний архівний фонд України.

Предметом нагляду є організаційні засади та форми використання ретроспективної інформації у НАФ України.

^ Метою дипломної роботи є дослідження особливостей організаційних засад та форм використання ретроспективної інформації у Національному архівному фонді України.

Завдання дослідження:

  1. розглянути поняття „Національний архівний фонд України”;

  2. проаналізувати статус, склад і структуру Національного архівного фонду;

  3. проаналізувати організацію документів у межах НАФ та на рівні архівів;


______________________________________________________


^ Наукова новизна одержаних результатів дослідження. У вітчизняній архівній справі найбільш істотні дослідницькі роботи таких викладачів та дослідників, як Е.Р. Багіров, Р.А.Борецький, Б.А.Грушин, В.М. Вільчек, Т.М.Дридзе. Розгляд проблем функціонування НАФ і його особливостей в даній роботі проводився на основі праць вітчизняних учених, соціологів, маркетологів - Я.Н. Засурського, Е.Г.Багірова, А.Я.Юровського, В.В.Єгорова, Н.Н. Богомолової, Т.В.Васильєвої і інших.

^ Практичне значення одержаних результатів. Проблемне завдання дипломної роботи полягає в тому, щоб допомогти майбутнім фахівцям архівних установ опанувати теоретичними знаннями, ознайомитися з особливостями орга­нізації архівної в Україні, специфікою складу і змісту Національного архівного фонду України, основними принципами, формами й методами роботи державних установ, а також закласти основи для практичної ді­яльності, наповнити її новим змістом, сприяти оволодінню новітніми технологіями архівної справи, піднести соціальне і ду­ховне значення професії.


______________________________________________________


РОЗДІЛ 1

^ НАФ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ


1.1 Поняття Національний архівний фонд України та його структура


1.1.1 3 історії формування поняття про сукупний архівний фонд держави


Сукупність документів, що мають суспільне, наукове і духовно-культурне значення, пов'язані з історією народу і його держави й перебувають під її опікою, в радянському архівознавстві називали Державним архівним фондом (ДАФ). У колишньому СРСР за зразком РСФРР, де Декретом РНК "О реорганизации и централизации архивного дела в Российской Социалистической Федеративной Советской Республике" від 1 червня 1918 р. було встановлено поняття єдиного Державного архівного фонду, з метою централізованого обліку, Контролю та зберігання документів існував ДАФ СРСР, що включав архівні документи УРСР [16].

В Україні постанову "Про єдиний державний архівний фонд УРСР" вперше було прийнято ВУЦВК та РНК 16 грудня 1925 р. Склад ЄДАФ України визначався в ній як сукупність закінчених) діловодством справ, документів та листування всіх урядових і громадських установ на території УРСР. Згодом "Устава про єдиний державний архівний фонд УРСР", затверджена Президією ВУЦВК 5 квітня 1930 p., уточнила склад ЄДАФ України: закінчені діловодством справи, документи та листування установ, підприємств, організацій на території УРСР; "конфісковані рукописи" культурно-історичного або громадського значення; фамільні архіви та архіви релігійних громад і установ релігійного культу; кінофотодокументи, "в тому числі заборонені до постанови та оголошення"; рукописи літературних і наукових творів, "заборонені ілюстративні матеріали". Таким чином, опіка держави поширювалася на ті документи, якими пізніше тривалий час комплектувалися "спецхрани". Фізичні особи зобов'язувалися реєструвати в місцевих органах ЦАУ УРСР особисті збірки архівних документів.

Паралельно з ЄДАФом на теренах України (як інших союзних республік) з 1929 р. існував Єдиний партійний архівний фонд ВКП(б). Двозначність терміна "єдиний", що виникла у зв'язку з цим, була знята лише 1941 р. із запровадженням поняття Державного архівного фонду. "Положенням про Державний архівний фонд Союзу РСР" до його складу були віднесені всі державні, релігійні, корпоративні, колективні та приватні архіви й колекції, що існували до встановлення радянської влади на тогочасній території СРСР, документи усіх державних установ та установ державного підпорядкування, фізичних осіб. Згодом "Положення про Головне архівне управління при Раді Міністрів СРСР і мережу центральних державних архівів СРСР" (1961), не розглядаючи поняття "державного архівного фонду", встановило, що документи державних архівів союзних республік через відповідні архівні органи перебувають у віданні Головархіву СРСР. У положенні 1980 р. ДАФ традиційно проголошувався власністю держави без згадки про "позадержавні фонди" (архівні фонди КПРС) та закриті архівні фонди КДБ, Міністерства оборони, інших відомств [4].

В Україні назву «Національний архівний фонд» закріплено у положенні про Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (21 липня 1992 p.), що засвідчило потребу в такому новому понятті архівної практики і суспільних відносин. Зміст його офіційно вперше було подано у Законі "Про Національний архівний фонд і архівні установи", прийнятому 24 грудня 1993р. Прийняття Закону стимулювали з одного боку загальні процеси державотворення в незалежній Україні, побудови правової демократичної держави, законодавчого регулювання усіх сфер державного і суспільного життя, а з іншого - потреби архівної практики, рівень розвитку суспільних відносин у галузі архівної справи і співвіднесення його з досягнутим в інших державах [13, с. 91].

Під час розбудови незалежної держави загострилися проблеми архівів. У ситуації невизначеності з багатьох тем та питань Закон забезпечив правовий захист Національного архівного фонду як єдиної сукупності всіх документів, що зберігаються на території України і мають офіційно визнану наукову та історико-культурну цінність. Він конституював поняття "Національний архівний фонд" та "архівні установи", увівши їх до правового простору, встановив над НАФ юрисдикцію держави, визначив певний механізм регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з його формуванням, обліком, зберіганням і використанням документної інформації. Цей документ став першим в історії нашої держави законодавчим актом такого рівня, стимулювавши розвиток правової бази архівної справи.

Розбудова законодавчої системи держави, передусім прийняття Конституції України, розвиток теорії і практики вітчизняної архівної справи, поглиблене вивчення зарубіжного архівного законодавства згодом зумовили потребу вдосконалення цього закону. Нову його редакцію під назвою "Про внесення змін до Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" було ухвалено Верховною Радою України 13 грудня 2001р. У ній посилено консолідуючий і координуючий вилив держави на сферу не лише зберігання, а й створення документів, чим розширено компетенцію державних архівних установ у галузі діловодства; визначено архівні документи як рухоме майно; підвищено статус державних архівів та їхніх працівників. У новій редакції Закону наголошено поряд з національним, загальносвітовий аспект значення НАФ, у чому виявилося самоусвідомлення українською нацією свого суттєвого місця в загальнолюдській цивілізації [25].


^ 1.1.2 Склад і структура Національного архівного фонду


Під поняттям Національний архівний фонд України розуміють сукупність архівних документів, що відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбаним української нації. НАФ є надбанням української нації, складовою частиною вітчизняної й світової культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, перебуває під охороною держави і призначений для задоволення інформаційних потреб суспільства і держави, реалізацій прав та законних інтересів кожної людини [7, с. 5].

До Національного архівного фонду відносять архівні документи незалежно від їх виду, місця і часу створення, виду матеріального носія інформації, та форм власності на них. Для внесення архівних документів до НАФ проводиться відповідна експертиза та державна реєстрація.

Документи НАФ є культурними цінностями, що постійно зберігаються на території України або поза її межами й згідно з міжнародними угодами, ратифікованими Верховною Радою, підлягають поверненню в Україну.

В складі НАФ виокремлюють три основні групи документів:

а) документальні комплекси, що утворилися в різні історичні періоди на теренах сучасної України у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ, підприємств усіх форм власності, окремих осіб, та зберігаються на території України;

б) документи українського походження, що утворилися за межами України як результат діяльності української політичної та трудової еміграції, українських військових, культурно-освітніх і наукових установ, громадських об'єднань та окремих осіб і передані у власність України чи її громадян у порядку реституції, на підставі дарування або зберігаються за межами України і відповідно до міжнародних угод підлягають поверненню в Україну (в оригіналах або копіях);

в) документи іноземного походження, що утворилися на теренах інших держав і, за різних обставин опинившись на території України, стали невід'ємною частиною національної історико-культурної спадщини [22].

Серед документів кожної з цих груп є такі, що мають особливе значення та унікальний характер. Тому чільне місце у складі НАФ належить особливо цінним і унікальним документам.

До особливо цінних (ОЦ) належать архівні документи, що містять інформацію про найважливіші події, факти і явища в житті суспільства, не втрачають значення для економіки, культури, науки, духовного життя, міжнародних відносин, екології державного управління, оборони і є неповторними з погляду їх юридичного значення і автографічності. До ОЦ можуть бути віднесені як окремі документи чи справи, так і групи документів, справ і навіть окремі архівні фонди. В державних архівах планомірне, виявлення ОЦ документів і взяття їх на окремий облік здійснюється з початку 1980-х років [10, с. 105].

Унікальні документи НАФ становлять виняткову культурну цінність, мають важливе значення для формування національної самосвідомості українського народу, визначають його вклад у всесвітню культурну спадщину. Для унікальних документів передбачено особливу форму обліку - облік у Державному реєстрі національного культурного надбання.

Організаційні, науково-методичні і практичні заходи щодо встановлення критеріїв визначення унікальних документів, розроблення методики їх виявлення, порядок включення щ Державного реєстру національного культурного надбання, організації обліку і забезпечення збереженості визначені "Положенням про віднесення документів Національного архівного фонду до унікальних, внесення їх до Державного реєстру національного культурного надбання, а також їх зберігання", затвердженим Кабінетом Міністрів України. Вони дістали роз'яснення у затверджених Держкомархівом відповідних Методичних рекомендаціях [34, с. 194].

До унікальних документів НАФ можуть бути віднесені акти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських і релігійних організацій, установ та підприємств усіх форм власності, окремих осіб, інші письмові та графічні матеріали, кінофотофонодокументи, записи фольклорних творів, рідкісні друковані видання, які виникли в різні історичні періоди на території сучасної України та поза її межами [43, с. 173].

З'ясування виключної історико-культурної цінності документів НАФ і віднесення їх до унікальних відбувається з урахуванням таких критеріїв: статус і значення фондоутворювача; походження, авторство документів та час створення документів; цінність інформації, відображеної в документах; юридична сила документів та їх оригінальність; наявність художніх або палеографічних особливостей документів [28].

Всі ці заходи спрямовані на підвищення гарантій забезпечення збереженості унікальних документів. Іншими словами, серцевиною НАФ, його золотим фондом є унікальні документи, що беруться на облік Держкомархівом України у вигляді Державного реєстру національного культурного надбання [37, с. 37].

Станом на 1 січня 2002 р. НАФ України налічував 60 млн. од. зб., в тому числі в системі Держкомархіву було зосереджено 52,1 млн. справ, серед яких документів науково-технічної документації 4 639 тис, кінодокументів - 69,9 тис, фотодокументів - понад 1 млн. фотодокументів - понад 31,6 тис од. зб. Документи НАФ зберігають не лише державні установи системи Держкомархіву, а й "архівні підрозділи державних наукових установ, музеїв та бібліотек", де у зв'язку зі специфікою їх комплектування відклалися безцінні документи колекційного рівня.

Бібліотечні відділи рукописів історично сформувалися У XIX ст. як колекційні та архівні фонди у результаті цілеспрямованого збирання книжково-рукописної та писемної старовини на засадах самостійної археографічної діяльності бібліотек, за рахунок вкладів та придбання приватних колекцій. Основу цих зібрань становлять рукописні книги та писемні пам'ятки з найдавніших часів до наших днів, а також особові архівні фонди діячів науки і культури. В Україні такі фонди сформовані у кількох бібліотеках та академічних інститутах, яким надано статус архівних установ та право постійного зберігання документів на засадах державної власності. Серед установ НАН України це Інститут рукопису НБУВ, відділ рукописів Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника, відділи рукописів Інституту літератури імені Т. Шевченка, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М. Рильського, Інституту археології, а у підпорядкуванні Міністерства культури та мистецтв України - відділи рукописів Одеської та Харківської наукових бібліотек. Тут сконцентровані рукописні документи, зібрані впродовж XVIII-XIX ст. різними просвітницькими установами, навчальними закладами, науковими товариствами та громадськими об'єднаннями, а також колекційні матеріали, придбані у XX ст. [40, с. 4]

Найбагатшими серед них є фонди Інституту рукопису НБУВ, де зібрано близько 437 тис. од. зб. Тут зосереджено особові архівні фонди видатних учених-просвітників ХІХ-ХХ ст.: архів відомого громадського діяча, педагога В. Науменка, збирача старовини О. Лазаревського, історика-архівіста В. Модзалевського, професорів О. Кістяківського, М. Максимовича, В. Антоновича, В. Іконникова; академіків ВУАН: В. Вернадського, М.Василенка, Д. Багалія, О. Левицького, Д. Яворницького, В. Хвойки; автографи Тараса Шевченка, Марко Вовчок та ін.

Важливою складовою частиною НАФ є Архівний фонд Національної академії наук України (загалом близько 1 млн. 100 тис. справ документів з паперовими носіями), документи якого зберігаються в архіві Президії НАН України, Інституті рукопису та Інституті архівознавства НБУВ. Зокрема в Інституті архівознавства НБУВ зберігається понад 20 000 справ документів з паперовою основою - 302 фонди, в тому числі 8 фондів наукових Установ, 2 колекції, 290 фондів особового походження, серед яких важливе місце посідають документи президентів Академії наук (В. Вернадського, Д. Заболотного, О. Богомольця, Б. Патона). Тут відклалися також документальні звукозаписи нарад секції біологічних та сільськогосподарських наук за 1956 p., засідань Президії АН України за 1969-1980 pp. тощо [70, с. 79].

Основна частина документів Архівного фонду НАН України зберігається у наукових та науково-технічних архівах 221 установ і організацій Академії, в тому числі у 113 науково-дослідних інститутів та їх відділеннях, 7 наукових центрах НАН України, 17 заповідниках, ботанічних садах, в обсерваторії, наукових бібліотеках, а також у 74 допоміжних організаціях - науково-технічних центрах, спеціальних конструкторсько-технологічних бюро, дослідно-конструкторських бюро, дослідних заводах та виробництвах. На початку XXI ст. підготовлена для передавання на постійне зберігання з наукових та науково-технічних архівів установ і організацій Академії 530 справ документів з пaпepoвими носіями та аудіовізуальних документів [46, с. 3].

Понад 100 тис. од. зб. важливих документів, згрупованих у 218 фондів і колекцій, зберігає відділ рукописів ЛНБ імені В. Стефаника. Це кириличні, латинські, польські рукописи (ХІІ - XX ст.); особові фонди членів "Руської трійці" - М. Шашкевичя І. Вагилевича, Я. Головацького; громадсько-просвітніх діячів - Барвінських, Заклинських, Грушевичів; бібліографів - В.Дорошенка, І. Левицького, І. Калиновича; етнографів і фольклористів - М.Дикарева, М. Кордуби, Д. Зубрицького та ін. [74]

Рукописні фонди існують і в деяких навчальних закладах та музеях: у Національному музеї історії України в Києві та Національному музеї у Львові, Дніпропетровському історичному музеї, Чернігівському історичному музеї, Харківському історичному музеї, Одеському історико-краєзнавчому музеї та ін. Закон України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" (ст. 302) визнає за музеями, так само як за бібліотеками, правоj постійно зберігати архівні документи, нагромаджені у музейних) фондосховищах, а також поповнювати свої фонди і колекції профільними документами. Документи НАФ, які зберігаються у музеях, зосереджені у складі: а) основних фондів; б) музеїв архівів; в) поточного діловодства (облікова документація) [58].

Особливе значення мають багатства основних фондів музеїв. Так, документальний фонд Національного музею історії України) складають стародруки, рукописні документи, рідкісні авторські видання, що відображають соціально-економічний розвиток та культурне життя в Україні XIX - початку XX ст. Тут відклалися й комплекси документів М.Біляшівського, В. Хвойки, Х.Алчевської та ін. У Національному художньому музеї документально-архівний фонд - 57 окремих фондів особового походження й колекцій у кількості понад 6 тис. од. зб. за період XVIІ-XX вв. виділено як допоміжний до основного фонду - мистецьких творів. Це фонди визначних художників: М. Бойчука, К. Костанді, Г.Нарбута, М. Попова, О. Сластіона, О. Сахновської та ін. [52, с. 73]

Важливою державною проблемою залишається поповнення ЦАФ документами культурної спадщини України, що перебувають за кордоном. Лише в архівосховищах Російської Федерації - Російському державний архів давніх актів, Російському державному військово-історичному архіві (Москва), Російському державному історичному архіві (Санкт-Петербург), Відділі рукописів Російської Національної бібліотеки (Москва), Російській національній бібліотеці імені М.Салтикова-Щедріна та ін. зосереджено величезні масиви документів з історії України. Централізований облік документів "архівної україніки" здійснює Держкомархів. Виявлення таких документів і створення їх археографічних реєстрів та бібліографії проводиться у межах державної програми "Архівна та рукописна україніка". Ці документи як складова частина НАФ підлягають поверненню в Україну у вигляді оригіналів або копій відповідно до міжнародних угод, внаслідок дарування, чи придбання [61, с. 105].

НАФ України формується з архівних документів "органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, а також з архівних документів громадян та їх об'єднань". Єдиною підставою включення архівних документів до НАФ є експертиза їх цінності, яку проводять експертні комісії різних рівнів. Експертиза цінності документів здійснюється за принципами об'єктивності, історизму, всебічності та комплексності згідно з ухваленим Кабінетом Міністрів України "Положенням про принципи і критерії визначення цінності документів, порядок створення та діяльності експертних комісій з питань віднесення документів до НАФ", "Положенням про державну реєстрацію Документів НАФ" [64, с. 111].

  1   2   3   4   5   6   7

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты