Домой

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича




НазваниеЧернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
страница1/8
Дата04.03.2013
Размер1.4 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Об'єктом дисертаційного дослідження
Предметом дисертаційного дослідження
Фактологічна база дисертації
Основною метою дисертаційного дослідження
Методологічною основою даного дисертаційного дослідження
Наукова новизна дисертації
Особистий внесок здобувача.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів
Апробація та реалізація результатів дисертаційного дослідження.
Структура дисертаційного дослідження.
1.1. Еволюція доктринальних підходів до теорії управління
Юридичний позитивізм
1.2. Об’єкт теорії управління
1.3. Предмет теорії управління
1.4. Висновки до розділу
Методологія та категорійно-понятійний ряд теорії управління
2.2. Категорійно-понятійний апарат теорії управління
2.3. Висновки до розділу
3.1. Співвідношення теорії управління із загальнотеоретичними юридичними науками
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7   8


Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича


На правах рукопису




Ней Наталія Сергіївна


УДК 347.73


МІСЦЕ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ В ПРАВОЗНАВСТВІ


Спеціальність 12.00.01 – історія та теорія держави і права, історія політичних і правових вчень

Дисертація на здобуття наукового ступеня


кандидата юридичних наук


Науковий керівник-

доктор юридичних наук, професор,

зав. кафедрою конституційного,

адміністративного і фінансового права

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Пацурківський П.С.


Чернівці – 2006


Зміст


Вступ 3


Розділ 1. Об’єкт та предмет теорії управління 19

1.1. Еволюція доктринальних підходів до розуміння теорії

управління та її місця в правознавстві 19

1.2. Об’єкт теорії управління 43

1.3. Предмет теорії управління 61

1.4. Висновки до розділу 87


РОЗДІЛ 2. Методологія та категорійно-понятійний апарат

теорії управління 92

2.1. Методологія теорії управління 92

2.2. Категорійно-понятійний апарат теорії управління 114

2.3. Висновки до розділу 129


Розділ 3. Співвідношення теорії управління з іншими

блоками знань про право.................................................................135

3.1. Співвідношення теорії управління із

загальнотеоретичними юридичними науками 135

3.1.1. Теорія управління і теорія держави і права 136

3.1.2. Теорія управління та філософія права 145

3.1.3. Теорія управління та соціологія права 151

3.2. Теорія управління та галузеві юридичні науки 154

3.2.1. Теорія управління та галузеві науки

публічно-правового циклу 154

3.2.2. Теорія управління та галузеві науки

приватно-правового циклу 164

3.3. Висновки до розділу 169


Висновки 173


Список використаних джерел та літератури 186

Вступ


Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах реформування всіх сторін суспільного життя, яке має мсце в Україні, виникає необхідність нового розуміння права, яке б характеризувало його не тільки як засіб фіксації існуючих суспільних відносин, але й як засіб оптимального розв’язання суспільних протиріч. Постає питання про більш глибоке дослідження ролі права як регулятора суспільних відносин. Об’єктивне вивчення регулятивної природи права неможливе без пізнання його управлінських функцій та можливостей, оскільки управління є проявом регулятивної функції права та постає як один із аспектів правового регулювання. Про необхідність дослідження управлінських функцій права також свідчать численні факти недосягнення нормативними актами мети, визначеної законодавцем, оскільки прийняття таких нормативних актів відбувалось без врахування державно-правових закономірностей управлінської дії права.

При очевидній актуальності проведення досліджень подібного напрямку, на сьогоднішній день спостерігається неоднозначність поглядів на сутність та призначення теорії управління та її основні предметно-методологічні характеристики [225; 221; 89]1), що ускладнюється відсутністю у вітчизняному правознавстві монографічних праць з наукознавчих питань теорії управління. Крім того, більшість праць по теорії управління торкається проблем застосування правових норм в системі державного (соціального) управління, де акцент робиться на дослідженнях закономірностей дії системи державного (соціального) управління [21; 244;144]2). Результатом подібних досліджень є розкриття сутності і закономірностей управління, а не права, що не відповідає статусу теорії управління як юридичної галузі знань. Отже, постає питання про необхідність дослідження управлінської ролі права в межах об’єкта юридичної науки.

В актуальності теми кандидатської дисертації переконує також ступінь наукової розробки проблеми. Спеціальне дослідження регулятивних властивостей та функцій права почалось із праць Л.Дюгі [319]1), Л.Петражицького [153]2), М.Коркунова [102]3) та ін. і пов’язується із соціологічним доктринальним підходом до розуміння права. Право, на думку М.М. Коркунова, постає важливою умовою суспільного прогресу, оскільки, розмежовуючи інтереси, що складають зміст суспільного життя, воно створює необхідні умови нормального розвитку суспільства [102]4). Л.Й.Петражицький, продовжуючи ідеї М.М.Коркунова, визначив розподільчу та організаційну функції права, які є властивими праву, спеціальними напрями нормування та координації соціальної поведінки [158]5).

Підходи до розуміння функцій права, започатковані російськими юристами, були розвинуті західними вченими. З цього приводу слід відмітити школу функціоналістів (Т.Парсонс [552]6)), які, використовуючи структурно-функціональний метод, основною функцією права називали підтримку встановлених моделей поведінки, яка полягає в попередженні можливого відхилення кого-небудь із учасників соціальної системи від встановленого порядку, що мають ознаки як консервативного фактору, так і фактору змін (Фіхнер, Шельський, Майхофер, Лакамбра, Кравітц) [548]7). Сучасна західна наука також чітко виділяє статичний (стабілізуючий) та динамічний (суспільноформую-чий) аспекти основних функцій права (Р.Циппеліус [334]1)) та характеризує право як знаряддя цілеспрямованого керування поведінкою, особливо соціальними змінами в суспільстві.

Розуміння права як способу впливу на суспільні відносини, як їх регулятора стало одним із висхідних положень, з яких почав формуватися підхід до розуміння сутності та функцій права в доперебудовний період. Ще на початку 60-х років в радянській юридичній науці виділились два підходи до розкриття поняття „функції радянського права”. Перший підхід ототожнював функції права із завдан-нями права (І.Є.Фарбер [407]2)), другий – з методами правового регулювання суспільних відносин (С.С.Алєксєєв [13]3)). Домінуючим в радянській юридичній науці став підхід до розуміння та класифікації функцій права, запропонований С.С.Алєксєєвим, який поділяв функції права на регулятивні (статичну і динамічну) та охоронну. Серед радянських дослідників, які працювали в цьому напрямку, можна виділити також Т.М.Радька [171]4), В.Г.Смірнова [189]5), Ф.Н.Фаткулліна [208]6) та ін.

Не дивлячись на фактичну відсутність в радянській юридичній науці спеціальних досліджень управлінської підфункції права, радянські дослідники, тим не менш, обґрунтовували сутність права як засобу управлінського впливу в спеціальних дослідженнях з теорії управління та дослідженнях, присвячених проблемам науки адміністративного права, серед яких слід виділити праці І.Л.Бачило [36]1), А.А.Годунова [64]2), Б.П.Курашвілі [108]3), Б.М.Лазарєва [112]4), А.Е.Лунєва [121]5), Г.Х.Попова [165]6), Ю.О.Тихомирова [198]7), Л.П.Юзькова [232]8), В.А.Юсупова [233]9), Ц.А.Ямпольської [502]10) та інших вчених.

Значний вплив на розвиток радянської теорії управління здійснили дослідження таких зарубіжних вчених, як Б. Гурне [316]11) та Є. Старосцяк [329]12), які в своїх працях намагалися визначити суть науки управління та її місце в системі наук. Предмет теорії управління, на думку цих вчених, повинні становити закономірності структури та діяльності органів, що складають державний апарат, проте аспект досліджень державного апарату, запропонований в згаданих працях, наближував теорію управління не до юридичних, а до комплексних міждисциплінарних наук.

Одним із визначних досягнень радянських вчених можна назвати дослідження державно-правових закономірностей управлінської дії права. До них можна віднести, зокрема, праці Г.В.Атаманчука [19]13), А.П.Герасімова [434]14), В.І.Нікітінського та В.В.Глазиріна [461]15), в яких були сформульовані основні управлінські закономірності права (наприклад, закономірності сумісності, комбінування, концентрації управлінського впливу права та ін.).

Найближче до нинішнього сприйняття проблематики управлінських функцій та властивостей права в радянській юридичній науці підійшли І.Я.Дюрягін [74]1) та Р.О.Халфіна [215]2), яка вперше запропонувала дослідження управлінських властивостей права шляхом звернення до вивчення „організаційної функції права з позиції загальної теорії права в комплексі проблем правового регулювання”. І.Я.Дюрягін в праці „Право и управление” вперше сформулював поняття „юридичний механізм управління” та охарактеризував дію права в межах управлінського циклу. Розробкою сучасних проблем теорії управління займаються відомі російські вчені, зокрема: Г.В.Атаманчук, який в своїх працях продовжує досліджувати особливості структури і взаємодії суб’єктів та об’єктів державного управління [21]3), І.А.Василенко, дослідження якого присвячені історії і розвитку західних доктрин управління [46]4), В.В. Глущенко [63]5), Д.І.Зеркін, В.Г.Ігнатов [80]6), В.Є.Чіркін [225]7), білоруський дослідник В.В.Русакевич [247]8) та ін.

В Україні у пострадінський період дослідження управлінських властивостей права набувають особливої актуальності. Різні аспекти теорії управління тією чи іншою мірою знайшли свій вираз в роботах українських вчених.

Першим із українських дослідників, хто запропонував розглядати зв’язок права і управління через дослідження регулятивних властивостей права є В.В.Цвєтков, на думку якого, управлінську оцінку дії права можна проводити тільки в загальнорегулятивному аспекті, де „притаманна праву соціально-організаційна спрямованість дозволяє говорити про принципову єдність цільового призначення управління і права та на цій основі – про управлінський потенціал самого права” [219]1).

Про необхідність по’язувати управління з регулятивною природою права стверджує В.Б.Авер’янов, який пропонує розглядати право як інструмент державно-управлінського впливу на суспільні відносини за умови, що зв’язок права та управління проявляється в регулятивних властивостях права як прояв його управлінської функції [249]2).

Про функціональну подібність понять „управління” та „правове регулювання” стверджує Н.М.Мироненко, пояснюючи це тим, що метою права, як і управління, є впорядкування суспільних відносин, їх організація. Право та управління пов’язані з функцією влади, виконуючи яку вони взаємодіють та доповнюють одне одного. Управління, як і право, пов’язане з проявом державної влади, з певними організаційними засобами і методами реалізації влади де в якості форми виразу таких методів постає правова форма [136]3).

Так, про наявність у права управлінської функції стверджує П.М.Рабінович, на думку якого управлінська функція права належить до групи загальносоціальних функцій права (поряд із гуманістичною, ідеологічно-виховною, комунікативною та ін.) [169]4).

В працях Є.Б.Кубка, з точки зору системного підходу та загальної теорії управління був проведений аналіз теоретичних основ організації соціальної системи сучасного суспільства із визнанням, що саме закон постає в якості головного соціального регулятора цієї системи та показника рівня взаємодії та організованості всіх соціальних систем [244]1). Окремі питання, що входять до проблематики теорії управління розглядалися в межах проблем методології юридичної науки. Значну увагу питанням наукового обґрунтування управлінських рішень на вищому державному рівні, які повинні базуватись на нових методологічних засадах сучасної юридичної науки, приділяє В.М.Селіванов [180]2). Проблемам розв’язання протиріч між змістом правових норм та реальним розвитком суспільних відносин, а також питанням прогностичної ролі права приділяє М.І.Козюбра. Так, на думку М.І.Козюбри, прогностичні риси права в найбільш повній мірі знаходять вираз в нормах конституції, а прогнозування в праві є проявом регулятивно-творчої функції права, завдяки якій право постає фактором розвитку та становлення нових суспільних відносин [99]3).

Цінними для розвитку теорії управління стали праці М.К.Якимчука, який, досліджуючи проблеми управління в органах прокуратури, розробив методологічні принципи системно-управлінського аналізу діяльності державного органу та обґрунтував сутність функцій управління як основного прояву управління системою [236]4).

Серед сучасних вітчизняних досліджень з проблематики теорії управління слід відмітити праці Б.А.Гаєвського[55]5), яким було вперше запропоновано розглядати в якості управлінського акту держави Конституцію України, а до суб’єктів управління включити органи не тільки виконавчої, а й законодавчої влади, Н.Р.Нижник [144]1), В.Ф.Сіренка [181]2), І.А.Маpкіної [125]3).

Різні аспекти проблематики, що входить до предмета теорії управління, висвітлювались у кандидатських дисертаціях В.І.Рябошапка [513]4) (спроба управлінського аналізу норм податкового права) та А.Й.Француза [514]5) (обґрунтування ролі права як безпосереднього регулятора організації та функціонування складних адміністративних систем).

Однак, за період незалежності в Україні не з’явилось жодного моногра-фічного дослідження, яке б давало загальну картину теорії управління як частини юриспруденції та визначало її місце в системі юридичних наук, а не зводило її предмет до проблематики теорії державного управління чи науки адміністративного права. Всі зазначені нами вище, а також чимало інших праць вчених минулого та сучасних розробок науковців з проблем теорії управління послужили, водночас, науково-теоретичною основою даного дисерта-ційного дослідження. Центральною проблемою сьогодні і найближчим часом є і залишатиметься проблема комплексного дослідження управлінської підфункції права та державно-правових закономірностей її реалізації. Вважаємо, що успішне розв’язання даної проблеми можливе лише при чіткій взаємодії та плідній співпраці юристів-науковців - представників різних юридичних наук – теорії управління, загальної теорії держави і права, юридичної соціології, адміністра-тивного права, конституційного права та інших юридичних наук.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертантом напрямок наукового дослідження належить до пріоритетних галузей правознавства. Ця тема входить у науково-дослідницьку проблематику ряду кафедр юридичних вузів та факультетів України, в тому числі кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права юридичного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича „Конституційне, адміністративне і фінансове право України в умовах переходу до ринкової економіки: проблеми теорії і практики”, державний реєстраційний № 0102U005305.

^ Об'єктом дисертаційного дослідження є регулятивні правовідносини, в яких реалізуються форми регулятивного впливу права та які виникають у відповідності з приписами правових норм, на основі правомірних юридичних фактів і спрямовані на регулювання суспільних відносин шляхом реалізації встановленої компетенції, правового статусу, суб’єктивних прав та обов’язків.

^ Предметом дисертаційного дослідження є регулятивні правові норми та нормативно-правові акти всіх галузей права та законодавства, в яких найбільш яскраво проявляється управлінський аспект регулятивної функції права. Більшість регулятивних норм, що складають об’єкт даного дисертаційного дослідження, мають публічно-правовий характер, зокрема, це: норми-цілі, компетенційні норми, імперативні норми, норми-розрахунки, які містяться в Конституції України, законах України, а також підзаконних нормативно-правових актах. Зазначені документи стали водночас основним нормативно-інформатив-ним джерелом дисертаційного дослідження.

^ Фактологічна база дисертації базується на матеріалах юридичної практики, узагальненої в науково-практичних, методичних та інформаційних виданнях, що висвітлює практику реалізації регулятивних норм.

^ Основною метою дисертаційного дослідження є те, щоб на основі врахування досягнень теорії управління, узагальнення правотворчої та правозастосовчої практики, аналізу вітчизняних та зарубіжних доктринальних підходів до розуміння теорії управління та її місця в правознавстві, з’ясувати її дійсний об’єкт, предмет та метод та на основі цтого уточнити місце теорії управління в правознавстві.

Відповідно до мети дисертаційного дослідження автором зроблена спроба вирішити наступні завдання: дослідити існуючі доктринальні підходи до розуміння теорії управління та її місця в науці; визначити коло явищ правової дійсності, що складають об’єкт теорії управління; виділити сторони та аспекти об’єкта теорії управління, їх істотні закономірні зв’язки і відносини, які складають її предмет; визначити систему методів, які складають методологію теорії управління, а також особливості їх застосування при пізнанні управлінських властивостей права; визначити систему основних понять і категорій теорії управління; визначити місце теорії управління в правзнавстві, а також напрямки і особливості її співвідношення з конкретними юридичними науками;

^ Методологічною основою даного дисертаційного дослідження стали класичні наукові принципи об’єктивності та історизму і дослідницькі методи пізнання, що базуються на них, а також конкретно-наукові методи. Особливо позитивнк роль у продукуванні нових узагальнень, оцінок та висновків зіграло послідовне використання принципу соціального натуралізму, який дозволив побачити і зрозуміти право як спільне творення природи і людей, з’ясувати у ньому першопричини та наслідки, обгрунтувати деякі перспективні прогнози. Основним серед сукупності конкретнонаукових методів став інтегративний метод, який складається із взаємодоповнюючих комплексних методологічних засобів пізнання правової дійсності – формально-юридичного та соціологічного, кожен з яких інтегрує набір пізнавальних засобів, що відображає відповідну своєрідність властивостей права (його статику та динаміку). Так, догматичний метод, як елемент інтегративного підходу, дозволяє розкрити властивості управлінської статичної підфункції права, а соціологічний – управлінської динамічної його підфункції. В даному дисертаційному дослідженні широко використовувався також системний метод, застосування якого дозволило розкрити управлінський аспект дії права через розуміння сутності управління як системного явища, а управлінських закономір-ностей – як закономірностей функціонування певної системи управління. В ході написання дисертації використовувався метод порівняльно-правового дослідження. З його допомогою з’ясовувалось закономірне і випадкове, загальне і специфічне у змісті регулятивних норм. Позитивну роль відіграли історико-правовий метод, а також методи звернення до інших юридичних наук, статистичної обробки емпіричного матеріалу, реального пізнання, особистого спостереження. Кожен з цих методів, підходів у конкретному випадку використо-вувався не окремо, а в поєднанні з іншими. Дисертантом була зроблена спроба комплексного дослідження специфіки реалізації регулятивної функції права, яке базується на застосуванні багатьох методологічних підходів, що у своїй єдності відображають різноаспектне бачення предмета теорії управління та її місця в системі юридичних наук.

^ Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняній юридичній науці проведено монографічне дослідження проблеми. в результаті якого сформульовано визначення об’єкта та предмета теорії управління, подано детальний теоретичний огляд особливостей методології теорії управління та її місця в правознавстві, обгрунтовано висновнк про те, що на даний період розвитку правопізнання теорія управлінн є якісно відокремленим напрямком загальної теорії держави і права. Дане дослідження виконане на основі новітніх методологічних позицій, узагальнює сучасні теоретичні положення щодо розуміння предмета теорії управління та її місця правознавстві.

В результаті проведеного дослідження сформульовано нові положення, запропоновані дисертантом особисто. Основні з них наступніі:

- уперше: визначено, що теорія управління за своєю сутністю і змістом на даний час може розглядатися як якісно відокремлений напрямок теорії держави і права, з реальною перспективою перерости з часом, після нагромадження критичної маси знань, в самостійну юридичну науку загальнотеоретичного циклу (с.147):

- запропоновано в якості об’єкта теорії управління розглядати регулятивну функцію права (с.44-47), яка складається з ряду взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів: регулятивних правових норм та нормативно-правових актів; суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів регулятивних правовідносин; юридичних фактів регулятивного характеру; юридичної практики розробки і застосування регулятивних норм; правосвідомості та науки; регулятивних правовідносин (с.48).

- встановлено, що предмет теорії управління становить управлінська підфункція права, яка є проявом його регулятивної функції, що знаходить вираз в її поділі на статичну та динамічну підфункції (с.65). Управлінська підфункція права конкретизується через окремі функції управління (організація, планування, координування і контроль), кожна з яких володіє власною формою і змістом та фактично являє собою певний етап управлінського циклу, причому функції управління не виступають в якості окремих самостійних елементів управлінської підфункції права, а лише сприяють реалізації управлінської підфункції права, слугують її забезпеченню і проявляються в процесі реалізації управлінської статичної та управлінської динамічної підфункцій права (с.75).

- доведено, що управлінська статична підфункція права реалізується у нормативному визначенні структури та управлінських функцій суб’єктів управління (державних органів та органів місцевого самоврядування) і проявляється в реалізації таких функцій управління, як організація та координування (с.79). Динамічна управлінська підфункція права полягає у характеристиці права як одного із засобів впливу суб’єкта управління на об’єкт і проявляється в реалізації таких функцій управління як планування та контроль (с.80-81).

- запропоновано уточнити чинну класифікацію юридичних наук, що застосовується ВАК України, і зі спеціальності 12.00.07 теорію управління вилучити, залишивши за цією спеціальністю тільки адміністративне право і процес, фінансове право, інформаційне право. На даному етапі розвитку вітчизняної і світової юриспруденції в цілому та теорії управління зокрема останню доцільно перейменувати в юридичну теорію управління та включити до переліку наукових спеціальностей групи 12.00.01, а дослідження проблематики теорії управління проводити в межах предмета теорії держави і права (с.171).

- дістали подальшого розвитку питання закономірностей, що входять до предмета теорії управління, а також питання її методології та понятійного апарату;

- визначено, що закономірностями, що входять до предмета теорії управління, є закономірності реалізації управлінської підфункції права, які характеризують право як засіб здійснення управлінського впливу та розкривають його управлінські властивості (с.86). Закономірностями, які характеризують процес реалізації управлінської статичної підфункції права, є: закономірність взаємозалежності всіх елементів системи управління та закономірність ефективного удосконалення управлінського впливу права (с.87).

- встановлено, що закономірностями, які характеризують процес реалізації управлінської динамічної підфункції права, є: закономірність сумісності різноманітних управлінських впливів права; закономірність концентрації управлінських впливів права; закономір-ність достатньої різноманітності управлінських впливів права; закономірність відповідності управлінських впливів права характеру та потребам учасників регулятивних правовідносин (с.88).

- визначено, що методологія теорії управління являє собою систему особливих прийомів, принципів та способів вивчення закономірностей реалізації управлінської підфункції права.

- встановлено, що основними методами, які найбільш повно розкривають сутність досліджуваного правового явища (управлінської підфункції права) є системний, догматичний (спеціально-юридичний) та соціологічний методи (с.95). Дані методи становлять ядро методології теорії управління. Вони використовуються в комплексі, оскільки кожен з них розкриває лише один із зазначених аспектів управлінської підфункції права: системний метод – управлінський аспект дії права (с.98-103), догматичний – статичні властивості управлінської підфункції права (с.104-105), соціологічний – її динамічні властивості (с.106-109). В якості допоміжних методів дослідження управлінських властивостей права постають порівняльно-правовий, історико-правовий та кібернетичний методи (с.110-115).

- встановлено, що теорія управління використовує велику кількість понять і категорій, які розрізняються за місцем і роллю в її понятійному апараті. До таких категорій, зокрема, належать загальнофілософські, загальнонаукові, загальноправові, поняття та категорії окремих галузевих юридичних наук, а також окремонаукові категорії власне теорії управління, які характеризують її як самостійний напрямок в межах предмета теорії держави і права (с.133). Окремонауковими категоріями та поняттями теорії управління є категорії „управлінська підфункція права”(с.136), „механізм реалізації управлінської підфункції права” (с.140) та поняття „управлінська статична підфункція права”, „управлінська динамічна підфункція права”, „управлінські закономірності права”. Зазначені поняття є похідними від категорій „управлінська підфункція права” та „механізм реалізації управлінської підфункції права”, отже, мають дещо вужчий зміст та характеризуються основними ознаками, притаманними даним категоріям (с.141). Окремонаукові поняття та категорії теорії управління на сьогоднішній день слід розглядати як складову частину понятійного апарату теорії держави і права, проте, згодом, вони можуть скласти основу власного понятійного апарату теорії управління як самостійної юридичної науки теоретико-правового циклу (с.127-128).

- уточнено місце теорії управління в правознавстві. Найбільш тісний зв’язок теорія управління має із загальною теорією держави і права, оскільки її основні предметно-методололгічні характеристики дають підставу вважати теорію управління якісно відокремленим напрямком теорії держави і права. (с.149). Предметна відмінність теорії управління від філософії права зумовлена методологічною роллю філософії права: вона формулює визначальні методологічні засади дослідження управлінського аспекту регулятивної функції права (с.140). Відмінність теорії управління та соціології права полягає в тому, що теорія управління вивчає управлінську підфункцію права, тоді як соціологія права вивчає його соціальну функцію та соціальну обумовленість (с.151).

- встановлена відмінність теорії управління від галузевих юридичних наук. Предметно-методологічна сутність та особливості теорії управління як самостійного напрямку теорії держави і права (специфіка предмета – управлінської підфункції права, наявність в складі об’єкта теорії управління норм та відносин, не обмежених певною галуззю права та ін.) роблять неможливим ставити теорію управління в один ряд з галузевими публічно-правовими та приватно-правовими юридичними науками (с.155-160, 166).

- обгрунтовано, що категорія „державне управління” не може вважатися базовою категорією теорії управління, оскільки вона не відображає предметну специфіку теорії управління (с.135).

- обгрунтовано існування двох основних доктринальних підходів до розуміння теорії управління: юридичного позитивізму та соціологічного позитивізму. Юридичний позитивізм виходить з того, що право є атрибутом держави та ототожнюється з її волею, а основною функцією права є охорона її інтересів (с. 18). На принципах юридичного позитивізму базуються радянський, а також німецький та, частково, французький (до середини ХХ ст.) підходи до розуміння теорії управління та її місця в науці. Соціологічний позитивізм з середини ХХ ст. домінує в США та західній Європі, та визначає управлінські функції права як властиві праву спеціальні напрями нормування та координації соціальної поведінки (с.34). Ознак соціологічного позитивізму набуває і сучасна вітчизняна юридична наука, яка пропонує розглядати зв’язок права і управління через дослідження регулятивної функції права (с.38-41).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою. Сформульовані в ній положення, узагальнення, оцінки, висновки, рекомендації і пропозиції одержані автором в результаті опрацювання і ґрунтовного аналізу більш як 500 наукових і нормативно-правових джерел та юридичної практики, осмислення власного досвіду.

^ Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки дисертанта можуть бути використані для: 1) вдосконалення нормативних правових актів; 2) коректування суті, змісту, форм і методів правотворчої та правозастосовчої діяльності органів державної влади; 3) подальших наукових досліджень проблем, що входять до предмета теорії управління; 4) навчально-методичних цілей у процесі викладання дисципліни “Теорія управління”.

^ Апробація та реалізація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Результати дисертаційного дослідження доповідались на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного і фінансового права Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича, а також на теоретичному семінарі юридичного факультету Чернівецького національного університету. Положення дисертанта доповідались на всеукраїнській науковій конференції “Сутність, цілі та засоби права”, м.Чернівці, 3-5.05.2001.; міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених”, м.Хмельницький, 29-30.05.2002р.; науково-теоретичній конференції “Українське адміністративне право: стан і перспективи рефор-мування”, м.Одеса, 23-25 травня 2003р.; VI науковій конференції „Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи”, м.Тернопіль, 16 квітня 2004р.; міжнародній науково-практичній конференції „Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів”, м.Київ, 28-29 квітня 2004р.; науково-теоретичній конференції „Ерліхівські читання”, м.Чернівці, 11-12 травня 2005р.; ХІІІ історико-првавовій конференції „Право в системі соціальних норм: історико-юридичні аспекти”, м.Чернівці, 20-22 травня, 2005р; науково-теоретичній конференції „ІІ Ерліхівські читання”, м.Чернівці, 21-23 вересня 2005р..

Основні теоретичні положення та висновки дисертації знайшли відображення у навчально-методичному посібнику до спецкурсу „Теорія управління”, 10 статтях у виданнях, що визнані ВАК України фаховими для спеціальності “Правознавство” загальним обсягом 5 друкованих аркушів.

^ Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, два з яких містять 5 субпідрозділів, висновків, списку використаної літератури та нормативних актів – 556 найменувань, загальний обсяг праці – 221 сторінка, з яких 185 сторінок – основного тексту.

Розділ 1.

Об’єкт та предмет теорії управління.

  1   2   3   4   5   6   7   8

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты