Домой

Конспект лекцій з дисципліни "Культурологія" для студентів напряму підготовки 020210




НазваниеКонспект лекцій з дисципліни "Культурологія" для студентів напряму підготовки 020210
страница1/8
Дата30.01.2013
Размер1.92 Mb.
ТипКонспект
Содержание
Поняття культури та предмету культурологія. винекнення та становлення культури.
2. Суть культури
Структура культури включає такі поняття.
Мова, яка оформляє мислення людини і систему листа
Система соціальних норм поведінки
Духовне виробництво і його результати
Глобальна культура людства
Локальна культура складається з декількох підрівнів
Функції культури.
3. Прадавня міфологія, її специфіка й типологія.
Астральні міфи
Тотемічні міфи
Есхатологічні міфи
Календарні міфи
Героїчні міфи
Боги й напівбоги
5. Найдавніші форми мистецтва.
Трафаретні зображення
Наскальні зображення
Контрольні питання
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7   8


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА «ДИЗАЙН»


Рег. № __________________


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

"Культурологія"

для студентів

напряму підготовки 020210

галузі знань 0202

факультету


ІV курсу

Дизайн

Мистецтво

Кібернетика



Херсон 2009


Конспект лекцій з дисципліни "Культурологія" /професор В.Г. Чуприна, ст.викладач С.І. Афанасьєва , О.П. Сандік, - Херсон. ХНТУ. 2009 р. 124 с.


Рецензент: доцент Корольова Т.П.


Затверджено

на засіданні кафедри дизайну

протокол № від . . 09 р.

Зав. кафедри О.В.Чепелюк

_________________________


Відповідальний за випуск:_________________________________


Лекція № 1

^ ПОНЯТТЯ КУЛЬТУРИ ТА ПРЕДМЕТУ КУЛЬТУРОЛОГІЯ. ВИНЕКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРИ.

Пропонується такий план лекції:

  1. Поняття культури та предмету культурологія.

  2. Суть культури та її функції.

  1. Прадавня міфологія, її специфіка й типологія.

  1. Найдавніші форми мистецтва.

1. Поняття культури і предмету культурології.

Культурологія - порівняно молода гуманітарна дисципліна. Як самостійна наука вона сформувалася на початку XX століття. Сам термін пов'язаний з ім'ям видатної фігури американської антропології Леслі Уайта (1900-1975 рр.).

Л. Уайт, запропонував виділити три підсистеми культури:

технологічну (містить знаряддя виробництва і опосередкує відносини між людиною і природою)

соціальну (охоплює між людські - економічні, етичні, політичні - відносини);

ідеологічну (ідеї, вірування, міфи, знання).

До виникнення культурології культура була предметом вивчення різних гуманітарних дисциплін - історії, філософії, етнографії, археології, філології, психології, політології і ін.

Всі вони вивчали лише окремі аспекти культури, що відповідали їх предмету.

Так, для археології культура пов'язана з вивченням залишків предметів, що дійшли до нашого часу, в яких матеріалізовані результати діяльності людей минулих епох.

Для історії мистецтва культура - це виключно художня діяльність людини і її результати. В цілому, жодна з наук, окрім культурології, не вивчає культуру всесторонньо, у всіх її аспектах.

Культурологія - комплексна інтеграційна наука, об'єднуюча в своїх рамках всю сукупність знань про культуру, накопичених за століття різними гуманітарними дисциплінами.

^ 2. Суть культури.

Культура - це вторинне, штучно створене середовище, яке людина «напластовує» на природу. Це середовище включає –мова, норми поведінки, звички, ідеї і вірування, систему цінностей, соціальну організацію, технологічні процеси і результати людської праці.

Культура - це все досягнення людства, сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людським суспільством за всю свою історію; сукупність результатів людської діяльності.

^ Структура культури включає такі поняття.

Артефакти - це штучно створені об'єкти. - предмети, речі, техніка, знаряддя праці, одяг, господарське начиння, житла і т.д.

^ Мова, яка оформляє мислення людини і систему листа.

Духовні цінності -это| загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Вони складають основу етичних принципів.

^ Система соціальних норм поведінки - звичаї, традиції, звички.

Система соціальних організацій. - сім'я, особливості суспільного і державного пристрою.

^ Духовне виробництво і його результати: міфологія, релігія, філософія, наука, література, мистецтво

Просторові або пластичні прояви - живопис, скульптура, графіка, художня фотографія, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво і дизайн

Тимчасові - словесні і музичні - будують образи в часі, а не в реальному просторі.

Просторово-часові -танец|, акторське мистецтво і синтетичні мистецтва, що все базуються на нім, - театр, кіномистецтво, телемистецтво, естрадно-циркове мистецтво .

^ Глобальна культура людства Землі.общие риси, властиві всім культурам, - культурні универсалии|. - спорт, прикраса тіла, сумісна праця, танці, освіта, похоронні ритуали, звичай дарувати подарунки, гостинність, заборони кровозмішення, жарти, мова релігійні обряди, виготовлення знарядь праці і спроби впливати на погоду.

^ Локальна культура складається з декількох підрівнів:

Висока культура - витончене мистецтво, класична музика і література

Народна культура - казки, фольклор, пісні і міфи

Субкультура нові росіяни, панки,группи| відмінні від більшості|.

^ Функції культури. Функція людинотворчості| - формування і виховання особи індивіда. Поза культурою, без її освоєння новонароджений не може стати людиною.

Ціннісна функція - культура сприяє формуванню у людини ціннісних потреб і орієнтації, дозволяє йому розрізняти хороше і погане, добро і зло, прекрасне і потворне.

Інформаційна функція пов'язана із здатністю культури концентрувати соціальний досвід безлічі поколінь людей, накопичувати різноманітні знання, відомості і інформацію про світ і передавати їх від покоління до покоління.

Регулятивна функція культури спирається на такі нормативні системи, як мораль і право, і встановлює, організовує і регулює відносини між людьми.

Творча функція культури знаходить свій вираз в створенні нових цінностей і знань, норм і правил, звичаїв і традицій, в критичному переосмисленні, реформуванні і оновленні вже існуючої культурної традиції.

^ 3. Прадавня міфологія, її специфіка й типологія.

Як деякі універсальні архетипи були ембріонами хронотопу первіс­ної культури, так "ембріоном" первісної культури (і культури взагалі), була міфологія — основний спосіб сприйняття, розуміння, пізнання й ментальної презентації світу, що оточував первісну людину в момент (історичний, певна річ, тобто доволі тривалий) формування міфологіч­ної традиції. Міф був єдиною мовою-інтегратором культури, культур­ним текстом, що найліпшим чином передавав синкретичний характер культури й мислення архаїчної людини. Всі події своєї історії первісне суспільство сприймало як події міфологічні, відбитком або наслідком яких було сучасне йому життя, у якому вони постійно відтворювалися через специфічні ритуали й навіть буденне життя. Завдяки створенню циклічної моделі світу й часу утверджувалася думка про споконвічність і незмінність і навіть небажаність будь-яких змін у культурі. Опора на могутню міфологічну традицію стала головним засобом консервації культури й збереження її протягом довгих тисячоліть з майже невідчут­ними змінами. Найцікавішим є те, що навіть зараз, на порозі третього тисячоліття християнської ери, коли первісні суспільства отримали змогу використання більш оперативних механізмів культури, вони зовсім не поспішають покласти до свого арсеналу ці "дарунки данайців" від цив­ілізованих народів, покладаючись, як і далі, на силу вікової традиції й напівзнецінені міфи, вирвані з ритуального контексту, без якого вони втра­чають свій сакральний зміст, і відмічені знаками деградації й розпаду, тобто перетворення міфу на звичайну казку, в якій міфологічний хронотоп виражається невизначено-казковими термінами: "з прадавніх давен", "чи довго, чи коротко", "у тридев'ятому царстві, у тридесятому государстві"...).

Але ментальність людини традиційної культури, таким чином, по­стійно "підгодовувалася" її власною священною (не казковою) історією, що відбувалася в так званий "міфічний", або "початковий" час ("першодоба"), в якій діяли далекі "предки", простір якої був заповнений "першопредметами" як праобразами всього того, що людина тепер бачить у навколишньому світі. У цьому сенсі міф можна розглядати як зверне­ний до минулого ідеал, складний комплекс взірцевих персонажів та взірце­вих учинків, що згодом перетворився на ще одну вельми архетипну тему в міфології багатьох народів — тему "золотого віку" людської історії, варіантом якої є біблейська розповідь про Едем — райський сад.

Типологія міфів відбиває насамперед їхнє культурне призначення: збудувати картину світу й з'ясувати місце людини в цьому світі. Найбільш розповсюдженим типом міфів є етіологічний (причинний, по­яснювальний), що трактує причини й обставини виникнення різних при­родних явищ, культурних рис, соціальних об'єктів (розповіді про поход­ження тварин і рослин, суші й моря, небесних світил, форм господарчої діяльності й т. п.).

Етіологічне семантичне забарвлення притаманне більшості міфів інших типів, серед яких чільне місце займають космогонічні міфи, що оповідають про походження космосу як цілісної системи, про його струк­туру (вертикально-лінійну, що складається з підземного, земного та не­бесного світів, пронизаних єдиним стрижнем — світовим древом або світовою горою, та горизонтально-концентричну, що складається з вузь­кого кола "домашнього" світу та безкраїх просторів "чужого", тобто неосвоєного культурою), про перетворення хаосу в упорядкованість і розширення кордонів культурного світу.

Логічним продовженням і найчастіше вінцем будь-якого космого­нічного міфу є міф антропогонічного типу, присвячений обставинам по­ходження перших людей або першопредків племені чи роду, що можуть бути як зооморфними або рослино подібними тотемами, так і цілковито людськими істотами.

Слід зазначити, що космогонічні й антропогонічні міфи розподіля­ються на дві великі групи, з яких перша група—міфів про народження або самовиникнення світу, — очевидно, сформувалася раніше за міфи другої групи, представлені різноманітними, але дуже архетипними вер­сіями творення світу з фігурою деміурга (майстра) у центрі сюжету.

^ Астральні міфи розповідають про зірки й планети, обставини їхньої появи на небосхилі й стосунки між ними, причому часто персонажі аст­ральної міфології в минулому виявляються тваринами або людьми, що згодом дали назву зіркам або сузір'ям (Великої Ведмедиці, Гончих Псів тощо). Різновидом астральних міфів є міфи лунарні й солярні, в яких Сонце й Місяць виступають як брат і сестра (або чоловік і дружина) чи навпаки, демонструючи ще один архетип первісної свідомості й культу­ри, як парне протиставлення, що в науці називається "бінарною опози­цією" й розглядається як одна з найдавніших умов розвитку мислення. Опозиція визначає багато особливостей міфологічної картини світу, що виявляє себе, наприклад, і в близнюкових міфах, героями яких є парні (бінарні) персонажі, що дуже нагадують один одного за своїми якостя­ми й тому, як правило, після суперництва на початку перетворюються на нерозлучних друзів (прикладом може служити пара Гільгамеш-Ен-кіду зі знаменитого шумерського епосу: ці герої припинили двобій після того, як кожен знайшов у очах супротивника своє віддзеркалення.

^ Тотемічні міфи також побудовані на бінарному співставленні й принципі спорідненості. В основі їх лежать уявлення про кревний зв'я­зок на підставі спільного походження, про братерські відносини між пев­ною групою людей і представниками тваринного, рідше — рослинного світу ба навіть об'єктами неживої природи.

^ Есхатологічні міфи (від грецького слова езккаіоз — останній, кінцевий) є необхідною ланкою у циклі оповідей про історію да долю тутешнього світу, але йдеться в них не про народження, а про загибель, "смерть", "кінець світу" (всесвітній потоп у "Епосі про Гільгамеша", біблейській книзі Буття, у грецькому міфі про Девкаліона й Пірру та багатьох інших), руйнації усталеного порядку й поринання його у хаос, повернення до первісного стану безладдя. У формі "малої есхатології" міфи цього типу намагаються також пояснити феномен смерті людини, оскільки в "золотому" віці (див. вище) люди жили вічно й лише згодом втратили благо безсмертя (згадаймо принаймні біблейську історію про вигнання Адама і Єви з Едемського саду). Нерідко всесвітні катастрофи осмислюються як покарання людства вищими силами за перепов­нену ним "чашу гріхів" (Страшний суд). У багатьох випадках смерть розглядається не як остаточний кінець, а як радикальне оновлення, по­вне перетворення на щось якісно нове й одночасно схоже на давноми­нулу пору "золотого віку".

^ Календарні міфи відносяться до найбільш архаїчних пластів міфо­логії й трактують зміну сезонів року як циклічний процес умирання й відродження природи (приміром, грецький міф про викрадення богині Кори (Персефони) владикою підземного царства Аїдом). Календарні міфи об'єднують у собі ознаки космогонії й есхатології, оскільки щоро­ку повторюють і відтворюють повний вселенський цикл космічного буття (Новий рік, скажімо, завжди сприймається як символічне народження космосу).

^ Героїчні міфи — дещо пізніше явище, що виникло на початковій стадії деградації міфу й тому близьке за змістом до народного епосу (наприклад, славетних скандинавських саг). Вони могли кристалізува­тися навколо образу "культурного героя" міфу (див. нижче), концентру­ючи увагу не на його "культурницькому подвигу", а на всьому життєво­му шляху, що перетворювався на ідеальну модель біографії. Сюжет таких міфів будується навколо біографії міфологічного героя, його чу­десного народження, швидкого змужніння, великих подвигів і, звичайно ж, героїчної смерті. Мотивація вчинків героя не обов'язково прозора й легкозрозуміла, але в будь-якому разі вони є взірцем для наслідування. Часто героїчні міфи через персоніфікацію подій суспільного життя в сим­волічній формі передають інформацію про зрушення в різних сферах культури (так, подвиги Гсракла, пов'язані з перемогами над звірами — немейським левом, лернейською гідрою, ерімантським вепром, керінейською ланню та ін. — можуть символізувати витіснення олімпійсь­кою релігією пережитків тотемістичних вірувань).

Міфологічна традиція людства настільки багата й різноманітна, що прикладів можна наводити безліч, але в рамках даного посібника зро­бити це неможливо, тому студентам пропонується доповнити список прикладів самостійно й поміркувати над тим, як міф і міфологічні уяв­лення виявляються в сучасній культурі).

Типологія персонажів міфології теж досить складна й розгалужена, тому наведемо тут лише найбільш розповсюджені типи міфологічних героїв.

Першопредки — група персонажів, що уособлюють прабатьків оанніх людських співтовариств, які завдячують предкам своїм існуванням і відносяться до них з великою шаной. Ранні першопредки дуже часто фігурували в образі тотемних істот, пізніше набувають антропоморфного (людиноподібного) вигляду.

Культурні герої здобувають або вперше створюють для людини різні культурні чи побутові атрибути — вогонь, житло, їжу, одяг, знаряддя праці й полювання, культурні рослини, технічні навички, різні види мистецтв, правила поведінки, закони тощо. Пізніше виникають образи героїв-деміургів (творців), що переборюють хаос і стають творцями світобудови й перших людей. Функції культурних героїв переходять зго­дом до богів, але й після цього залишаються персонажі, що завершу­ють справу впорядкування світу, розпочату богами-деміургами, до того ж не завжди згідно з їхньої волею.

Духи — міфологічні істоти, що постійно взаємодіють з людиною, допомагають їй у різних сферах діяльності й, виконуючи функції "двійни­ка" людини, наповнюють його життя позитивним, як правило, сенсом і вагомими подіями.

^ Боги й напівбоги — могутні надприродні істоти, що створюють світ і людей і керують ними. Образи богів еволюціонують з розвитком релігійних уявлень від політеїзму (багатобожжя) до монотеїзму (єдино­божжя) в напрямі абсолютизації їхніх суттєвих ознак від надлюдської сили, вічної молодості, можливості одночасно перебувати в різних місцях, здатності творити чудеса й бачити майбутнє — до всемогутності, без­смертя (точніше, вічності, спрямованої як у минуле, так і в майбутнє), всевладдя й всевідання.

^ 5. Найдавніші форми мистецтва.

Міфологією були просякнуті всі форми суспільної діяльності пер­вісної людини, у тому числі й найдавніші форми мистецтва, багато свідчень про які не збереглося або збереглося в опосередкованому виг­ляді (особливо такі, що стосуються видовищних та ігрових форм мис­тецтва, танців, пісенної та музичної творчості) й можуть бути проанал­ізовані лише на основі пізніших форм художньої діяльності, що досі фун­кціонують у так званих традиційних культурах, існуючих як релікти най­давніших епох (наприклад, культура аборигенів Австралії, бушменів південної Африки, деяких племен Центральної Африки, Південної Аме­рики, Полінезії тощо).

Ми маємо ще одного досить надійного "свідка", одночасно промовистого й мовчазного — це найдавніші форми образотворчої творчості: наскальні малюнки, скульптура, рельєфи, виконані нашими далекими предками багато тисячоліть тому назад; вони несуть у майбутнє безцінну інфор­мацію стосовно характеру мислення й світогляду ранньої первісної лю­дини, але цю інформацію треба вміти правильно читати.

Форми образотворчої діяльності, які людина нашої культури може сприймати як мистецтво, виникли близько ЗО тисяч років тому, за доби пізнього, або верхнього палеоліту (100-10 тис. років тому) й мистецт­вом у сучасному розумінні цього поняття зовсім не були.

^ Трафаретні зображення людської руки, нанесені кінчиками пальців плетива ліній на вогкій глиняній поверхні (так звані "макаронні") свідчили про перші спро­би ідентифікації людини та її спілкування з навколишнім світом. Чис­ленні зображення звірів мали обрядово-виробничий характер і одночас­но були об'єктами магічних дійств і тренувальних вправ (кидання списів у малюнок було, з одного боку, магічно-ігровою моделлю майбутнього полювання, а з іншого — виробляло мисливські навички). Зображення могло виконувати функції сакрального тотема, до якого зверталися з проханням забезпечити успіх полювання, а потім з вибаченнями перед тотемом за вбивство звіра й підношеннями або жертвами.

Маски, що так подобаються колекціонерам з цивілізованих країн і надихають ба­гатьох сучасних митців, вироблялись для використання у специфічних ритуалах, у яких люди перетворювалися на образи вдягнутих ними ма­сок і відтворювали події майбутнього полювання.

Отже, контекст вит­ворів первісного "мистецтва" міг бути яким завгодно, лише не естетич­ним, тобто пов'язаним із спогляданням прекрасного й повною відсутн­істю практичної зацікавленості, що, втім, зовсім не заважає нам милу­ватися пам'ятками художньої творчості первісної людини й дуже висо­ко їх цінувати .

Художники з епохи верхнього палеоліту вміли економними за­собами, іноді декількома плавними лініями й кількома кольоровими пля­мами передати найсуттєвіше в кожній з тварин, які на першому етапі розвитку мистецтва були його головною темою. Незважаючи на відсутність понять про перспективу й композицію, зображення переда­ють грацію фігур і динаміку руху — це було продиктовано не лише праг­ненням якомога точніше передати реальність, а магічним світосприй­няттям: художник вірив, що, якщо йому вдасться "схопити", тобто вірно передати, форму (образ) звіра, його общині пощастить схопити такого ж звіра в цілком реальному полюванні. Деякі об'єкти образотворчого мистецтва, можливо, в графічній формі передають зміст невідомих нам міфів.

Мистецт­во стає й більш "текстологічним": ускладнюється композиція малюнків, предметом зображення стають не окремі об'єкти, а сцени з композиц­ійною динамікою, акцент переноситься зі стосунків по лінії "людина-звір" на стосунки між людьми або групами людей. Захопившись своїм відкриттям — абстрактним мисленням, первісна людина на деякий час повністю позбулася своїх попередніх здобутків, оскільки культура на цьому етапі завдяки своєму синкретизмові створювала лише мононорми (від грецького слова топоз — "один") і не була спроможна зберегти свої неактуальні вже надбання у вигляді "альтернативного художнього стилю".

^ Наскальні зображення дають нам уявлення про ті елементи пер­вісної культури, що не були пов'язані із власне живописним (точніше, графічним) відтворенням окремих аспектів діяльності ранньої людини. Наприклад, у печері Трьох братів (Труа Фрер) у Франції є зображення людини з оленячими рогами — це наче "кадр" магічного мисливського ритуального танцю, в якому динамічне відтворення сцен полювання підко­рялося чіткому ритму, підтрима-ному й подвоєному ритмом музичного супроводу.

Примітивні музичні інструменти, мабуть, лише відбивали такт, диктуючи виконавцям ритм їхніх рухів. Танець мав театралізований характер і відтворював сцени різноманітних трудових актів, найча­стіше мисливських. Згодом "інсценізації" стали підлягати й ранні міфи.

Деякі елементи, що цілком належать доцивілізаційним куль­турним формам, не лише не деградували, але й надовго пережили епоху, що їх породила, й справили вагомий вплив на культури наступних епох. Це, наприклад, первісний орнамент, що зберігся в народній (фоль­клорній) культурі практично всіх етносів: декоративні рослинні мотиви, що ведуть походження від образу світового древа, геометричний орна­мент як символ зораного й засіяного поля, плідності худоби й т.п. У числі таких реліктових елементів первісної культури слід назвати й зас­тосування гриму, татуювання, масок, спеціальних костюмів у видовищній культурі, ритуалізовані масові дійства (наприклад, святковий хід, військо­вий парад тощо), прикраси (релікти первісного фетишизму, віри в силу талісманів, оберегів і т.п.)- До культури первісної епохи належить також особливо актуальна в сучасному молодіжному середовищі знаковість одягу (наприклад, шанувальники різних музичних стилів чітко розрізня­ються за атрибутикою, прикрасами, кольором одягу, аксесуарами, зач­іскам, татуюванням тощо).

На нижчих ступенях культури ідея кровно родинних зв'язків дістає відображення у тотемізмі — ототожненні роду з твариною, від якої рід походить. Соціальне життя здебільшого визначалося тотемістич­ними уявленнями. Плем'я поділялося на клани, члени яких були зв'язані між собою ім'ям якоїсь тварини, рослини або предмета, але найчастіше тварини (всі з "роду жаби" — родичі). Вони не тільки називають себе цим ім'ям, а й ведуть від даної тварини свій містичний родовід. Ці тотемні клани були екзогамними, тобто шлюби між чле­нами одного клану були заборонені. Людина не їла м'яса своєї то­темної тварини і не носила її шкури, а якщо змушена була вбити лева, наприклад, для самозахисту, то завжди просила в нього вибачення і правила обряд очищення після такого святотатства.

Таким чином, ранні форми культури представляють, за висловом великого німецького філософа Гегеля, "факт, не рівний самому собі". Елементи первісної культури буквально пронизують усю товщу куль­турних епох, не виключаючи й сучасної. Це дозволяє зробити висновки не лише про самоцінність первісної культури як історичного етапу роз­витку світової культури, але й, як не дивно, про її потенціал у справі "культурного будівництва" наступних епох.

  1   2   3   4   5   6   7   8

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты