Домой

Тема національна економіка: загальне та особливе




НазваниеТема національна економіка: загальне та особливе
страница1/11
Дата19.03.2013
Размер2.33 Mb.
ТипЗакон
Содержание
Єдина мета 
Структура національної економіки - 
Організаційно-функціональна взаємозалежність між елементами системи 
Наявність механізмів самозбереження та саморозвитку.
Зворотні зв'язки між елементами системи 
Блок інформаційно-аналітичних економічних наук досліджує загальні принципи управління
1.Принцип системності 
Принцип збалансованості 
1.2. Особливості формування та розвитку національної економіки України
1. Реформування відносин власності та формування умов для підприємницької діяльності. 
2. Грошово-кредитна та фінансова політика в перехідний період в економіці України. 
3. Становлення ринку капіталів в Україні. 
4. Зміна ролі держави в господарській системі України. 
Боротьба з тіньовою економікою та корупцією.  
6. Міжнародна економічна парадигма розвитку України. 
1.3. Типи національних економік: їх сутність та характеристики
Натуральне виробництво
Ознаки національного суверенітету
Ресурсо-виробничі ознаки
Господарсько-організуючі ознаки 
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ТЕМА 1. НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЗАГАЛЬНЕ ТА ОСОБЛИВЕ

 

1.1. Предмет та задачи курсу

Як наукова дисципліна національна економіка становить собою  систематизоване вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи суспільства, а також теоретичні та методологічні підходи щодо розробки державної політики  розвитку національної господарської системи.

Предметом вивчення дисципліни „національна економіка" є вся сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціокультурних, політичних, морально-етичних традицій і цінностей ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі і впливають на особливості її економічного розвитку.

Як явище соціально-економічної реальності національна економіка - це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв'язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних агентів і економічних відносин, інститути, традиції, принципи та механізми господарювання, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Національна економіка — конституційне, економічно та організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і сфер діяльності людей, що характеризується відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території.

Національна економіка представляє собою економіку певної країни, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні особливості і принципи розвитку (особливе), що проявляються в таких формах: економічний потенціал, структура господарського комплексу та галузей господарства, внутрішні чинники соціально-економічного розвитку, господарський механізм регулювання та координації, особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів, а також особливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах поглиблення тенденцій до інтеграції і глобалізації світогосподарських зв'язків.

З точки зору поєднання в національній економіці загальних та особливих закономірностей розвитку вона може розглядатись як соціально-економічна модель суспільства, що структурно і функціонально відображає особливості прояву форм власності та відносин, які формуються на їх основі, типи господарювання, економічну політику та культуру, засади державного устрою, менталітет та характер, особливості реалізації засад демократичного розвитку, взаємовідносин між традиціями та інноваціями у структурі соціально-економічних відносин суспільства.

Оскільки національна економіка є складною системою, єдиним складним господарським організмом, то її основними ознаками є:

^ Єдина мета - усі елементи національної економіки мають свою кінцеву та проміжні цілі функціонування, проте вони  підпорядковані єдиній меті - забезпечити стале економічне зростання суспільства.

^ Структура національної економіки - 1) якісний розподіл та кількісна пропорційність процесів виробництва, що визначають внутрішньовиробничі зв'язки та залежності, які виникають під впливом суспільного поділу праці, рівня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин; 2) співвідношення між галузями та господарськими комплексами, які виражають господарські пропорції і стан суспільного поділу праці.

Ієрархічність структури національної економіки. До її характерних рівнів можна віднести: мікроекономіку (економіка домогосподарств, фірм та підприємств), мезоекономіку або галузеву економіку (первинна економіка, економіка переробки продукції галузей, економіка обслуговування), макроекономіку (господарський комплекс країни в цілому, тобто загальні економічні процеси на рівні всього суспільства).

^ Організаційно-функціональна взаємозалежність між елементами системи - усі елементи та рівні національної економіки пов'язані тісними економічними взаємозв'язками у процесі суспільного виробництва на рівні галузей та міжгосподарських комплексів.

^ Наявність механізмів самозбереження та саморозвитку. Економічна наука виділяє наступні механізми саморозвитку і самозбереження: ринкове саморегулювання, державне, корпоративне регулювання економіки.

Керованість - дана характеристика забезпечується за рахунок добровільного підпорядкування об'єктивним закономірностям розвитку економічних відносин (ринок) та через опосередковане втручання в економіку єдиного координаційного центру в особі державних органів влади.

^ Зворотні зв'язки між елементами системи забезпечуються за рахунок наявності у суспільстві каналів обігу економічних ресурсів (трудові, матеріальні, фінансові, інформаційні та ін.).

Динамічність - національна економіка перебуває у постійному саморусі та саморозвиткові

Відкритість - господарський комплекс суспільства має відкритий характер, що забезпечується законодавством держави і закономірностями прояву ринкового механізму.

Цілісність - забезпечується наявністю стійких  економічних відносин між галузями, сферами національної економіки.

Враховуючи вказані характеристики національної економіки як системи, курс розвитку національної економіки відображає усю сукупність взаємовідносин між елементами національного господарського комплексу у динаміці їх розвитку та на всіх рівнях їх протікання: макро-, мікро- та мезорівні.

Як науковий напрям національна економіка активно використовує у своєму арсеналі методи математичного моделювання, соціально-економічного прогнозування, комп'ютерної обробки даних та побудови складних імітаційних моделей, статистичні і аналітичні методи та моделі.

Проте найбільш тісні зв'язки національна економіка зберігає з цілим комплексом економічних наук (рис. 1.1).

Економічна теорія (політекономія) представляє собою загальну методологічну базу для комплексу прикладних економічних наук і має на меті виявлення загальних закономірностей протікання економічних процесів і явищ у найбільш універсальному вигляді. А національна економіка є частиною предмета економічної теорії.



Рис 1.1. Взаємозв'язок національної економіки з іншими економічними науками

 

Економіка особливих форм економічних відносин та організацій розглядає певні аспекти протікання економічних явищ і процесів на мікро-, макро-, мезо- та супермакроекономічному рівнях: рух, акумуляція та розподіл фінансових ресурсів, етапи життєвого циклу суб'єктів господарювання, вироблених благ, управлінські аспекти економічної діяльності, екологічні проблеми  та шляхи їх подолання тощо.

^ Блок інформаційно-аналітичних економічних наук досліджує загальні принципи управління економікою шляхом вироблення кількісних характеристик та співвідношень між економічними явищами та процесами, взаємозв'язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей, статистичних методів обробки  інформації.

Історико-економічні науки досліджують проблеми розвитку самої економічної науки у ретроспективі, накопичують знання про основні етапи її розвитку, а також аналізують перспективи та подальші шляхи їх еволюції.

Конкретно-економічні науки займаються дослідженням питань перебігу економічних процесів і явищ на мікро-, мезо- та макрорівнях національної економіки, а також розробляють теоретико-методологічні та практичні рекомендації щодо шляхів раціоналізації та оптимізації їх розвитку. Національна економіка входить до блоку конкретно-економічних наук. Вона розглядає ті ж проблеми, враховуючи специфіку господарського життя окремо взятої країни у динаміці.

Національна економіка також тісно пов'язана з економічною політикою та стратегією держави.

Курс національної економіки, враховуючи специфіку для даної галузі  задач, виробляє власні методологічні принципи та засоби їх дослідження. До таких принципів відносяться:

^ 1.Принцип системності - дослідження національної економіки як цілісного господарського комплексу.

2.Принцип науковості - намагання відійти від суб'єктивізму в дослідженні свого предмету,  вирішення задач дисципліни об'єктивно, у тому вигляді, в якому вони представляються в об'єктивній реальності.

3.Принцип діалектичної єдності - врахування при дослідженні господарського комплексу держави загальних, специфічних і одиничних особливостей та тенденцій її розвитку.

4.Принцип історичності - господарський комплекс суспільства повинен розглядатись через призму його історико-економічного розвитку: у ретроспективі та перспективі.

5.Принцип динамізму і безперервності- національна економіка як явище соціально-економічної реальності є динамічним, рухливим, тобто перебуває у постійному розвитку.

6.Принцип цілепокладання - будь-яке знання повинно отримуватись та використовуватись для досягнення певних цілей.

7.^ Принцип збалансованості - тобто необхідної і достатньої кількісної відповідності та оптимального поєднання наукового знання та його практичного застосування.

Національна економіка використовує для дослідження свого предмету загальнонаукові (системний метод, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного) та спеціальні методи (економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, позитивний і нормативний економічний аналіз).

 

^ 1.2. Особливості формування та розвитку національної економіки України

Національна господарська система України пройшла у своєму розвитку ті ж стадії, що й інші економічні системи: виникнення, формоутворення (формування власних засад відтворення) та розвитку.

Стадія виникнення національної економіки України бере свій початок з часів Київської Русі (феодальний лад). Саме в цей період йде активне формування української нації з її характерними ознаками та способами економічного буття.

За часів князя Святослава Київська Русь прославилась на всю Європу як могутня військова та економічна держава. У цей період іде активний розподіл і територіальне визначення кордонів держави, розширюються масштаби зовнішньої торгівлі, визначаються пріоритетні напрямки геополітичної стратегії тощо.

До князювання Володимира Великого Русь не мала власної монети, використовувались візантійські, німецькі, польські гроші. Однак з князюванням Володимира Київська держава починає чеканити власну монету - гривню, що визначає появу власної грошової системи.

За правління Ярослава Мудрого активізувались зовнішні зв'язки з наймогутнішими країнами Європи, що було викликано політичними та  економічними вигодами для Русі. Князь велику увагу приділяє освіті, використанні знань для розбудови держави. Після смерті Ярослава Мудрого розпочинається період занепаду національної господарської системи Русі, що було викликано міжусобними війнами його нащадків за політичну та економічну владу в державі.

Перебуваючи територіально, політично та соціально-економічно залежною від Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Московщини Україна мала незначні права у формуванні власної стратегії соціально-економічного розвитку.

На досить короткий період частина українських земель виборола право на політичну та економічну самостійність - період Запорізької Січі та гетьманства. Проте влада гетьманів за привілеї та політичну і економічну владу звела нанівець усі спроби вибороти незалежність.

Зруйнуванням Січі, скасуванням гетьманства, запровадженням губернського устрою було обмежено національну та культурну самостійність України, розпочався процес приєднання українських земель до складу Російської імперії та Польської держави, що призвело до національної, релігійної, економічної та соціальної залежності України від інших держав.

Повна втрата економічної та політичної незалежності України розпочалась у 1918 році. У цей період у Радянській Росії відбувається перехід до формування соціалізму швидкими темпами - політика воєнного комунізму. Проте вже на початку 20-х рр. XX ст. стало зрозумілим, що політика воєнного комунізму ще більше прискорює назрівання економічної кризи та веде до активізації процесів соціальної напруженості у суспільстві.

Альтернативою воєнному комунізму стала нова економічна політика (НЕП). Період НЕПу - це спроба переходу до формування відкритої економічної системи Радянської Росії та демократизації економічних відносин (спроба повернутись до зачатків ринкової економіки). Політика НЕПу у своєму первісному вигляді проіснувала приблизно шість років і спромоглась вивести країну на довоєнний рівень розвитку національної економіки.

Подальший розвиток господарської системи СРСР відбувався під впливом політичних подій та ідеології, що була започаткована політикою воєнного комунізму. Проте протікали дані процеси у більш завуальованій та згладженій формі.

За часів СРСР Україна мала де-юре досить значну економічну самостійність, що визначалась законодавчо конституцією СРСР. Проте де-факто, її економічні права і можливості були вплетеними у загальносоюзну стратегію економічного розвитку.

Реальні підвалини для формування національної економіки України були закладені в середині 80-их рр. XX ст. цей період прийнято називати „горбачовською перебудовою". За управління команди М.Горбачова було проведено ряд економічних заходів, що не дали змоги довести розпочаті реформи до логічного завершення.

Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема формування та розвитку власної господарської системи. Розглянемо деякі аспекти економічних реформ в Україні.

^ 1. Реформування відносин власності та формування умов для підприємницької діяльності. Починаючи з 1991 року Верховною Радою України було прийнято серію законів, що визначили основні умови та форми відносин власності і підприємництва в Україні: Закон України „Про власність" (1991 р.), Закон України „Про підприємництво" (1991 р.), Закони України „Про приватизацію майна державних підприємств" (велику приватизацію) (1992 р.), Закони України „Про приватизацію невеликих державних підприємств" (малу приватизацію) (1992 р.), Закони України „Про приватизаційні папери" (1992 р.), Указ Президента України „Про корпоратизацію підприємств" (1993 р.), та ряд інших нормативно-правових актів, що визначали плюралізм форм власності та основні засади підприємницької діяльності в Україні.

^ 2. Грошово-кредитна та фінансова політика в перехідний період в економіці України. Формування грошово-кредитної та фінансової систем України відбувалось протягом 1991-1994 рр. Метою даної реформи було здійснення ринкової трансформації національної економіки, а також боротьба з інфляційними процесами.

З 1995 року розпочинається новий етап грошово-кредитної та фінансової реформ. У даний період уряд переходить до більш жорстких методів монетарної та м'яких методів фіскальної політики, активно перерозподіляються кредитні ресурси у бік реальної економіки, формуються засади безготівкових розрахунків, припиняється надмірна емісія паперових грошей,  відбувається грошова реформа, стабілізується валютний курс, впроваджується система валютних коридорів.

^ 3. Становлення ринку капіталів в Україні. Поряд з процесами приватизації для забезпечення функціонування приватизованих та корпоратизованих підприємств відбувалось формування фондового ринку та удосконалення кредитно-фінансової підсистем національної економіки.

^ 4. Зміна ролі держави в господарській системі України. Невідворотні та об'єктивно викликані процесами швидких реформ диспропорції в економіці, значні темпи інфляції, перехід суб'єктів господарювання в тіньовий сектор, зубожіння більшої частини населення держави визначили необхідність державного втручання в „новоутворену" економічну систему.

5. ^ Боротьба з тіньовою економікою та корупцією.  Згідно соціологічного дослідження, проведеного у квітні 2006 року Інститутом соціології НАН України, рівень довіри громадян до бізнесу і до найважливіших інститутів держави залишається фактично незмінним. Відповідно, рівень довіри до бізнесу коливається між показниками 2,2 - 2,6 балів, а до державних інститутів - між 2,4 та 2,6 балів.

^ 6. Міжнародна економічна парадигма розвитку України. З 90-их років Україна чітко визначилась з пріоритетами соціально-економічного міжнародного співробітництва - підвищити рівень розвитку економічної системи до міжнародних вимог та активізація відносин з ЄС. Для досягнення поставленої мети Україна уклала ряд міжнародних та державних договорів, за якими вона бере участь в Угоді про розвиток вільної торгівлі в Центральній Європі (ЦЕФТА), Угоді про чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), у роботі НАТО, ТАСІС тощо.

 

^ 1.3. Типи національних економік: їх сутність та характеристики

У своєму розвитку суспільні економічні системи пройшли два якісно різні рівні щодо структури і форм організації національних економік:

- рівень натурального виробництва;

- рівень товарного виробництва.

^ Натуральне виробництво — тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований на задоволення лише власних потреб виробника.

Товарне виробництво — форма організації суспільного виробництва, що характеризується глибоким суспільним поділом праці, виготовленням продуктів не лише для задоволення потреб виробників, а й для товарно-грошового обміну, отримання доходів, більших від витрат виробництва (прибутків), і задоволення потреб суспільних інститутів і людей, які не працюють.

Виділяють такі рівні суспільного поділу праці:

загальний (поділ суспільно-товарного виробництва на найбільші його галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін.);

частковий (поділ найбільших галузей людської діяльності на їх складові: у промисловості — машинобудування, приладобудування; у сільському господарстві — рослинництво, тваринництво та ін.);

одиничнийабо індивідуальний (поділ усередині підприємства на основі професійної спеціалізації виробників —- токар/ слюсар, водій та ін.).

Національна економіка виникає і розвивається на основі:

- поглиблення суспільного, зокрема територіального, поділу праці, що зумовлює виникнення різноманітних видів діяльності, спеціалізацію територій;

- формування міцних централізованих держав.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс— територіальне утворення, в якому всі компоненти економічного життя (підприємства, галузі, окремі регіони) функціонують як єдиний організм, що забезпечує матеріальні й духовні потреби суспільства.

Сучасну національну економіку характеризують такі групи ознак:

=> ознаки національного суверенітету;

=> ресурсо-виробничі;

=> господарсько-організуючі;

 => товарообмінні.

^ Ознаки національного суверенітету визначають здатність суспільно-господарської системи до самоорганізації, до реалізації себе як суб'єкта міжнародних рівноправних партнерських господарських та інших зв'язків. До них належать: суверенітет і недоторканність території, державного утворення;  суверенітет законотворчості і чинності правових актів на державній території; суверенітет національної внутрішньої і зовнішньої політики;   суверенітет господарської діяльності.

^ Ресурсо-виробничі ознаки відображають передусім потенційні можливості виробничої діяльності, структури виробництва, його спеціалізації і охоплюють: людський потенціал; науковий і техніко-технологічний потенціал; природно-ресурсний потенціал.

^ Господарсько-організуючі ознаки  виявляються у наявності економічного механізму, що визначає рівень поєднання людського потенціалу з природно-ресурсним і техніко-технологічним потенціалами, який залежить від узгодження приватних і суспільних інтересів, системи стимулів виробництва і праці тощо.

Інфраструктура економічного механізму складається з наступних систем: правової, стимулювання виробництва і праці, фінансово-кредитної, банківської, податкової, митної, управління і регулювання (макроекономічна, регіональна, мікроекономічна).

^ Товарообмінні ознаки  виявляються через розвинуту систему внутрішніх ринків і спроможність товарів і послуг завойовувати світові ринки.

Базою становлення і розвитку національної економічної системи є відношення людини до власності на засоби виробництва і результати праці. З урахуванням цих відмінностей виділяють два типи національних економік.

1.Економіка, в якій домінує приватна власність (пряме невід 'ємне право конкретної особи на засоби виробництва, землю, створений продукт).

2.Економіка, сформована на неприватній (суспільній) власності (опосередкованому праві конкретної особи на засоби виробництва, землю, створений продукт).

Економічні системи різняться видом власності і суб'єктом власності. Суб'єктом приватної власності є конкретна особа, неприватної — суспільство. Вид власності визначає систему управління нею: приватна власність передбачає, що капіталом управляє його власник, неприватна власність потребує централізованого управління суспільним капіталом і створеним продуктом.

Отже, перший тип — економіка ліберально-ринкова, другий — економіка регламентовано-планова.

В основі регламентовано-планової національної економіки — неприватна (суспільна) власність на засоби виробництва (капітал) і на створений продукт. За своєю організаційною суттю ця система є централізована, вертикальна і, як звичайно, однотипна для усіх сфер діяльності.

Регламентовано-планова економіка передбачає існування сильного центру, роль якого бере на себе держава або інша влада, спроможна нав'язати суспільству свою волю. Класична централізована регламентовано-планова економічна система існувала в колишньому СРСР.

Ліберально-ринкова економіка ґрунтується на приватній власності на капітал і створений продукт, лібералізації виробничої діяльності, пошуку партнерів, реалізації створеного продукту тощо. Засобом координації праці в цій системі є товарно-грошові відносини і конкуренція, що диктують товаровиробникам певний спосіб дії, тобто ринок.

Економічна система будь-якого типу охоплює декілька підсистем, зокрема:

 => систему виробництва;

=> систему розподілу;

=> систему обігу;

 => систему споживання;

=>систему державного і соціального розвитку.

У системі виробництва створюється національний продукт, його вартість. У системі обігу відбувається реалізація національного продукту, яка забезпечує відшкодування витрат виробництва й отримання прибутку в системі виробництва та системі обігу. Система державного і соціального розвитку функціонує на основі перерозподілу прибутків і доходів через Державний бюджет, отриманих у перших двох системах.

Для кожного типу економічної системи характерні свої організаційні форми власності, управління, розподілу, обміну і відповідні ознаки їх вияву через процеси виробництва, якість продукції, структури національних економік тощо (рис. 1.2).

 



Рис. 1.2. Ознаки типів національних економік

Як видно з рис.1.3, ліберально-ринковий тип економіки зорієнтований на ефективність виробництва і пов'язані з нею механізми реалізації, а регламентовано-плановий — на форму її організації і створення відповідної інфраструктури та засобів для її обслуговування.

Перехід від планової до ринкової економіки потребує певного часу для здійснення необхідних інверсійних процесів.

Інверсія (англ. Inversion — перестановка, зміна) економіки — докорінна зміна функціональних засад економіки, зокрема видів і форм власності, управління, розподілу, вибору виду діяльності, ціноутворення, економічних відносин загалом.

Перехідна економіка — економічна система країни, яка і здійснює перехід від одного способу виробництва до іншого.

У світовому господарстві існує два види економічних систем.

1. Закрита економіка, в якій рух товарів здійснюється лише в межах державних кордонів.

2. Відкрита економіка, в якій рух товарів виходить за межі національних чи державних кордонів, тобто в економічну модель залучаються процеси зовнішньої торгівлі й міжнародних фінансових відносин. Світові ринки мають надзвичайно велике значення для національних економік, які в більшості країн світу є відкритими.

Інтернаціоналізація капіталу — це процес  об'єднання різних форм національного та міжнаціонального капіталів. Основними формами сучасного капіталу є:

-       особистий (сімейний),

-       колективний, державний,

-       муніципальний,

-       кооперативний.

Кожна з цих форм може існувати у вигляді промислового, банківського, позичкового, торговельного капіталів. Взаємопроникнення і об'єднання капіталів різних країн веде до виникнення і розвитку якісно нової форми власності — інтеграційної власності. Найрозвиненішою формою таких об'єднань є Європейський Союз (ЄС). Його речовим змістом є: активи транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків країн ЄС, які зосередили свою діяльність v цьому регіоні світової економіки; активи акціонерних підприємств змішаного типу, в яких держава і монополії, у тому числі олігополії окремих країн, мають певну частку; акумульовані наднаціональними органами кошти, що згодом спрямовуються на здійснення спільної аграрної, регіональної, соціальної, структурної політики та ін.

Функціональна цілісність і взаємозв'язок національних економік відкритого типу потребує координації й узгодження дій окремих країн. Отже, регулювання в економіках відкритого типу передбачає два рівні його організації: - національний і міжнаціональний.

^ Національний рівень регулювання. Участь у регулюванні економікою країни беруть практично всі органи влади на всіх рівнях адміністративного устрою країни: законодавчий орган (в Україні Верховна Рада); господарські органи (в Україні— Кабінет Міністрів, органи місцевого самоврядування АР Крим, областей і адміністративних районів та населених пунктів); правоохоронні й судові органи; управлінські підрозділи підприємств, банки, фінансові і страхові компанії, торговельні організації тощо.

^ Міжнаціональний рівень регулювання. Цю функцію виконують різні міжнаціональні організації, що мають відповідну організаційно-правову базу та інструменти регулювання відносин між країнами.

На сьогодні сформувалися такі основні типи міжнаціональних організацій:

^ 1) Міжнародні організації. Функціональні цілісність і взаємозв'язок світу, що виникають під впливом глобальних інтеграційних процесів, потребують координації й узгодження дій окремих країн.Цю функцію виконують різні міжнародні організації, що мають у розпорядженні особливі організаційно-правові форми та інструменти регулювання міжнародних відносин.

^ 2) Міжнародні економічні організації - організації, котрі на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією і здійсненням міжнародного економічного співробітництва.

 

^ 1.4.Основні економічні показники національної економіки

Ефективне функціонування складових частин національної економіки  визначається шляхом визначення загальноекономічних пропорцій розвитку національного господарства.

^ Пропорції суспільного виробництва - співвідношення матеріально-речових елементів виробництва і робочої сили, а також галузей виробництва і частин суспільного продукту в процесі відтворення.

^ Пропорції загальноекономічні (національної економіки, макроекономічні) - між сукупним попитом та сукупною пропозицією, між сферою матеріального виробництва і сферою послуг тощо. Існують також пропорції галузеві, міжгалузеві, територіальні, зовнішньоекономічні тощо.

В країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють чотири ключові групи проблем, що визначають рівень розвитку національної економіки, кількісну та якісну зміну загальноекономічних пропорцій:

• рівень обсягу національного виробництва (структура та динаміка суспільного продукту);

•  рівень зайнятості і безробіття;

•  рівень цін;

•  розвиток міжнародної торгівлі.

Найважливішою проблемою в національній економіці є обчислення обсягу національного виробництва.

^ Суспільний продукт - це узагальнюючий результат діяльності суб'єктів національного господарства; вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Досить тривалий час одним з найбільш загальних показників національної економіки у нашій державі вважався сукупний суспільний продукт (ССП), валовий суспільний продукт (ВСП).

^ Сукупний суспільний продукт - це сума валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. До складу ССП враховували як кінцевий продукт сфери матеріального виробництва, так і проміжний продукт галузей і виробництв. В результаті цього відбувалось подвійне рахування результатів матеріального виробництва. Ще одним недоліком цього показника було те, що він не враховував внесок нематеріальної сфери у формування суспільного продукту національної економіки.

Існують різні способи аналізу результатів суспільного виробництва. Найбільш відомі такі способи обліку результатів суспільного виробництва.

^ Валовий суспільний продукт (ВСП) - це вартість всієї маси товарів і послуг, створених у суспільстві протягом року або сума виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва.

ВСП містить у собі, аналогічно до ССП, подвійний розрахунок - результати проміжного виробництва (вугілля, чавун, сталь, прокат тощо), а також незавершене виробництво.

ВСП = ССП - нематеріальне виробництво                             (1.1)

^ Кінцевий суспільний продукт (КСП) - вартість всієї маси товарів і послуг, створених суспільством протягом року для кінцевого використання.

КСП = ВСП - подвійний рахунок і незавершене виробництво          (1.2)

У той же час у розвинених країнах світу була поширена система національних рахунків (СНР), уніфікована статистичною комісією ООН.

^ Система національних рахунків - це система основних макроекономічних показників держави з урахуванням внеску у формування суспільного продукту усіх сфер суспільного виробництва.

Головним показниками в СНР вважаються валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Обчислення даних показників було започатковано в Україні у 1988 році.

ВВП і ВНП мають як спільні риси, так і особливості. Їх спільна особливість полягає у тому, що вони відображають кінцеві результати діяльності людей не тільки в матеріальному, але і в нематеріальному виробництві. Основна відмінність полягає у тому, що ВВП вимірює сукупну ринкову вартість кінцевих продуктів, створених в межах території даної країни, незалежно від того, чиїми факторами виробництва вони були створені - вітчизняними чи іноземними, а ВНП обчислюється за принципом власності.   ВНПце сукупна ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, створених національними факторами виробництва, незалежно від того, в якій країні вони виробляли цей продукт.

Існують три основні методи обчислення ВВП (ВНП):

• за доданою вартістю (виробничий метод);

• за видатками (метод кінцевого використання);

• за доходами (розподільчий метод).

Виробничий метод застосовують переважно для того, щоб уникнути подвійного підрахунку вироблених товарів та наданих послуг.

^ За виробничим методом ВВП визначають як різницю між обсягом виробленої продукції та поточними витратами на придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, послуг інших підприємств. Додана вартість включає в себе оплату праці, прибуток, процент.

^ За видатками ВВП включає в себе суму видатків всіх макроекономічних суб'єктів на придбання кінцевих товарів та послуг.

ВВП = споживчі видатки (С) +

+ валові приватні капіталовкладення (інвестиції) (І) +                (1.3)

+ державні видатки (G) + чистий експорт (NХ)

^ За доходами ВВП розраховується як сума усіх факторних доходів суб'єктів господарювання, амортизація та непрямі податки.

ВВП = заробітна плата найманих працівників (ЗП) + рента (Р) +

+ процент (П) + прибуток корпорацій (ПК) +                             (1.4)

+ дохід від індивідуальної власності (ДІВ) +

+ амортизація (^ А) + непрямі податки (НП)

До ВВП при цьому не враховують: суто фінансові угоди (купівля-продаж акції, облігацій); незавершене виробництво; перепродаж старих речей, які були у користуванні; трансфертні платежі (виплати по соціальному страхуванню, допомога по безробіттю, стипендії тощо) та види діяльності, що неможливо точно прорахувати (робота домогосподарств, тіньові операції, бартер). По відношенню до показників ССП ВВП (ВНП) розраховується наступним чином:

^ ВНП = КСП + нематеріальне виробництво                            (1.5)

ВНП = ССП - подвійний рахунок і незавершене виробництво         (1.6)

З метою порівняння динаміки реальних обсягів виробництва у структурі національної економіки обчислюють реальний (у поточних цінах) та номінальний (у базових цінах) ВВП. Співвідношення між ними прийнято називати дефлятором ВВП.

Дефлятор ВВП = ВВПномінальний/ВВПреальний                              (1.7)

 

В Україні приріст ВВП та промислова активність носять хвилеподібний характер, що більшою мірою визначається змінами пріоритетів національної економічної політики. Так, реальний приріст ВВП становив у 2000р. - 5,9%, у 2001 році- 9,1%, за 2002 рік- 4,1%, а приріст промислового виробництва- 13,2%, 14,2% та 7% відповідно,  у 2006 році середньорічний показник приросту темпів ВВП становив  1,6%.

Безробіття - друга ключова проблема національної економіки. З метою аналізу безробіття застосовують показник рівня безробіття.

^ Рівень безробіття (и) показує частку сукупної робочої сили, яка не має роботи, але перебуває в активному її пошуку. Він визначається як співвідношення чисельності безробітних (U) до загальної кількості робочої сили (L).

До основних рівнів безробіття відносять: циклічне, фрикційне, структурне, сезонне.

u = U/L х 100%                                                                    (1.8)

Іноді економісти використовують також показники коефіцієнту участі у робочій силі та показник рівня зайнятості.

^ Коефіцієнт участі у робочій силі (К) - співвідношення загальної чисельності робочої сили в країні (РС) до чисельності її дорослого населення (з моменту досягнення повноліття) (ДН).

К = (РС/ДН) х 100%                                                               (1.9)

^ Рівень зайнятості (РЗ) - це показник, що відображає співвідношення між 1) чисельністю зайнятого населення (ЗН) і чисельності робочої сили (РС); або 2) співвідношення зайнятого та дорослого населення країни.

^ РЗ = (ЗН/РС) х 100%                                                         (1.10)

РЗ=(ЗН/ДН) х 100%                                                          (1.11)

Якщо в національному господарстві відсутнє циклічне безробіття, вважається що в країні існує повна зайнятість (3-4 %), а ВВП досягає свого потенційного рівня.

Третя важлива проблема - інфляція - це переповнення каналів грошового обігу країни масою надлишкових паперових грошей порівняно з потребами обігу в них, що супроводжується падінням рівня заробітної плати та швидкими темпами зростання цін. Для її розрахунку застосовують показники темпу та рівня інфляції.

^ Темпи інфляції показують зміну рівня цін в економіці і розраховують як співвідношення рівня цін поточного та базового року. Рівень інфляції визначається за допомогою індексів цін (промислових або оптових цін, споживчих або роздрібних цін тощо).

До основних видів інфляції відносять:

• За темпами: помірну, галопуючу та гіперінфляцію.

• За причинами виникнення: інфляцію попиту та інфляцію пропозиції.

• За формами прояву: відкриту та пригнічену інфляцію.

Якщо підвищення загального рівня цін супроводжується швидким та значним падінням обсягів виробництва, таке явище називають стагфляцією.

^ Торговельний баланс четверта ключова проблема будь-якої національної економіки - це взаємозалежність між сукупним експортом та імпортом національної економіки. Коли країна експортує більше ніж імпортує вона має позитивне торгове сальдо, а коли імпорт перевищує експорт, країна має дефіцит торгового балансу. Тоді країна повинна оплачувати імпорт за рахунок іноземних кредитів, що ставить її у залежність від інших держав.

Для більш глибокого аналізу комплексного розвитку національної економіки застосовують також ряд індексів та показників, що відображають системні зрушення у структурі національного господарства країни.

Індекс людського розвитку - це спеціальний показник, що поєднує три складові (ВВП, грамотність і тривалість життя) та дає складну оцінку людського прогресу. На сьогоднішній день він модифікований у двох своїх видах: у показниках освіти та доходу (ВВП на душу населення). Вважається, що країни з ІЛР менше 0,5 мають низький рівень людського розвитку; 0,6-0,8 - середній рівень; вище 0,8 - високий рівень розвитку.

Індекс вартості життя - характеризує зміну цін на товари і послуги, якими користується населення країни. Застосовується для динаміки реальної заробітної плати у країні.

Індекс промислових конкурентоспроможних компаній - показник відносної конкурентоспроможності виробів національної промисловості, які експортуються в інші країни.

Індекс технологічного розвитку - показник, що відображає роль техніки та науки у розвитку економіки. Він враховує кількість зайнятого персоналу на НДДКР, кількість патентів та наукових публікацій у розрахунку на мільйон мешканців держави.

Індекс людського капіталу включає рівень грамотності + кількість людей, що мають середню освіту + кількість людей з вищою освітою (у відсотках від усього населення країни). За розрахунками Світового Банку в Україні даний показник  у 2005-2006 рр.  становив 0,810 або 27 місце серед інших країн світу, що більше, ніж, наприклад, у Німеччині чи Швейцарії.

Індекс інноваційних можливостей інтегральний показник, що визначається як сума Індексу людського капіталу та Індексу технологічного розвитку нації. За рейтингом інновацій Україна протягом останніх 25 років не спроможна подолати позначку „39 місце".

Існує також комплексний індекс, розроблений Світовим банком, - Індекс економіки, що базується на знаннях. Він враховує такі групи показників, як: режими та форми економічних стимулів, рівень освіти в державі, інновації та інформаційну інфраструктуру. Україна має один з найвищих рівнів освіти в Європі. Проте вона знаходиться на найнижчих позиціях за показниками захисту інтелектуальної власності, розвитку економічної інфраструктури, якості впровадження законодавчих норм, розкриттю інформації.

Україна посідає також найнижчі позиції серед ряду країн за параметрами розвитку інформаційної сфери. За Індексом готовності мереж Україна у 2004 році знаходилась на 82 місці зі 104 країн.

І, як наслідок, за інтегральним показником групи Світового банку - Індексом зростання конкурентоспроможності економіки (враховує рівень освіти, якості життя, розвиток ринкової інфраструктури, рівень інноваційної активності тощо) - Україна у 2004 році знаходилась на 86-му місці зі 104 країн.

Не менш важливого значення в умовах загострення конкурентної боротьби між державами мають показники національного багатства (НБ) та платіжного балансу країни (ПБ), національного доходу (НД), чистого продукту (ЧП) особистого доходу (ОД), числа зайнятих у суспільному виробництві (Ч), продуктивності суспільної праці (ПП), капіталовіддачі (К), матеріаловіддачі (М), капіталоємності та матеріалоємності тощо.

^ Національне багатство - це сукупність вироблених і нагромаджених суспільством матеріальних та духовних благ, набутих протягом усього його існування, а також природний потенціал країни.

НБ містить такі складові:

• ^ Матеріальне багатство (основний та оборотний капітал підприємств, обіговий капітал);

• Нематеріальне виробництво - грошові цінності у вигляді грошових знаків, цінних паперів, усі досягнення у науці та техніці, культурі і спорті, у мистецтві, а також нагромаджений виробничий досвід суспільства (виражається у загальнолюдському знанні);

• ^ Природне багатство - земля, вода, повітря, ліси, розвідані корисні копалини, кліматичні умови.

Національний дохід - визначається шляхом вилучення від суми чистого національного продукту непрямих податків.

НД = ЧНП - непрямі податки                                         (1.12)

У структурі НД залишаються врахованими усі види заробітної плати, доходи власності, рентні платежі, прибуток, тобто всі зароблені у державі доходи. Даний показник розраховується у двох формах: вартісній (новостворена вартість за певний період, як правило, за рік) та матеріально-речовій (усі предмети праці, а також засоби виробництва за умов розширеного відтворення).

У структурі національного багатства виділяють виробничі фонди (основні та оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні споруди, житлові будинки), а також особисте майно населення (за виключенням товарів короткострокового використання). Зниження цього показника свідчить про нестабільність в національній економіці, про порушення основних макроекономічних пропорцій, про те, що економіка характеризується певними кризовими явищами.

^ Чистий продукт (ЧП) частина валового національного продукту, яка може бути використана суспільством.

ЧП = ВНП - вартість відшкодованої частини засобів виробництва

(вартість предметів праці та витраченої                            (1.13)

на виробництво ВНП частини засобів праці)

^ ЧП = вартості необхідного продукту (НП) +                               (1.14)

+ вартість додаткового продукту (ДП)

ЧП = Фонд заробітної плати галузей матеріального виробництва +

+ сумарний прибуток в суспільстві                                  (1.15)

Чистий продукт - це реальний дохід, який суспільство може використати для особистого споживання та розвитку виробництва, інакше кажучи, це новостворена в суспільстві протягом року вартість або національний дохід суспільства.

ЧП НД                                                                  (1.16)

Платіжний баланс країни - фіксує всі операції, які мали місце між резидентами даної країни та резидентами інших країн протягом року. Він складається з рахунків поточних операцій (експорт та імпорт товарів і послуг - торговий баланс, отримані та сплачені доходи, отримані та надані трансферти) та рахунку операцій з капіталом та фінансами.

^ Особистий дохід - утворюється у результаті відрахування з НД коштів на соціальне страхування, податку на прибуток корпорацій, у т.ч. й на нерозподілені прибутки корпорацій, але з додаванням суми трансфертних платежів.

^ Число зайнятих у суспільному виробництві - сукупність зайнятого населення у національному господарстві по відношенню до економічно активного населення країни.

^ Продуктивність суспільної праці - кількість продукції, що виробляє працівник у сфері матеріального виробництва за одиницю робочого часу (тут, як правило, за рік) - виробіток працівника; кількість часу, що витрачається на виробництво одиниці продукції чи виконання певної роботи - інтенсивність праці або її трудомісткість. За допомогою показників ВНП, ВВП або НД можна розрахувати ПП у масштабах національної економіки:

^ ПП = ВНП/Ч = ВВП/Ч = НД/Ч                                          (1.17)

Капіталовіддача - відношення виробленого НД до вартості основного капіталу; характеризує ефективність використання капіталу.

Капіталоємність - показник, що визначається відношенням основного капіталу до виробленої у певний період продукції або її частини - чистого доходу, прибутку, НД.

Матеріаловіддача - показник ефективності використання предметів праці у масштабах суспільства. Визначається як відношення НД до вартості предметів праці, що використовуються в національній економіці.

Матеріалоємність - обернений показник до матеріаловіддачі. Вимірюється відношенням предметів праці до НД.

Уся сукупність показників національної економіки складає цілісну систему і дає можливість за допомогою їхнього детального аналізу і динамічного порівняння досліджувати основні характеристики і пропорції у національній господарській системі.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты