Домой

З м І с т вступ




Скачать 492.23 Kb.
НазваниеЗ м І с т вступ
страница1/4
Дата04.02.2013
Размер492.23 Kb.
ТипДокументы
Содержание
Список використаних джерел
Актуальність теми
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Мета і завдання дослідження
Об’єктом дослідження
Предметом дослідження
Методологічна основа дослідження.
Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження
Апробація результатів дисертації
Список використаних джерел
Подобные работы:
  1   2   3   4


З М І С Т




ВСТУП

.........................................................................................стор. 3-14













РОЗДІЛ 1

СТАНОВЛЕННЯ ЮРИСДИКЦІЇ

СУДІВ УКРАЇНИ ЗА СПЕЦІАЛІЗАЦІЄЮ..….........стор.15-73




1.1.

Історико-правовий аспект розвитку юрисдикції судових інститутів України за спеціалізацією




1.2.

Міжнародний досвід спеціалізації органів правосуддя (на прикладі Великобританії, Німеччини, США, Росії та Франції) та його роль у розбудові спеціалізованих судів України












РОЗДІЛ 2

КРИТЕРІЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ СУДІВ УКРАЇНИ......стор.74-145




2.1.

Спеціалізація судів за галузевою ознакою




2.2.

Спеціалізація судів за суб’єктною ознакою учасників судочинства




2.3.

Становлення спеціалізованих судів України: проблеми теорії та практики



ВИСНОВКИ


...............................................................................стор.146-154




^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

................................стор.155-177




ДОДАТКИ

......................................................................…......стор.178-200






Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ВСТУП


Прийнявши Декларацію про державний суверенітет 1990 року і Акт проголошення незалежності 1991 року, Українська держава стала на шлях практичного втілення мети побудови соціальної і правової держави, в якій людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю. Саме в такій державі забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина визначають зміст і конкретну спрямованість її діяльності. Ці принципи знайшли своє закріплення на конституційному рівні (Розділ ІІ чинної Конституції України) і відображені в законодавчих актах, прийнятих у період становлення незалежної України.

Реформування державної влади і судової системи в Україні в останні роки висвітлило актуальність питання про місце конституційного принципу спеціалізації судової системи, передбаченого статтею 125 Конституції України. Недостатність теоретичної розробки та законодавчого врегулювання породжує гострі дискусії щодо загальної моделі судоустрою України, з чим безперечно пов’язано вирішення проблеми організації та діяльності спеціалізованих судів адміністративної, господарської та інших юрисдикцій, їх місце в структурі судів загальної юрисдикції. Ця проблема не була вирішена повною мірою внесенням змін до процесуального законодавства (червень 2001 рік) та Закону України “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 року, які названі за виразом правників “малою судовою реформою”. Не вирішена вона із прийняттям нового Закону України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року

Таким чином, вдосконалення форм судочинства, моделювання структури по організації та діяльності судових органів по відправленню правосуддя, необхідність чіткого визначення критеріїв розмежування компетенції судових органів в умовах поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), обумовила нагальну необхідність дослідження інституту спеціалізації судів України через призму історико-правового та міжнародного досвідів.
^

Актуальність теми


Актуальність проблем здійснення правосуддя за спеціалізацією пов’язана з їх недостатнім дослідженням на теоретичному рівні та недосконалістю практики застосування правового механізму судочинства в судах України. Про це свідчить аналіз наукової літератури та наявність дискусій навколо цієї проблеми. Відсутність у належному обсязі теоретичних розробок, суперечливість вітчизняної практики здійснення спеціалізованого правосуддя зумовили необхідність у проведенні наукового дослідження з урахуванням надбань теорії і практики в історико-правовому аспекті та міжнародного досвіду розмежування компетенції судів при здійсненні правосуддя. У новітній історії України як відправна точка становлення спеціалізованих судів розглядається Концепція судово-правової реформи від 28 квітня 1992 року, що передбачає як один із основних принципів судово-правової реформи – “поступове здійснення спеціалізації судів” (Розділ ІІ Концепції).

Чинна Конституція України закріплює систему судів загальної юрисдикції в Україні, яка будується за принципами територіальності і спеціалізації. За цими принципами найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди (стаття 125 Конституції України). Системне і текстуальне тлумачення частини 3 статті 124 Конституції України - “Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції” - свідчить про те, що спеціалізовані суди є невід’ємною частиною системи судів загальної юрисдикції і входять до її складу як самостійна структура.

Створення судових органів зі спеціалізованою юрисдикцією (ланок відповідних судів) закріплено на конституційному рівні (стаття 125 Конституції України) та в Законі України “Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року.

Проблеми становлення спеціалізованих судів досліджувалися вченими-практиками як України, так і Росії, зокрема в наукових працях О.П.Альохіна, Л.С.Анохіної, Т.В.Апарової, Д.М.Бахраха, В.Е.Беляневича, О.Д.Бойкова, Л.С.Гамбурга, Ю.М.Грошевого, В.В.Долежана, І.М.Зайцева, М.В.Карасьової, М.М.Кобилецького, В.А.Ковальова, В.В.Кривенка, В.С.Кульчицького, І.Є.Марочкіна, Е.Б.Мельникової, О.Р.Михайленка, М.М.Михеєнка, В.В.Молдована, М.І.Настюка, В.І.Німченка, Т.О.Новікової, В.Т.Нора, В.Т.Окіпнюка, Г.М.Омельяненко, В.М.Палій, І.М.Паньонка, Л.І.Пахолок, І.Л. Петрухіна, С.В.Познишева, Ю.Є.Полянського, Л.Т.Присташ, Д.М.Притики, Ф.М.Решетникова, А.Х.Саідова, А.О.Селіванова, Н.В.Сібільової, Н.П.Сизої, Н.М.Силенко, В.Є.Скоморохи, В.С.Смородинського, Д.С.Сусла, В.С.Стефанюка, М.І.Тітова, П.Й.Тищика, А.П.Ткача, О.В.Тодощака, С.В.Філіпова, А.І.Черв’якова, Г.Г.Черемних, В.П.Шевченка, В.І.Шишкіна, О.М.Якуби, А.Г.Яреми та інших.

Однак, у зазначених авторів проблема юрисдикції судів за спеціалізацією не була предметом цільового дослідження, а розглядалася в контексті інших правових проблем. Це ускладнює системне бачення такого предмета дослідження, яким є спеціалізоване правосуддя. Необхідність у комплексному дослідженні саме в аспекті спеціалізації судів має сприяти виробленню оптимального шляху вирішення проблем, пов’язаних з визначенням структури спеціалізованих судів України та здійсненням ними правосуддя в системі судів загальної юрисдикції.

Наведеними чинниками і зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження. Робота виконана на кафедрі правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка з урахуванням напрацювань у галузі судоустрою, загальної теорії держави і права, конституційного права, адміністративного, цивільного та кримінального процесу, враховано результати узагальнення судової практики, проаналізовано і використано результати опитування суддів судів України різних ланок щодо бачення шляхів створення і вдосконалення механізму здійснення правосуддя судами з урахуванням їх компетенції. Використано результати порівняльного і системного аналізу вітчизняного законодавства з законодавством про судоустрій і діяльність судів зарубіжних країн: Великобританії, Німеччини, США, Росії, Франції та інших.
^

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами


Обраний напрям дисертаційної роботи тісно пов`язаний із програмами проведення судово-правової та адміністративної реформ в Україні, в тому числі Концепцією судово-правової реформи, а також з урахуванням тематики науково-дослідної роботи кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми судоустрою і судочинства в Україні”.

^

Мета і завдання дослідження


Метою дослідження є аналіз проблем та вироблення теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо функціонування спеціалізованих судів України. Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань: 1) дослідження історії становлення юрисдикції судових інститутів України; 2) аналіз міжнародного досвіду органів правосуддя, зокрема судових систем країн, в яких функціонують спеціалізовані суди; 3) визначення суті спеціалізації судів за галузевою ознакою; 4) з’ясування особливостей спеціалізації судів за суб’єктною ознакою учасників судочинства; 5) визначення на основі проведеного дослідження проблемних питань і внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавчого регулювання системи спеціалізованих судів в Україні.


^ Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані з організацією, створенням та діяльністю спеціалізованих судів України (історико-правовий аспект їх становлення та зв’язок із сучасністю, їх місце та роль в системі судів України при здійсненні правосуддя).


^ Предметом дослідження є спеціалізовані адміністративні та господарські суди, військові суди, як органи правосуддя при вирішенні спорів певної нормативно врегульованої сфери правовідносин (спеціалізоване правосуддя за галузевою ознакою, за суб’єктним критерієм та “внутрішня” спеціалізація суддів інших судів загальної юрисдикції), а також модель цілісної структури адміністративних судів, що мають бути створені за чинним законодавством (спеціалізація за галуззю права); обгрунтування необхідності реформування військової юстиції шляхом створення спеціалізованих судів військових формувань України (спеціалізація за суб’єктом); вдосконалення діяльності спеціалізованих господарських судів та питання “внутрішньої” спеціалізації суддів в інших неспеціалізованих судах України.


^ Методологічна основа дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в дисертаційній роботі використані загальнонаукові та спеціально-юридичні методи дослідження. Використання історико-правового методу дало змогу показати історичні витоки і розвиток юрисдикції судів за спеціалізацією, визначити шляхи вдосконалення їх системи. Емпіричну базу дослідження становлять історичні джерела часів державності України 1917-1920 р.р, здебільшого неопубліковані, дані проведеного опитування 146 суддів судів загальної і спеціалізованої юрисдикції, практичні напрацювання дисертанта на посаді помічника заступника голови Військової судової колегії Верховного Суду України та викладача кафедри “Право України” факультету лінгвістики і права Міжнародного наукового-технічного університету. Методологічну основу дослідження становить діалектико-матеріалістичний метод, що дає змогу вивчити досліджувані проблеми в їх розвитку і розв’язанні виниклих суперечностей. У процесі дослідження використано такі спеціальні методи, як метод системно-структурного аналізу, порівняльно-правовий метод для аналізу спеціалізованої юрисдикції у різних країнах та статистичний метод (для дослідження практики функціонування спеціалізованих судів).

Правовою базою дослідження стали Конституція України, міжнародно-правові акти у галузі прав людини і судочинства, інші чинні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти та пам’ятки права, що стосуються судоустрою, акти Конституційного Суду України, роз’яснення Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше комплексно досліджено проблеми юрисдикції судів України за спеціалізацією з ряду питань, які раніше не досліджувались або досліджувались в інших аспектах, запропоновано нові висновки та сформульовано практичні пропозиції і рекомендації, основні з яких виносяться на захист, а саме:


1. На кожному етапі державотворення України суди виступали як невід’ємні елементи влади, але їх цілі і завдання, порядок утворення, компетенція і характер повноважень істотно відрізнялись. Що ж до спеціалізованого правосуддя на теренах сьогоденної України, то воно формувалося за принципом встановлення субєктної, відомчої чи галузевої підсудності. Джерелами правового регулювання були як національна нормативно-правова база (сотенні суди часів Запорізької Січі), так і законодавство Польщі, Австро-Угорщини і Російської імперії (митні суди доби Гетьманщини, шляхетські суди Галичини тощо). При цьому автор пропонує періодизацію становлення спеціалізованого правосуддя в Україні та аргументує, що:

- становлення спеціалізованого судочинства (побудова діяльності судів за спеціалізацією) має відлік із часів Запорізької Січі, коли у ХVI - XVIII ст.ст. були створені суди, компетенція яких визначалася за суб’єктом юрисдикції. До таких належали сільські, сотенні та полкові суди (див.“Додаток А”);

- компетенція судів часів України-Гетьманщини у період з 1648-1783 р.р. значно розширилася в порівнянні з судами часів Запорізької Січі і визначалася як за суб’єктним критерієм, так і за сферою правовідносин, спори в яких державні структури вважали за необхідне зробити предметом судового розгляду, про що свідчить створення митних та ярмаркових судів (див. “Додаток Б”);

- судова система Галичини, яка досліджувалася автором з урахуванням наслідків взаємного впливу правових систем Російської імперії, Австро-Угорщини, Польщі, передбачала на початковому етапі здійснення судочинства за суб’єктною ознакою (шляхетські, духовні суди), але поряд з ними були створені фінансові та промислові суди, що свідчить про розширення повноважень судових органів з поступовим розвитком соціально-економічної системи суспільства. У 1852 р. в Галичині вперше на території сучасної України було запроваджено установи військової юстиції (військові суди), які мали компетенцію з розгляду справ тільки щодо військовослужбовців, тобто за суб’єктом судочинства. Ці суди будувалися за принципом централізації, найвищою ланкою для яких був Верховний військовий трибунал, що розглядається автором як спеціалізований суд з цільовою самостійною структурою, і найвищий спеціалізований суд (див. “Додаток В”);

- у період 1917-1920 р.р. функціонування судової влади пов’язано з веденням у цей час бойових дій на фронтах та революційним рухом. Кожна зміна уряду в Україні (Центральна Рада, Гетьманат П.Скоропадського, Директорія, влада більшовиків) була повязана з використанням силового впливу, характерного для воєнного часу, і, як наслідок - посилення ролі військових судів з міжгалузевою компетенцією, тобто органи правосуддя виступали по суті як репресивні органи (див.“Додатки Д, Е, Ж і З”);

- період 1921-1957 р.р обумовлював необхідність створення спеціалізованих (відомчих) судів, завданням яких було сприяння господарському будівництву (військово-транспортні, залізничні суди, квазісудові органи)(див. “Додаток И”).

2. Аргументовано, що у 1961-1991 р.р. вдосконалювалось національне судоустрійне і процесуальне законодавство, поступово і повільно відновлювались традиційні демократичні інститути судочинства, про що свідчить прийняття і введення в дію у 60-тих роках минулого століття нових Кримінального, Кримінально-процесуального, Цивільного, Цивільного процесуального кодексів та Закону УРСР “Про судоустрій Української РСР” від 5 червня 1981 року. Запровадження на законодавчому рівні інституту оскарження дій (бездіяльності) органів державного управління та їх службових осіб (Указ Президії Верховної Ради УРСР “Про внесення змін і доповнень до Цивільного процесуального кодексу Української РСР” від 25 квітня 1988 року), закріплення у ЦПК України порядку судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності та захисту громадянами порушеного права в сфері публічно-правових відносин (Закон України “Про внесення змін до статей 235, 236 та Глави 31-А Цивільного процесуального кодексу України” від 31 жовтня 1995 року), створило передумови для адміністративної юстиції, елементи якої були започатковані ще за доби Центральної Ради та з прийняттям Адміністративного кодексу УРСР 1927 року.

3. Обгрунтовано, що потреба у створенні спеціалізованих судів обумовлюється необхідністю поширити їх юрисдикцію на визначене коло суб’єктів конкретних правовідносин. Вперше запропоновано визначення поняття спеціалізованого суду, яким є створена в системі судів загальної юрисдикції самостійна судова структура (самостійний вид судів), повноваження якої визначаються законом за принципом спеціалізованої компетенції з розгляду певної категорії справ, виокремлених за галузевою чи суб’єктною ознакою, а правосуддя здійснюється за нормами відповідних галузей процесуального законодавства.

4. Обґрунтована потреба в законодавчому врегулюванні питань, що стосуються діяльності спеціалізованих судів, зокрема:

- пропонується внести зміни до статей 124 і 125 Конституції України, зосередивши в другій з них найважливіші питання судоустрою, та передбачити у статті 125 Конституції України, що до судів загальної юрисдикції відносяться загальні та спеціалізовані суди і відповідно до закону діють місцеві, апеляційні, касаційні суди;

- наведені додаткові аргументи щодо необхідності прийняття Адміністративного процесуального кодексу України, який має забезпечити право на судовий захист у сфері публічних правовідносин, запропонована структура цього Кодексу (див. “Додаток Т”).

5. Для побудови системи адміністративної юстиції запропоновано:

- нову структуру спеціалізованих адміністративних судів: суди першої інстанції – місцеві окружні суди (по одному на два адміністративно-територіальні райони та в містах обласного підпорядкування, по 2-3 суди у великих містах з районним поділом), апеляційні адміністративні суди - по одному на дві області (в деяких густонаселених областях можливе створення одного або двох таких судів), Вищий адміністративний суд України (див. “Додаток С”);

- визначення предметної компетенції адміністративного суду, віднесення до його юрисдикції спорів про: визнання незаконними і недійсними письмових індивідуальних актів державних органів, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; визнання незаконними дій державних органів, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; відшкодування збитків, завданих протизаконними актами і діями державних (у тому числі і правоохоронних) органів, органів місцевого самоврядування та їх службових осіб; відмову у видачі ліцензії на види діяльності, які підлягають ліцензуванню; відмову в проведенні масових заходів (мітингів, демонстрацій тощо) чи наданні згоди на це з порушенням закону; відмову в реєстрації об’єднань громадян; порушення порядку призначення на посади та звільнення з посад службовців органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх апарату (перелік таких посад бажано оформити законодавчо); незаконність та необгрунтованість рішень, прийнятих за скаргами, раніше поданими до органів державної влади і місцевого самоврядування тощо;

- умови розмежування повноважень спеціалізованих адміністративних і господарських судів за таким принципом: спори, що випливають з публічно-правових відносин – віднести до сфери повноважень адміністративних судів, а спори господарського характеру, передусім ті, що випливають з господарських договорів - до сфери повноважень господарських судів, які вирішуватимуть їх на підставі Господарського кодексу України. Правові норми, які регулюють розгляд справ щодо визнання недійсними актів державних і самоврядних органів, якщо вони порушують права і законні інтереси суб’єктів господарювання, доцільно закріпити в Адміністративному процесуальному кодексі України, зосередивши їх у спеціальній главі з пропонованою назвою: “Провадження у справах про визнання недійсними актів”;

- необхідність утворення в апеляційних адміністративних судах та Вищому адміністративному суді України відповідних судових палат з розгляду податкових і митних справ, оскільки вони пов’язані із застосуванням окремих інститутів адміністративного права, регулюючи певні сторони однорідних суспільних відносин. На цій же підставі є можливим створення у цих судах судових палат з питань громадянства й міграції населення;

- визначення в законодавчому порядку принципу формування колегіальних складів відповідних судових ланок спеціалізованих судів, виходячи з такого: один суддя-юрист і два - спеціалісти у певній галузі (в місцевому суді) та три судді-юриста і два – спеціалісти з питань юрисдикції спеціалізованого суду (для апеляційних судів).

6. Аргументовано наявність підстав для віднесення сучасних військових судів до спеціалізованих та доцільність створення судів військових формувань, юрисдикція яких має поширюватися на всі правовідносини, що виникають у системі Збройних Сил України, Служби безпеки України та інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, всіх військовослужбовців, осіб, що входять до військових формувань, які по суті визначаються як озброєні формування, а також осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.

7. Уперше визначено модель структури організації та діяльності військової юстиції, як спеціалізованої, і запропонована така структура спеціалізованих судів військових формувань: суди першої інстанції - місцеві суди військових формувань (створюються на базі військових місцевих судів гарнізонів), апеляційні регіональні суди військових формувань (створюються на базі військових апеляційних судів регіонів і ВМС України) та Вищий суд військових формувань України. Виходячи з цього, обгрунтовується внесення змін і доповнень до ст.ст. 19, 22, 25, 32 Закону України “Про судоустрій України”(див. “Додаток У”).

Запропоновано розширити юрисдикцію судів військових формувань щодо розгляду цивільних справ та справ, передбачених главою 31-А ЦПК України, шляхом внесення змін до ч.ч. 2 і 3 ст.123 ЦПК України та ч.4 ст.22 Закону України “Про судоустрій України”.



^ Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є певним внеском у наукове осмислення проблем юрисдикції судів України за спеціалізацією, запропоновані конкретні рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері судоустрою, які можуть бути використані законодавцем при прийнятті змін до відповідних законів та інших нормативно-правових актів, при підготовці проектів нових Кримінально-процесуального, Цивільного процесуального кодексів, а також Адміністративного процесуального кодексу України, у практичній діяльності спеціалізованих судів адміністративної та господарської юрисдикції, військових судів, у діяльності інших спеціалізованих судових установ, використані в процесі викладання дисциплін судоустрою, кримінального, цивільного та адміністративного процесу, адміністративного та цивільного права тощо. Викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть стати теоретичним і практичним матеріалом для подальших досліджень, пов'язаних зі спеціалізованим судочинством в Україні.

^

Апробація результатів дисертації


Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, міжнародних науково-практичних конференціях “Судова реформа в Україні” (березень 2001р., Київ), “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (листопад 2001р., Київ), міжнародному семінарі “Право на справедливий судовий розгляд у кримінальних справах: відповідність українського законодавства та практики вимогам Європейської конвенції з прав людини” (березень 2003р., Київ), обговорювалися на науково-практичних семінарах адюнктів Національної академії Прикордонних військ України імені Б.Хмельницького. Результати дисертаційного дослідження, як пропозиції, передані до робочої групи з підготовки проекту Адміністративного процесуального кодексу України, використані автором при підготовці програми курсу “Господарський процес” у Міжнародному науково-технічному університеті (м. Київ) та проведенні лекційних і семінарських занять.

Публікації


За результатами дисертаційного дослідження у фахових виданнях ВАК України опубліковано шість наукових статей, в тому числі одна у співавторстві.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


  1   2   3   4

Скачать 492.23 Kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты