Домой

І. Григорович-Барський, А. Квасов. Фото Сергія Клименка




НазваниеІ. Григорович-Барський, А. Квасов. Фото Сергія Клименка
страница1/6
Дата22.02.2013
Размер1.33 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Приватний Інтернет-проект
Гортаючи історію міста остер
Остер — місто на десні та остерці
Остер, козелець та інші
Старший брат Козельця
Абсида Михайлівської церкви (Юрієва божниця)
Воскресенська церква у Острі. Остерський палац культури
Остерський краєзнавчий музей
Садиба В.Г. Дараган. перша половина XVIII ст. Господарча 2-поверхова кам’яниця, що знаходиться зі східного боку головної будівлі
Данівка. Георгіївський жіночий монастир. Георгіївський Собор (1741-70) — головна споруда монастиря — є одним із кращих зразків б
Лемеші. Трьохсвятительська церква (1755).
На північ від києва
Стара церковця в лемешах
Фёдор Москвитин. Присяга Преображенского полка
Про Олексія Розумовського цариця Катерина II писала, що він був одним із найкрасивіших чоловіків, яких вона зустрічала
Императрица елизавета петровна
Лука Конрад Пфандцельдт. Елизавета Петровна на коне
Евгений Лансере. Императрица Елизавета Петровна в Царском Селе
Кирила розумовського гетьманом обрали заочно
Батурин. Пам’ятник на тлі Воскресенської церкви
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6




Козелець

та його околиці





Київ 2011


На обкладинці:

Козелець. Собор Різдва Богородиці (1766–70) — архітектори

І.Григорович-Барський, А.Квасов. Фото Сергія Клименка.





Козелець. Миколаївська та Вознесенська церкви. Фото Сергія Клименка.


У середині І тисячоліття до н.е. в наших краях зі славнозвісними скіфами сусідували племена кельтів. Рештки кельтської культури збереглися у французькій Бретані, в Шотландії, Ірландії, Уельсі — тезку української Волині, а також в іспанській Галісії — тезці української Галичини. Згідно досліджень професора Костянтина Тищенка, від кельтів на сучасній Чернігівщині лишилося чимало назв. Зокрема, корінь „черн-” кельтською мовою значило „княжий”, „чемер”— самоназву кельтів „земляк”, а прізвище Дараган з кельтської перекладається як „ворожбит, провидець, віщун”.


© Упорядкування, макет — Валерій Лисенко, Київ 2011


^ Приватний Інтернет-проект

1000-ліття української культури”

1000years.uazone.net V.Lysenko@i.ua т. (067) 1795326





КОЗЕЛЕЦЬ


Відомий з XVІІ ст. як укріплене місто, що входило до складу Речі Посполитої. Назва, очевидно, походить від польових квітів козелець. З 1649 р. — центр Козелецької сотні. У 1656 р. надане магдебурзьке право, у 1663 р. — герб, що зображував цапа з хрестом на спині. Герб російського періоду затверджений 4 червня 1782 р. В червоному полі срібний цап, а на ньому — золота держава з хрестом.

Проект геральдиста Б.Кене запропонований 18 травня 1865 р. В червоному щиті срібний цап з чорними очима, язиком, рогами і копитами, що несе на спині золоту державу. У вільній частині герб Чернігівської губернії. Щит увінчаний срібною міською короною з трьома вежками та обрамований двома золотими колосками, оповитими Олександрівською стрічкою.

Герб радянського періоду затверджений 6 лютого 1984 р. рішенням виконавчого комітету міської ради. У п'ятикутному лазуровому щиті — червоний щиток, у якому золота квітка козельця, від якого походить назва міста. Над квіткою — золоті серп і молот, над щитком — золота назва міста українською мовою.







ОСТЕР

patent.net.ua/symbol/regions/cn/oster/ua.html


Розташований на берегах річки Остер. Перша літописна згадка належить до 1098 р., коли Володимир Мономах заснував городець "на Вьстрі". З 1657 р. — сотенне місто Переяславського полку.

У 1665 р. королем Яном ІІ Казиміром надане магдебурзьке право і герб, що зображує в зеленому полі міські ворота, на яких споруджені три невеликі башти, а на середній з них — золотий хрест.

Герб російського періоду затверджений 4 червня 1782 р. на основі старого герба: в зеленому полі ворота міські, на яких зведені три невеликі башти, а на середній з них золотий хрест.

Проект геральдиста Б. Кене від 28 квітня 1865 р. В зеленому щиті срібні зубчасті міські відчинені ворота з трьома круглими баштами і над воротами червоний щит, розділений золотим хрестом. У вільній частині герб Чернігівської губернії. Щит увінчаний срібною міською короною з трьома вежками та обрамований двома золотими колосками, оповитими Олександрівською стрічкою.


І. САДИКОВ, краєзнавець.

^ ГОРТАЮЧИ ІСТОРІЮ МІСТА ОСТЕР

oster-city.com.ua/cityhistory.html


Широко розкинув над Десною вулиці-крила стародавній Остер. Поволі зникають древні кургани і городища, зрівнюються глибокі рови та високі вали міста, яке уславило себе протягом тисячоліття.

Після татаро-монгольської навали 1239 року місто невдовзі відродилося з руїн. Час той був тяжким для Русі. Цим скористалися литовські феодали, захопивши наші землі. В кінці XІV ст. князем Вітовтом було утворено Остерський повіт в межах колишнього давньоруського удільного князівства, який розкинувся по берегам річок Десни, Остра та Трубежа. З Остерських князів того часу відомі Дмитро Секіра та Марія Трабська.

У 1538 році повністю відбудовується старий замок на місці Остерського Городця, відновлюються всі три лінії його укріплень. З прийняттям Люблінської унії (1569 р.) територія навколо Остра підпала під владу Польщі. Місто стало центром єзуїтського ордену, почали будуватися костьоли і монастирі. До речі, на місці одного з них, частково й на старих фундаментах, було побудовано тюремний замок, головна будівля якого збереглася до нині біля ринку «Кооператор». Засилля єзуїтів, природно, викликало невдоволення традиційно православного населення. І коли підняв повстання гетьман Криштоф Косинський, остряни стали на його бік. Але польським військам вдалося придушити повстання. Віленський воєвода Альбрехт Гаштольд, при відбудові старого замку, не врахував, що Десна вже значно відступила від міста і замок, який знаходився на переправі через річку та з 1500 року був форпостом на кордоні з Московією, не міг в повній мірі контролювати ці важливі об’єкти.

Тому в 1571 році вирішено було будувати новий замок, що і було зроблено (на тому місці тепер садиба загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №2 ім. Ю.Збанацького). В ці часи через місто проходять важливі торгові шляхи з півдня на північ, аж до Москви. Остер набуває статусу одного з найбагатших староств Придніпров’я. Старости були великими землевласниками та нещадно експлуатували трудящі верстви населення. І весь час між Польщею і Московією точилася вперта боротьба за наше місто. Важливий центр торгівлі і ремесел краю у 1627 році одержує право вільної торгівлі і ярмарок — Мале магдебурзьке право.

Замок, або «мале місто», де розміщувалися старостинський палац з управою та військовий гарнізон, від «великого міста» відокремлював широкий рів та вал з частоколом. На території «великого міста», що розкинулось між теперішньою пристанню, складами хлібоприймального підприємства і нинішньою вулицею В.Зайцева, знаходились міські храми, важлива торгівельна площа, магістрат. Місто було обнесене валом та дубовою стіною (замок — подвійною). В ній було декілька воріт.

В 1649 році Остер стає центром козачого полку, першим полковником був Тиміш Носач, полк згодом було розділено між Київським та Переяславським (Остерська сотня увійшла до останнього). Але так було недовго — Остер входить до Київського полку і до 1668 року є його центром. Після військових дій у місті між московським гарнізоном замку під командуванням воєводи Дмитра Рогозіна та козаками під орудою полковника київського Василя Дворецького, місто було спалене майже вщент. Управління полку тимчасово перенесене до містечка Козелець, але там і залишилось до ліквідації Козаччини Катериною II. Декілька разів в середині XVII ст. Польщею організовувались походи на Остер з метою його повернення. І ось восени 1662 року війська короля Яна Казіміра II майже без бою оволоділи містом. Московський гарнізон втік в ночі і городяни здали місто. Королеві дуже сподобався Остер і він вирішив залишитись тут зимувати. Спеціально, для цього було побудовано великий дім, а полки війська були розміщенні у найближчих містечках. В цей час Ян Казімір надав місту повне Магдебурзьке право, яке в подальшому укріпило його становище, як ремісничо-торгівельного центру. Тепер ним стали правити не полковники та гетьмани, а виборний магістрат, що затверджувався королем, а пізніше царем.

Магдебурзьке право не полегшало становища пересічних громадян, хоча і сприяло пожвавленню господарського і культурного життя, розвитку торгівлі і ремесел. В XVII ст. в Острі прокладаються дерев’яні настіли для пішоходів на вулицях, каналізація з дерев’яних труб, по яких вода стікала з високих частин міста на нижчі (такі труби було знайдено при будівництві будинку теперішньої міської ради в 1957 році). Було декілька православних церков: Воскресенська, Миколая Чудотворця, Петра і Павла, Успіння Присвятої Богородиці, Воздвиженська, Іванівська.

У 1666 році Остер має 19 водяних млинів (для порівняння Київ — 17), 42 просяні ступи та 21 сукновальню, кілька шинків. Ремісники і торгові люди становили 65% всього населення. Більше на той час в Україні було ремісників тільки в Переяславі — 73%. Найбільш поширеними були професії шевців, кравців, перепечайників, рибалок, ковалів, ткачів, гончарів, бондарів, шаповалів, кушнірів, різблярів. Були також музиканти, золотарі та інші. Населення міста в ті часи становило 3,5 тис. чоловік.

Як правило, ремісники окремих професій жили поруч. Так виникли Бондарівська (нині вул. Шевченка), Різницька (Ю. Збанацького), Рибальська (Ф. Кона) та інші.

Майже всі вони об’єднувалися в цехи. Кожен цех мав свій статут, прапор і печатку. В середині XVII ст. їх нараховувалось 12. Острянин користувались середньовічним європейським правом самоврядування (Магдебурзьким) до 1831 року, коли воно було повністю ліквідоване у всіх містах, а їх на Лівобережжі було всього 11, з них Новгород-Сіверський і Полтава одержали магдебургію останніми з рук гетьмана Кирила Розумовського. На протязі двохсот років це право відігравало велике значення в житті міста та навколишніх сіл.


Петро ЛАВРЕНЧУК. історик, краєзнавець

^ ОСТЕР — МІСТО НА ДЕСНІ ТА ОСТЕРЦІ

Історично-культурологічний нарис, 14.08.2008 р.


Остер (в часи Київської Русі «Град на Вострі», «Остерський Городець» «Юріїв град») — місто районного підпорядкування Чернігівської області. Знаходиться в південно-західній частині області на річках Десна (притока Дніпра) та Остерка (притока Десни). Географічні координати 51 градус 56 хвилин північної широти та 49 градусів 53 хвилини східної довготи. За 43 кілометри від залізничної станції Бобровиця, 75 кілометри від столиці — Києва і 72 кілометри від обласного центру Чернігова.

Місто охоплює територію 76 квадратних кілометрів. За переписом 2001 року населення складає 7 200 жителів. У його околицях площа лісів складає 469 га, площа озер понад 271 га. Місто з усіх сторін точено річками Десна та Остер. Десна судноплавна з шириною русла 100–120 м.

З 1803 року Остер був адміністративним центром повіту, до нього входили землі нинішніх Броварського, Дарницького, Деснянського, частково Вишгородського та Бориспільського районів. З 1962 року місто районного підпорядкування.

Поблизу міста виявлені знахідки періоду неоліту (4000 тис років до народження Христа), пізньотрипільської культури (урочище Узвіз біля села Євминка), знахідки епохи бронзи (комарівської та тшинецької культур), черняхівської культури та культури волинцівського типу, яка є попередниця заселення краю ранньослов’янськими племенами.

Перша літописна згадка про м. Остер міститься в Іпатіївському літописі, від 1098 року: «Того же лета заложи Володимир Мономах городок на Встрі». Слушна думка, що поселення слов’ян за легендою існувало раніше, як форпост на річці Вострі та центр збору полюддя в краї. А перше укріплення збудовано ще за часів князя Володимира Великого, а можливо і за часів князя Олега, бо ця місцевість мала важливе стратегічне значення. Саме в ті часи на Русі з’явився вислів «Держи спис стрілу на Вістрі, пропустиш ворога під Остром, будеш мати січу під Києвом». Князь Володимир Мономах збудував церкву Архістратига Михайла (початок 12 ст., переяславський тип архітектурного будівництва). Архістратиг Михайло був покровителем Києва і став покровителем «Городця на Вострі». В 1998 році місто урочисто відзначило своє 900-річчя.

Остер розташований був на перехресті важливих торгівельних шляхів з північних князівств до Візантії та великокняжої столиці Києва, також місцевого шляху по Вострі до Уненежа (Ніжина). Це сприяло забудові міста, але принесло і великі випробування. В часи Київської Русі містом володіли князі Всеволод Давидович, Юрій Володимирович (Довгорукий), Всеволод Ольгович, Гліб Юрійович, Володимир Мстиславич, Ростислав Юрійович, Всеволод Юрійович. Найбільше до розбудови міста долучився Володимир Мономах та Юрій Володимирович (Довгорукий) які,щоб здобути прихильність прикрасили храм Архістратига Михайла фресками «Оранта Остерська», «Причастя євхаристії» (копія зберігається в Софії Київській), «Святих Михайла та Гавриїла». Залишки храму з ледь вцілілим розписом збереглися до нашого часу, і є однією з семи цінних пам’яток Лівобережної України, які збереглися до нашого часу. За Лаврентіівським літописом є відомості, що в «Городці на Встрі» у 1141 році помер князь Всеволод Ольгович (місце поховання невідомо). В часи київської держави місто було кілька разів поруйновано під час князівських міжусобиць. Останнього руйнування зазнало під час татарської навали ханів Менгу та Батия 1239–40 років. В топоніміці міста залишились назви «Старе місто», «городище», «Старогородська слобода».

В другій половині ХІV ст. Остер потрапив під владу Великого князівства Литовського. Князь Володимир Ольгердович став роздавати поруйновані городи в ленне володіння. Землі та місто Остер отримав князь Юрій Половець-Рожиновський, який поблизу с. Рожнів створив волость (на думку істориків — Рожиновське удільне князівство). В 1393 році князь Вітовт віддає Остер своєму прибічнику князю Дмитру Сокирі, від якого спадок перейшов доньці — княгині Трабській. Згодом частина навколишніх земель віддається Києво-Печерському, Михайлівському та Софіївському монастирям.

На думку історика М. Олександровича Остерщина заселялась вихідцями з південної Білорусі, міст Любеча, Володимира та Суздаля, та кращими мужами Києва. Заселення краю відбувалось повільно оскільки край зазнавав спустошливих татарських навал 1283, 1469, 1491, 1499 років. В 1538 році литовський віленський воєвода Ольбрахт Гаштольд збудував в Острі замок поблизу старогородського городища, але оскільки русло Десни змінювалося, а Остерка ставала менш судноплавною, з часом замок був перенесений у місцевість «Попівка», яка стає адміністративним та релігійним центром південної Чернігівщини.

Після Люблінської унії 1569 року та утворення Речі Посполитої свій вплив на місто мали польський король та уряд. На початку ХVІІ століття Остер відігравав провідну роль в житті Чернігівщини. Брестську унію 1596 року єпископ І. Борковський підписав, що він «Єпіскоп Чернігівський та Острянський». Збереглись відомості про фундаторку багатьох храмів у краї Марфу Попівську з Остра. Також на думку вчених в Острі та околицях було збудовано 4 кам’яних уніатських храми. До управління та розбудови міста долучились Лаврін Ратомський, Константин Ратомський, Петро Корсак, Степан Аксак.

В 20–х роках ХVІІ століття маємо відомості, що в місті самовільно поселилось 40 козаків, які відмовлялися нести повинності. Четверо острян згадуються в першому козацькому реєстрі, ще під час реформи Стефана Баторія. Остерські бояри та міщани підтримали повстання Мурка та Носка, Павлюка. З м. Остра походить рід славного козацького ватажка, який в 1638 році став гетьманом і підняв найбільше до визвольної війни 1648–1657 р. повстання — Якова (Стефана/Острянина/Острянині). Боярські та міщанські родини були невдоволені владними утисками, тому представники шляхетських родин Остряниці, Біликів, Гришків, Шумейко, Носачів, Яненків стали учасниками як селянсько-козацьких повстань, так і Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.

У першій половині ХVІІ ст. місто був центром Остерського староства, значним торговим ремісничим, культурним осередком. Під час Визвольної війни 1648–1657 років не зазнавало значних спустошень. На думку професора В. Сергійчука, у місті був сформований Остерський полк, але в 1649 році він був приєднаний до Переяславського полку, і той став називатися Переяслісько-Острянський, а його полковник Тимофій Носач був призначений на полковництво в Прилуки.

З 1657 року Остер — сотенне містечко Переяславського, пізніше в ХУІІІ століттІ Київського полку. В 1663–1664 роках м. Остер витримав облогу польських військ на чолі з королем Яном Казимиром ІІІ. За стійкість під час облоги король Ян Казимир ІІІ надав місту привілей на Магдебурзьке право, хоча, деякими його положеннями користувалися, ще з 20-х років ХVІІ століття. Остер отримав право мати свій магістрат та власний герб. На гербі зображено в зеленому полі міську браму з трьома вежами, та золотим хрестом. Герб своїм виглядом нагадує тризуб — малий герб України. Герб затверджений 4 червня 1782 року, коли Остер став заштатним містом Київського намісництва. Останній вигляд герба розробив відомий геральдист Б. Кене в 1865 році. Про ті далекі події нагадують тільки старогородські козацькі оборонні вали ХVІІ століття.

З появою місцевого самоврядування місто стає важливим господарським та промисловим центром. В ньому проходить 4 ярмарки на рік, розвивається цехове виробництво — цехи різьбярів по дереву, плетільників рибальських неводів та сіток були відомі по всій Гетьманщині. В Острі розвивається: кравецтво, чоботарство, бондарство, ковальство, ткацтво, кушнірство, котлярство, гончарство, іконопис, винокурництво та інші ремесла. В місті міцно осідають єврейська, вірменська, волощансько-мол­дав­ська громади.

З Остром пов’язані козацько-старшинські родини Гетьманщини Солонин, Дворецьких, Закревських, Забіл, Шрамченків, Макієвських, Гришків, Лазаревичів, Сомків, Борщевських, Рклицьких,Туманських, Смоловиків, Слухаєвських, Дроб’язок. Гетьманами України стали вихідці з остерського боярства Яків Острянин та Гришко Іванович. Козацькою старшиною лівобережних полків були Іскри (нащадки Якова Острянина), Білики, Солонини, Макієвські Яненеки-Хмельницькі, Шумейки, Гришки та інші. Нащадки славних полковників та сотників, значкових та військових товаришів повернулися в рідне місто після ліквідації козацько-старшинського стану в 1782–84 роках.

На початку ХІХ століття Остер стає повітовим містечком Чернігівської губернії. По Десні повз нього щороку проходило до 1000 барж та байдаків, тому він не втрачає торгівельно-промислового значення. У 1815 році в місті відкрито Остерське вище Олександрівське училище а в 1839 році парафіяльне училище. Після введення у Російській імперії межі осілості для евреїв утворюється потужна єврейська громада, серед якої було багато купців та ремісників. Вони в північно-західній частині міста розбудовують свій кагал, будують синагогу, яка збереглась до нашого часу. На початок ХХ століття евреїв у місті Остер проживало до 1000 осіб, а серед ремісників та купців вони складали понад 50 відсотків. В 1941–1943 роках, під час німецько-фашистської окупації, розстріляний 251 представник цієї громади та 50 загинуло на фронті. В музеї-інституті « Яд Ва Шем» (Ізраіль) місто Остер занесено до переліку міст, де знищена єврейська громада. З пам’яток єврейської культури в місті залишились тільки приміщення синагоги (тепер будинок творчості), єврейське кладовища, декілька постоялих дворів, та будинки єврейських купців.

В другій половині ХVІІІ та першій половині ХІХ століть Остер обростає передмістями, які розбудовують вихідці з князівських та козацько-старшинських родин. Про це свідчать топонімічні назви Друцьке, Перці, Солониновщина, Лазаревичі, Татровщина, Перещівка, Жуковщина, Юськова гребля, Шидлова Гребля, Любечанинів, Ярмарковище, Безбородьків завод, Старогородська слобода, Шрамківщина, Неводовщина, Псіолів острів тощо. В розбудові міста беруть участь князі Безбородьки, княгині Кудашова та Хованська, Микола та Митрофан Константиновичі, купці ІІ гільдії Ілля та Павло Цилюрики, єврейські родини Будніцьких, Левіних, Примакових, Фрейдіних, Чернявських, представники козацько-старшин­ських родин, що стали в ХІХ століття дворянами та купцями Солонин, Дворецьких, Забіл, Домонтовичів, Коровка-Вольських, Псіолів, Афендиків, Сорок, Дроздовських, Роговських, Пенських, Половинків, Бобруйків, Хенцінських, Остапенків, Янченків, Кукс, Виноградських. Динилеїв.

Архітектурне будівництво в місті Остер сягає часів Київської Русі. Цегляна церква архангела Михайла відома за літописним рядком під 1152 роком. Коли коаліція князів штурмом взяла укріплення міста, літопис засвідчив: «і божницю святого Михайла, вверх був деревом нарублений». Невідомо, які роботи проводив після князя Володимира Мономаха князь Юрій Володимирович (Довгорукий), але до наших часів храм дійшов під народною назвою «Юрієва божниця». До збереження залишків унікального храму долучилися багато вчених мистецтвознавців та громадських діячів, зокрема М. Каргер, В. Богусевич, М. Макаренко,П. Рапопорт, М. Константинович, С. Прахов, М. Біляшівський, В. Антонович, княгиня О. Половцева, П. Добровольський, благочинний П. Рклицький, В. Шульц, інженер П. Покришкін, професори Д. Айналов, В. Зумер та Ю. Асеев. «Юрієвій божниці», або як її зовуть «старогородській божниці» присвячено декілька монографій та десятки наукових статей.

В кінці ХVІІІ століття в місті було п’ять храмів: Воскресіння Христового, Успіня Богоматері, Здвиження, Петра та Павла, Миколи Чудотворця. Серед громадських споруд — сотенна канцелярія та магістрат. Збереглися відомості про закладення дерев’яної Воскресенської церкви в 1790 році і перебудову її в 1845 р. На думку мистецтвознавців, збережена в ній ікона Святої Варвари, написана іконописцем Василем Левченком та його дружиною Варварою. В часи войовничого атеїзму в місті Остер були знищені:

  • церква Івана Предтечі (1746 року);

  • Михайлівський собор, збудований в 1814 році на честь перемоги у війні з Наполеоном і перебудований у 1859 році;

  • Успенська церква 1853 року, що була усипальницею роду Солонин (похований генерал-лейтенант В. Солонина);

  • Троїцька церква, що була збудована у 1897 р поблизу «Юрієвої божниці» і стала резиденцією благочинного Павла Рклицького — нащадка знаменитого роду.

З містом Остром пов’язане життя повних кавалерів Георгіївського хреста І. Махлая та В. Погуляя.

Напередодні національно-визвольних змагань населення міста складало 6860 жителів. В роки революцій та жовтневого перевороту точилася боротьба між різними соціальними групами. Активну участь в цих подіях взяли участь остряни А. Розанов, В. Птуха, О. Одинцов. В 1917 р. Ос­тер­ську раду очолив матрос В. Берило. З приходом більшовицької влади розпочалися репресії та поневіряння більшості заможних жителів міста. Активну роботу в місті проводив виходець з с. Виповзів М. Василенко — в майбутньому міністр фінансів УРСР, репресований в 1938 р.

За радянської влади пожвавилась культурно-освітницька діяльність. З 1908 року в місті діяв музей навчальних посібників, в 1924 році реформований в Остерський районний краєзнавчий музей, першим директором якого став відомий громадський діяч А. Розанов. 1920 року за сприяння В. Оглобліна та родини Мезьків в місті були відкриті курси-філія Робітничо-селянського Університету, які в 1926 році стали Остерським педагогічним технікумом ім. Леоніда Глібова. В кінці 30-х років в поміщицькій садибі Шрамченків, серед яких були флотоводці, відкрито санаторій ВМФ СРСР.

В роки войовничого атеїзму були репресовані священнослужителі міста Ілля Корейша, Борис Квасницький, Борис Гнатюк, а також державні службовці М. Колежук, Я. Петрикей, Г. Щегловська, З. Рикова, Б. Гуминський, викладач Київського університету Анатолій Розанов, письменник Василь Нагорський (Нефелін). Під час голодомору 1932–33 років по окрузі загинуло до 250-ти жителів; населення міста постраждало менше, ніж у довколишніх селах Татаровщина, Старогородка, Юськова Гребля, Жуківщина, хуторах Перці та Друцьке. Всього від репресій та голодомору 30-х років постраждало в місті до 400 чоловік і після війни склад жителів міста був фактично на 50 відсотків новий.

В 1941 році, з початком війни, біля сусіднього с. Любечанинів розмістився авіаційний полк, яким командував відомий льотчик, один з перших Героїв Радянського Союзу І. Красноюрченко. В обороні міста відзначився загін самооборони на чолі з начальником міліції М. Зверевим, майор В. Добжинський та моряки сторожового корабля «Пушкін» — кияни Іван Шафранський та Петро Лісовський. В обороні міста загинуло 128 воїнів Червоної армії.

Під час окупації в місті працювали підприємств, була відкрита гімназія та дитячий садок. В особливо принизливому становищі були єврейські та циганські діти. Остерську гімназію в роки окупації очолював відомий український етнограф С.Килимник. В Русі Опору відзначились Т. Гончар, Є. Пономар, С. Реутов, Ю. Циба, Г. Адаменко С. Мезько, М. Грабовський, сім’ї Валюшкевичів та Мольченків, Василюк. В місті та його околицях бойові операції проводила розвідувально-диверсійна група під командуванням Кузьми Гнідаша, партизанські загони під керівництвом Ю. Збанацького, С. Науменко, П. Леонтьева. Героїчно боролися з фашизмом в роки війни остряни, троє з них удостоєні звання Героя Радянського Союзу: А. Овчаров, В. Колесник, Д. Коваль. Острянин П. Пекур, похований в м. Остер, нагороджений «Орденом Слави» всіх трьох ступенів.

В визволенні міста брали участь 24-та гвардійська механізована бригада з 1031-м стрілецьким полком — командир полковник І. Новиков, та частини 280-ї стрілецької дивізії. Першим у місто вступив 1035-й стрілецький полк під командуванням Г. Клименка. Важливе значення відіграв понтонний батальйон, яким командував підполковник Г. Скляр. Під час визволення Києва гинули сотні тисяч воїнів, тож вісім героїв Радянського Союзу поховані в центральному парку міста: М. Білоножко, Я. Біренбойм, М. Винокуров, Д. Воробйов, М. Лісовий, А. Петров, І. Посадський, О. Рибалко. Поблизу с. Любечанинів карателі зондеркоманди 4-а розстріляли 331 мирного жителя міста. 121 воїн радянської армії похований в передмісті Старогородка, 129 воїнів поховано біля Остерської лікарні, 60 біля Будинку відпочинку, 7 воїнів поховано біля Воскресенської церкви.

Після війни Остер стає промислово-туристичним районним центром Чернігівської області. З 1962 року місто районного підпорядкування Козелецького району. В післявоєнну відбудову та розвиток міста значний внесок зробили С. Грищенко. Ю, Грищенко Н. Балдук С. Біда І. Француз, В. Якимович, Г. Пильченко, лікарські родини Пташевських, Павлових, Співаків, Дзенгілевських та багато інших, не менш заслужених острян.


Роман МАЛЕНКОВ

^ ОСТЕР, КОЗЕЛЕЦЬ ТА ІНШІ

ukrainainkognita.org.ua/Ukr/Region/koz_ost_ukr/koz_ost_ukr.htm

Фото автора та Сергія Клименка.

Туристичний бізнес в Україні поки що в глибокому занепаді. Він нагадує пуголовка, в якого тільки почали відростати лапи — і не риба, і не жаба, але вже й не ікра. Все це розумієш, коли потрапляєш в такі містечка як Козелець та Остер. Нібито звичайні провінційні містечка. З розбитими дорогами, з банальною одноповерховою забудовою та з кількома заводиками. Життя в цих містечках прокидається лише в "базарні дні" або на свята. Але життя це просякнуте історією та традиціями. І невід'ємною частиною цього життя є величні церкви та собори, що вже не одне століття височіють над провінціалізмом та буденністю Козельця, Остра та навколишніх сіл. Та годі й мріяти придбати путівник по цій місцевості — в кіосках преси можна, в кращому випадку, купити місцеву газету чи збірник кросвордів. А туристична інфраструктура тут майже відсутня. Хоча, зазвичай, сюди завозять групи екскурсій, що прямують зі столиці на огляд пам'яток Чернігова, або навпаки. Можливо саме через "тінь" від сусідів — не просто великих міст, а справжніх історико-культурних скарбниць України, пам'яткам Козельця та Остра довгий час уваги приділяється незаслужено мало.

Насиченість місцевості різноманітними пам'ятками вражає. Собори, церкви, адміністративні споруди і навіть "божниця" часів Київської Русі створюють цьому регіону особливу туристичну привабливість, яка підкреслюється різноманіттям архітектурних стилів. Візантійський стиль та петербурзьке бароко, класицизм та українське бароко, причому в найкращих своїх зразках. Ну хіба не достойна ця унікальна територія хоч одного невеличкого путівника. На мою думку — достойна значно більшого. Навіть зважаючи на те, що ми не потрапили у село Петрівське, де розташована Михайлівська церква (1782–90) з дзвіницею, кам'яною огорожею та вежами. І на те, що ми навмисно не зосереджували свою увагу на красотах долини Десни та на краєвидах її притоки — Остра.

  1   2   3   4   5   6

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты