Домой

Книга національної освіти «Сили змін та вектори руху до нової освіти України»




НазваниеКнига національної освіти «Сили змін та вектори руху до нової освіти України»
страница1/10
Дата22.02.2013
Размер1.56 Mb.
ТипКнига
Содержание
Основні принципи запропонованого варіанта освітньої політики
Вектор перший. Від зовнішнього управління до школобазованого менеджменту
Віктор Громовий
Вектор третій. Від розтягнутої на 12 років загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів до окремих шкіл (початкової, основної, старшої
Оксана Філенко
Вектор п’ятий. Від «тіньової» економіки виживання — до ефективного фінансово-економічного менеджменту школи
Вектор шостий. Від розмитих законодавчих актів ПРО вчорашню освіту — до чітко прописаного закону ДЛЯ розвитку інноваційної освіт
Розділ І. Загальні положення
Розділ І. Місія закону
Розділ V. Міжнародне співробітництво
Розділ VI. Міжнародні договори
Розділ VII. Відповідальність за порушення законодавства про освіту
Вектор сьомий. Від умираючих сільських шкіл — до динамічних шкільних округів у сільській місцевості
Сергій Клепко
Вектор дев’ятий. Від середньої школи для середнього учня — до Школи успіху
Вектор десятий. Від зрощування «Homo sapiens»( людини розумної) — до виховання «Homo sapiens — sensibilis — agentis» (людини роз
Леся Пушня, Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні
Вектор одинадцятий. Від нинішнього недосконалого й невчасного підручника — до світових стандартів навчального книговидання
Вектор дванадцятий. Від тихої війни на знищення приватного сектора в шкільній освіті — до свободи розвитку приватної школи в дер
Верховній Раді України
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10



/home/server5/dogendocs/pars_docs/tw_refs/422/421289/421289.doc/19.10.12/ 257636

Проект


Біла книга національної освіти

«Сили змін та вектори руху до нової освіти України»


Упорядник — Віктор Громовий, консультант з удосконалення навчального процесу Директорату програм розвитку освіти Міністерства освіти і науки України, голова Координаційної Ради Асоціації лідерів освіти України, заслужений учитель України, м. Київ — Кіровоград


Слово до читача


Пошук ефективної відповіді на виклики часу вимагає від нас окреслення шляхів модернізації освіти і об’єднання зусиль суспільства, спрямованих на практичну реалізацію ефективної політики розвитку людини. Це зрештою має привести до покращення якості життя українців, накопичення й примноження інтелектуального капіталу нашої країни. Тому важливим завданням усього освітнього співтовариства є генерування освітньої політики, яка розуміється не як галузева політика Міністерства освіти і науки України, а як загальнонаціональна суспільна стратегія.

Лише публічний діалог у суспільстві з питань модернізації освіти може створити передумови для поширення, стимулювання та подальшої інституціоналізації стратегічного процесу вироблення освітньої політики й поширення пов’язаних із ним практик інтелектуальної та аналітичної роботи.

Мова йде не тільки про діалог між владою й педагогічною громадою, а й про діалог усередині педагогічної громади. Діалог — це саме те, що нам украй потрібне і для проведення педагогізації влади, бізнесу, ЗМІ, спорту…

На жаль, сьогодні діалог зі стратегічних питань розвитку освіти в нас фактично відсутній. Започатковані Міжнародним благодійним фондом «Україна 3000» щорічні «Артеківські діалоги» частково надолужують цю прогалину.

Саме за ініціативою учасників «Артеківських діалогів» — 2008, і з’явилась Біла книга української освіти. У виступах представників педагогічної спільноти, які взяли участь у цьому форумі, пролунали як констатації щодо сьогоднішніх освітніх реалій, так і конкретні пропозиції щодо необхідних змін. Сподіваємось, що акумульована в одній книзі точка зору професіоналів стане новим поштовхом до змін на краще у сфері освіти.

Упродовж останніх років в Україні написано чимало матеріалів, які мають назву Біла книга. Є Білі книги з реформування місцевих органів влади, з політики у сфері безпеки на автомобільному транспорті, з питань забезпечення правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності в Україні («Інтелектуальна власність в інноваційній економіці України»), з питань оборонної політики (видаються щорічно, починаючи з 2006 року), з міграційної політики, з адаптації національного законодавства в галузі норм і стандартів до європейських вимог. Є навіть Біла книга кохання.

Біла книга української освіти вже власною назвою обумовлює свої основні завдання: дати характеристику реальному стану справ у освіті й окреслити напрями руху до нової освіти України. Причому, увазі читачів пропонується реалістичний погляд на ситуацію в освіті саме з позиції педагогів-практиків, представників педагогічної спільноти щодо шляхів подальшого розвитку освітньої сфери країни.

Цей матеріал не є «Білою книгою з чорною ознакою». Його автори зосереджувалися не на констатації існування тих чи інших проблем, не на фіксації негараздів освітньої сфери. Головною метою було окреслення простої й зрозумілої програми дій, реалізація якої призведе до появи нової якості освіти.

Біла книга дає розуміння того, які зміни, на думку представників педагогічної громадськості, є найбільш необхідними і яким чином необхідно впроваджувати ці зміни в освітню систему нашої країни з тим, щоб її розвиток був успішним.

Мета Білої книги полягає не тільки в допомозі Міністерству освіти і науки України й місцевим управлінням освіти щодо ознайомлення громадськості країни з варіантами освітньої політики й можливостями, якими варто скористатися для вирішення проблем цієї надзвичайно важливої сфери, а й у з’ясуванні думки зацікавлених сторін щодо кожного з таких варіантів чи кожної з таких можливостей.

Сподіваємося, що Біла книга сприятиме підвищенню ролі публічних дискусій у процесі вироблення адекватної реаліям часу освітньої політики, стане одним з інструментів проведення реформування освітньої сфери у відкритий спосіб з урахуванням думки професіоналів.

____________________________________________________________

Авторів Білої книги об’єднує оптимістичне бачення освітнього майбутнього: немає проблем як чинників, які заважають рухатись уперед. Є нові можливості, які відкриваються на шляху до вирішення нових завдань

______________________________________________________________________

Авторський колектив Білої книги зміг подолати ілюзію, що можна перемогти кризу в українській освіті на базі застарілих уявлень про неї.

Тільки та система освіти може займати лідерські позиції у світі, яка:

  • учить дітей «як думати», а не «що думати»;

  • забезпечує їм «рівні можливості», а не рівність;

  • допомагає опанувати ще не існуючі знання, а не змушує зазубрювати «вчорашні» знання тощо.

Має залишитись у минулому суто радянське уявлення про шляхи виходу з кризи: потрібно лише всім разом почати краще працювати! Якщо ми не визначимо нові пріоритети, нові орієнтири руху, це буде Сізіфова праця.

Хвороби вітчизняної шкільної освіти виліковні. Про це свідчить досвід санації (оздоровлення) систем шкільної освіти у постсоціалістичних країнах, де все ж таки вдалось утвердити чесну гру, відновити довіру між усіма учасниками освітнього процесу…

Оздоровлюючи нашу освіту, ми неодмінно повинні подбати про те, щоб ліки, які ми починаємо застосовувати, не виявились небезпечнішими за хворобу.

Криза в шкільній освіті (а вона є глобальним явищем!) є багатогранною й вимагає глибокого розуміння. Тож нам аж ніяк не можна піддаватися спокусі дати прості відповіді на складні питання. Такі відповіді завжди неправильні. Потрібні серйозні інтелектуальні надзусилля, а не лише рефлексивне мислення заради осягнення всієї складності ситуації й напрямів руху до нової освіти України.

____________________________________________________________________

Головне завдання української школи полягає в тому, щоб допомогти нашій дитині набути певні конкурентні переваги на сучасному ринку праці.

Катерина Ющенко

____________________________________________________________________

Авторів Білої книги об’єднує оптимістичне бачення освітнього майбутнього: немає проблем як чинників, які заважають рухатись уперед. Є нові можливості, які відкриваються на шляху до вирішення нових завдань! Саме такий підхід націлює на дію, а не на пошук причин власної бездіяльності.

Підсумовуючи сказане, ще раз повторимо давню мудрість: дорогу здолає той, хто йде. З огляду на світову економічну кризу важко точно сказати, які реальні зрушення відбудуться в українській освіті цього року чи якою вона буде через рік, але можна точно спрогнозувати, якою вона буде через 10—20 років. Це буде модернова європейська освіта з передовими управлінськими технологіями й реально діючою інноваційною моделлю розвитку. Від нашого спільного поступу до нової якості освіти залежатиме пришвидшення чи сповільнення процесу побудови бажаної версії майбутнього української школи.


І. Освіта нового тисячоліття: виклики, породжені свободою


Коли закінчуються проблеми


З огляду на те, що ХХІ століття є «епохою змін», яка спонукає освіту України, як і освіту будь-якої іншої країни, вступити в стадію неперервного реформування, ілюзією є сподівання на те, що принаймні школа за нашого життя залишиться такою ж, як і була. У наш час китайське прокляття («щоб ти жив у час змін!») утратило свій загрозливий зміст. Сьогодні динамічні зміни стали нормою у всіх сферах життя, й іншої епохи, окрім епохи змін, тепер бути не може.

_________________________________________________________________

Трудність полягає не в сприйнятті нових ідей, а у відмові від старих уявлень.

Джон М. Кейнс

_______________________________________________________________________


На жаль, запропоновані в цій книзі зміни в освіті, уже є вкрай запізнілими в ситуації, яку називають «освітньою катастрофою». І це не є перебільшенням, адже, зокрема, упродовж двох останніх десятиліть ми спостерігаємо масштабну катастрофу ресурсного типу, яка вже призвела до руйнації приміщень закладів освіти, вимушеного використання засобів навчання вчорашнього дня тощо. На наші заклади освіти, особливо ті, що в сільській місцевості, не може не впливати демографічна катастрофа, яка веде до депопуляції України. «Дорослі люди — катастрофа для дітей», — так описала рівень педагогічної культури нашого суспільства одна старшокласниця на інтернет-форумі.

Наростання загрозливої катастрофи посилює те, що впродовж усіх років незалежності на всіх рівнях управлінської ієрархії в освіті ті чи інші рішення приймаються:

а) неадекватно (без глибокого вивчення освітніх реалій і залучення професіоналів від освітянського «плуга»);

б) авторитарно (визначальним у прийнятті рішень є вплив того чи іншого «начальника»);

в) кулуарно (без широкого громадського обговорення й відкритої професійної експертизи).

Звісно, не ми одні переживаємо крах старої традиційної моделі організації шкільної освіти. Ще на початку 90-х американський учений Джордж Леонард зробив висновок: «Школа, якою вона постає нині перед нами, вичерпала себе. Будь-яка спроба поліпшити, а по суті утримати, сучасну систему освіти лише відсуває її передсмертні корчі, незмірно збільшуючи фінансові й соціальні витрати... Ми повинні змінити нашу національну освітню мету: треба не модернізувати школу, а споруджувати щось поза нею — назвемо це меташколою». Утім, Джордж Леонард бачить у цьому й позитивні наслідки, адже «крах школи ознаменує зародження нової освіти, що розкриє творчий потенціал усіх наших дітей і незрівнянно піднесе успіхи кожного індивіда, примножить національні здобутки на порозі нового тисячоліття» («Америка», червень, 1994 р.).

Якщо управлінські структури всіх рівнів не в змозі відвернути катастрофу в освіті, то слід, принаймні, забезпечити її керованість. Одночасно має відбуватись і цілеспрямоване й прогнозоване (а не стихійне) конструювання нової освіти України.

Керована катастрофа в освіті — це спосіб дії в ситуації, «коли закінчуються проблеми». У цьому випадку ми не лише визнаємо очевидне (те, що шкільна освіта в її нинішньому вигляді зазнала катастрофи), а й почнемо інтенсивно думати, як жити далі, почнемо якомога скоріше діяти.

Коли найсучасніший і, як здавалось його творцям, не тонучий корабель «Титанік» наштовхнувся на айсберг, його капітан і команда сприйняли це як проблему. Тільки тоді, коли судно почало стрімко йти на дно, усі зрозуміли, що сталась катастрофа, тож слід спускати шлюпки й рятувати людей. Якби екіпаж судна з перших хвилин після зіткнення не марнував час на малоефективні потуги, спрямовані на те, щоб вирішити ряд проблем, зміг вчасно об’єктивно оцінити реальність, можна було б мінімізувати кількість жертв. Звісно, спосіб дії в ситуації катастрофи зовсім інший, ніж у ситуації, коли слід вирішувати проблеми.

У випадку з пострадянською системою шкільної освіти ми теж змарнували час і енергію на вирішення невирішуваних проблем і таки дочекались, коли вона остаточно розбилась об «айсберг» фінансово-економічних негараздів і почала «тонути» під тиском «баласту» стереотипів минулого в «морі» сучасних завдань. Знову підвело наше бажання за будь-яку ціну «залатати» тонучий корабель, який у свідомості багатьох наших учителів і освітянських чиновників усе ще лишається найкращим у світі «плавзасобом».

Сьогодні треба втокмачити собі в голову одну аксіому: урятувати радянську модель шкільної освіти неможливо й непотрібно, тож слід припинити латати безнадійно тонуче судно, негайно спускати «шлюпки» й гребти до нових, маловідомих берегів сучасної освіти.

Сівши в «шлюпки» й узявшись за весла, давайте думати разом над тим, як жити далі й до яких берегів пливти.

__________________________________________________________________

Крапки над І

Етапи здійснення будь-яких перетворень: ентузіазм; розчарування; паніка; пошук винних; покарання невинних; нагородження непричетних

______________________________________________________________________

Вихід із будь-якої ситуації можна знайти, альтернативи існують, якщо ми тільки розплющимо очі, повіримо у свої сили. Тож констатація існування стану освітньої катастрофи стає закликом до пошуку шляхів побудови нової школи.

Найвідоміший економіст другої половини ХХ століття Мілтон Фрідман уважає, що в будь-якому суспільстві існує тиранія status quo. «Тільки криза актуальна або передбачувана продукує реальні зміни»,– цей висновок ученого має відношення не тільки до економіки, а й до всіх інших сфер суспільного життя.

Реформа, якщо буквально розшифрувати це слово, означає створення нових форм, які б найбільш відповідали новому змісту освіти.

Нам слід навчитися сприймати освіту як явище, що постійно змінюється, якомога скоріше відмовитись від застарілих уявлень про учня й навчальний процес. Так, зокрема, тільки в пострадянській педагогіці вважається нормальним визначати зміст навчання учня ще до того, як він прийшов до школи. Тільки у нас індивідуальний підхід здебільшого розуміють як «підгонку» учня під «спущені зверху» програми й навчальні плани. У всьому світі роблять навпаки: створюють індивідуально центровану систему навчання, яка дозволяє досягнути успіху кожному учневі, дає можливість кожній дитині розвиватись як самобутній і саме цим цінній особистості.

У нашу скалічену тоталітарним минулим педагогічну свідомість усе ще необхідно привносити прописні істини сучасної педагогіки гуманізму:

  • усі діти різні; однаковими вони повинні бути тільки у правах і свободах;

  • кожна дитина має право пізнавати світ у доступній для неї формі, школа зобов’язана забезпечити їй можливість руху за індивідуальною освітньою траєкторією;

  • основа основ сучасної школи — принцип поваги до внутрішнього світу дитини;

  • ефективною є тільки та система освіти, яка базується на домінуванні громадських засад управління, самоврядуванні, свободі думки й дії всіх учасників освітнього процесу;

  • система освіти не є «ресурсопоглинаючою» сферою, вона є головним фактором розвитку міста чи села, джерелом розвитку місцевої громади;

  • шкільний простір має бути аурою добра, місцем, де учень повинен знаходити захист як від негараздів навколишнього світу, так і від самого себе;

  • діти — це правда про дорослих, які їх виховують;

  • лідерство є єдино можливим способом досягнення прогресу в освіті тощо.

На жаль, досі стереотипи радянської моделі освіти заважають адекватно оцінити нову освітню реальність, узятись за рішучу трансформацію школи. Перефразувавши відомий вислів Освальда Шпенглера, слід усвідомити, що на ситуацію в освіті слід дивитись не з «жаб’ячої перспективи, а з висоти пташиного польоту».

Концептуальна модель сучасної школи й програма її розвитку повинні ґрунтуватись на філософії освіти, яка відповідає цінностям «відкритого суспільства» й оптимістичній гіпотезі щодо перспектив громадсько-політичного й економічного розвитку України.

Розробляючи стратегію розвитку освіти на найближчі 10 років, слід виходити з таких прогнозів:

1. Україна буде «відкритою» країною, яка рухатиметься в напрямку до все більш повної й ефективної інтеграції у світове співтовариство. Тому й країна в цілому повинна ставати все більш конкурентоспроможною, і кожен випускник школи повинен отримати під час навчання основу для високої конкурентоспроможності на світовому й національному ринках праці.

2. Україна буде розвивати свою національну культуру й мову та інтегруватиметься у світ, зберігаючи тісні зв’язки з країнами ближнього зарубіжжя. В умовах поліетнічного й полікультурного середовища кожен освітній заклад має стати школою діалогу культур.

3. В Україні буде утверджуватися правова держава, у якій людина повинна знати свої права та вміти їх відстоювати. Для держави ХХІ століття стане епохою тріумфу прав людини утвердження пріоритетності гуманістичних цінностей. Саме цим зумовлюватиметься процес гуманізації й гуманітаризації освіти як головний напрям її реформування.

4. В Україні буде зміцнюватися вільне суспільство, у якому кожен громадянин повинен уміти приймати самостійні рішення, уміти обирати й нести відповідальність за свій вибір. Тому з’являтиметься більше можливостей задіяти головний ресурс динамізації процесу розвитку освітньої системи кожної школи — ресурс свободи.

5. В Україні буде розвиватися соціально зорієнтована ринкова економіка. Тож ще в шкільні роки необхідно пробуджувати ініціативу, підприємливість, потяг до самостійної активності в поєднанні з духом соціальної справедливості, уваги до проблем та інтересів оточуючих.

6. У третьому тисячолітті Україна, хоч і з деяким запізненням, слідом за високорозвиненими країнами вступає у фазу постіндустріального (інформаційного) суспільства, у якому провідну роль відіграють гуманітарні знання й гуманітарні цінності, здатність до саморозуміння й комунікації з іншими людьми, спроможність до трудової й соціальної мобільності в умовах, які динамічно змінюються. Тому головним умінням, яким має озброїти учнів школа, стає вміння самостійно знаходити й опрацьовувати інформацію, здобувати освіту впродовж усього життя, генерувати нові ідеї.

7. В Україні розпочнеться радикальна реформа шкільної освіти, яка призведе до значного розширення самостійності закладів освіти як у фінансово-господарчих питаннях, так і в питаннях організації управління, освітньому плануванні.

Таким чином, наші уявлення про подальший розвиток освіти базуватимуться на філософії мрії, а освітні ініціативи розгортатимуться в напрямі чітко визначеного алгоритму дій: реформи проти реальності.

______________________________________________________________________

Крапки над І

(за матеріалами «Артеківських діалогів» — 2008)

  • Освітній процес у школі перетворюється на головний фактор негативного впливу на здоров’я дітей. Тож украй необхідне поширення здоров’язберігаючих технологій навчання, які б мінімізували стресогенні фактори, виключали гіподинамію тощо.

  • Освітні системи не можуть нормально розвиватися без суспільного діалогу з питань освітньої політики, без громадського моніторингу стану освітньої системи. Вузьковідомчий підхід до управління освітою неприйнятний, адже за помилки в освітній сфері розплачуватимуться мільйони людей.

Микола Федорець (Молдова)

_______________________________________________________________________

Ще І. Кант підкреслював, що школа повинна жити за законами майбутнього. І, мабуть, нам, педагогам, варто керуватися не привидами минулого, а філософією мрії. Тож будьмо реалістами, які прагнуть до неможливого! Школа, за великим рахунком, повинна бігти попереду паровоза, випереджати перетворення, які відбуваються в інших сферах суспільного життя.

Для того, щоб успішно шукати вихід із катастрофічної ситуації, спочатку треба побачити реальність такою, якою вона є насправді.

Утвердження критичного погляду на реальність створює передумови для послідовного проведення політики «подолання минулого» в усіх сферах шкільного життя.

Слід мати на увазі й те, що міністра, який візьметься за реальне реформування вітчизняної освіти, проклинатимуть сучасники й, може, лише через 20—30 років оцінять нащадки. Адже навряд чи може сьогодні розраховувати на захоплену підтримку людина, яка підніме руку на:

  • монополію на владу освітніх «контор» усіх рівнів (слід очікувати шалений супротив освітянської бюрократії);

  • пострадянську модель функціонування науки, захисту так званих дисертацій тощо (супротив лжевчених);

  • звичну систему оплати праці, процедуру тарифікації, обліку уроків у класних журналах тощо (супротив освітянської бюрократії нижнього рівня й глухий супротив консервативного вчительства);

  • масштабний тіньовий бізнес на вступі до ВНЗ (супротив напівкриміналізованого прошарку «бізнесменів» від освіти) тощо.

Зміни мають бути всеохопливими, адже слід реформувати буквально все: починаючи з навчального книговидання й закінчуючи ліквідацією ВАКу й утвердженням нової системи обрання академіків НАНУ.

__________________________________________________________________

Крапки над І

(за матеріалами «Артеківських діалогів» — 2008)

  • Зовнішнє оцінювання слід розглядати в контексті комплексного реформування системи вищої освіти.

  • Автономія університетів — це передусім збільшення їх відповідальності за якість власного диплома.

Сергій Квіт

_______________________________________________________________________

Іншими мають бути й рушійні сили реформ. Якщо досі домінувала опора на адміністративний тиск зверху, то тепер сили змін слід віднаходити в стратегії виклику, у просуванні лідерства на всіх рівнях освітньої ієрархії, у наданні активної ролі «третьому сектору» тощо.

По суті, мова йде про демонтаж фундаментальних засад пострадянської надлишково керованої школи, до яких ми всі якось призвичаїлись, з якими змирились... Навіть ті, хто закінчив школу у 2009 році, навчилися жити в тій системі координат, яка визначається забюрократизованою системою зовнішнього управління, відсутністю «чесної гри», жорстким набором визначених зверху освітніх меню, паталогічно слухняним директором, замученим учителем і приниженим учнем. На її місце має прийти вільна від бюрократичних пут педагогічна система, у якій панує дух інтелектуальної свободи.

Щоб так сталось, перш за все, слід зняти всі бар’єри, які стоять на заваді «живій творчості мас» і самореалізації пасіонарних особистостей в освітній сфері.

___________________________________________________________
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты