Домой

Ламонова О., Романовська Т., Русяєва М., Рябова В., Седак О., Харченко О., Черняков І., Шинкарук М. 100 найвідоміших шедеврів України




НазваниеЛамонова О., Романовська Т., Русяєва М., Рябова В., Седак О., Харченко О., Черняков І., Шинкарук М. 100 найвідоміших шедеврів України
страница1/38
Дата18.01.2013
Размер6.68 Mb.
ТипДокументы
Содержание
100 найвідоміших шедеврів України
Книш Комп'ютерна верстка О. Чеснокова
Мізинська різьблена кістка мамонта
Мізинська різьблена кістка мамонта
Шедеври трипільської культури
Шедеври трипільської культури
Бородінський скарб
Бородінський скарб
Бородінський скарб
Опис Бородінського скарбу.
Кам'яні воїни скіфських степів
Кам'яні воїни скіфських степів
0 0 Шедеврів
Кам'яні воїни скіфських степів
Скіфський "звіриний стиль"
Скіфський "звіриний стиль"
Скіфський "звіриний стиль
Срібна амфора з кургану Чортомлик
Срібна амфора з кургану чортомлик
Срібна амфора з кургану чортомлик
...
Полное содержание
Подобные работы:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38

Ламонова О., Романовська Т., Русяєва М., Рябова В., Седак О., Харченко О., Черняков І., Шинкарук М. 100 найвідоміших шедеврів України. К.: Автограф, 2004. — 496 с. (100 найвідоміших)

№№ с.вгорі

"100 найвідоміших шедеврів України" —захоплююча книга про художні твори, які виготовлені або зберігаються на території України. Ви дізнаєтесь про скарби тисячолітньої історії зі скіфських курганів, про зразки книжкової майстерності, про видатні пам'ятки писемності, архітектури, скульптури, живопису...

Особливу увагу приділено безцінним археологічним знахідкам із давніх поселень і міст, заснованих тисячі років тому.

У книзі вміщено багато ілюстрацій.

^ 100 найвідоміших шедеврів України

Автор ідеї К. Клімашенко

Відповідальна за випуск М. Шинкарук

Редактори С. Нілова, М. Гнатюк

Корректор /. ^ Книш

Комп'ютерна верстка О. Чеснокова

Обкладинка А. Бєлов

Оксана Ламонова (47, 76, 80, 82, 91-93, 96, 98), Тетяна Романовська (55, 65, 67, 85-86), Марина Русяєва (1-2, 4-6, 8-9, 11-18, 21-25, 27-28, 31-32, 41-42, 44, 48, 57, 59-60, 63-64, 69, 71, 78), Валентина Рябова (7), Олександр Седак (29, 38, 45, 50-51, 53, 56, 58, 72, 74, 79, 81, 83-84, 88-89, 94-95), Оксана Харченко (39, 77, 87, 97, 99), Іван Черняков (3, 10, 19-20, 26, 30, 33-37, 40, 43, 46, 49, 52, 54, 61-62, 66, 68, 70, 73, 75, 90), Марина Шинкарук (100).

Під загальною редакцією

кандидата історичних наук Марини Русяєвої.

В оформленні обкладинки використано роботу Й. Пінзеля "Голова ангела".

_5_

"...Наука про давнину, крім того, що збагачує неоціненними матеріалами, ще й зв'язує нас безпосередньо з нашими далекими пращурами, знайомить із зовнішніми та внутрішніми обставинами їхнього життя, вказує на ті чи інші взаємини їх з різними народами, розвиває в нас чуття прекрасного, робить шляхетним наше серце, плекає любов до усього рідного, розпросторює наші розумові обрії і, нарешті, умудрює нас життєвим досвідом, дає уроки майбутнього і робить нас справжніми синами нашої батьківщини, справжніми патріотами".

Слова Дмитра Яворницького повною мірою можна віднести і до шедеврів мистецтва, що існували та існують на теренах України, від давніх часів до сьогодення. Це і скарби, що тисячоліттями пролежали у скіфських курганах або серед руїн античних міст, і зразки книжної майстерності, і видатні пам'ятки архітектури, скульптури, живопису...

Авторський колектив сподівається, що книга допоможе пізнати нові грані української історії та культури.

6

00 ШЕДЕВРІВ -----------------------------------------------------------------------------------

Мізинська різьблена кістка мамонта

(XV—XII тис. до н. є.)

Серед творів палеолітичного мистецтва, які ввійшли до скарбниці світової культури, особливе місце посідають унікальні різьблені вироби з кістки мамонта, знайдені в різні роки XX ст. у селі Мізині Коропського району Чернігівської області. Археологічні дослідження підтвердили, що тут було одне з поселень найдавнішої людини Homo sapiens.

У XVII—X тис. до н. є., на останньому етапі пізнього палеоліту (давній кам'яний вік), територію сучасної України почали активно заселяти мисливці, розміщуючи свої стоянки в басейнах великих річок. Це відбувалося у зв'язку зі значним потеплінням, що настало після сильного обледеніння в XX—XVIII тис. до н. є. Мальовничі низовини Середньої та Верхньої Наддніпрянщини, багаті на звірину, сприяли виникненню поселень зі стаціонарними житлами. Найвідоміші з них — Межиріч, Добранічівка, Києво-Ки-рилівська, Гінці й Мізин — займали площу від 500 до 1200 кв. м. Поблизу них мисливці, озброєні луками та списами з довгими кістяними наконечниками, полювали на мамонтів, носорогів, диких коней, вівцебиків, зубрів, північних оленів, вовків, песців, ведмедів та інших тварин. Поселення були своєрідними центрами суспільної, господарської, естетико-художньої й обрядово-ритуальної діяльності давніх людей.

Археологічне вивчення пізньопалеолітичних стоянок на території сучасної України почалося в 70-х pp. XIX ст. Були відкриті Гінці на Полтавщині на р. Удаї (1873 p., Ф. Камінський), Кирилівська в Києві (1893 p., В. Хвойко), печери в Криму (1879—1880 pp., К. Мережковський).

Перші розкопки в Мізині проводив відомий український археолог, антрополог і етнограф Федір Вовк. Він учився в Парижі — своєрідній мецці палеолітичної науки Європи кінця XIX—початку XX ст. Дисертацію молодого вченого удостоєно медалі Брока і премії Годара. Згодом він став професором Сорбонни, членом редколегії журналу "Антропологія".

Після повернення 1907 р. до Санкт-Петербурга Ф. Вовк викладав в університеті. Через рік, ставши членом Українського наукового товариства в Києві, почав досліджувати Мізинську стоянку, розташовану на мальовничому березі Десни. Знайдені тут ви-

7

МІЗИНСЬКА РІЗЬБЛЕНА КІСТКА МАМОНТА І------------------'



Різьблені фігурки з Мізина.

роби із кременю й кістки мамонта були представлені на виставці, присвяченій XIV Археологічному з'їздові, що відбувся в 1908 р. у Чернігові. А через чотири роки на Міжнародному конгресі антропологів і археологів у Женеві Ф.Вовк ознайомив світову наукову громадськість із сенсаційними знахідками — унікальними жіночими статуетками й прикрасами з кістки мамонта і морських черепашок. Так у науці стала відома пізньопа-леолітична мізинська культура, а на сторінках закордонних видань з'явилися зображення браслета й жіночих фігурок, вкритих меандром (орнаментом).

Відтоді у вивченні Мізина брали участь багато відомих вітчизняних і зарубіжних учених: археологи, мистецтвознавці, біологи, музикознавці. Протягом XX ст. поселення повністю розкопали. Водночас археологи досліджували відкриті раніше і знову знайдені пізньопалеолітичні пам'ятки (Добранічівку, Межиріч, Королеве, Молодове та ін.), що значною мірою збагатило знання про життя й культуру найдавніших народів на території нашої країни. Нині знахідки з цих поселень зберігаються в Національному музеї історії України, Археологічному музеї Національної академії наук України та Національному науково-природознавчому музеї Націо-. нальної академії наук України.

На багатьох стоянках Верхньої Наддніпрянщини знайдено житла різноманітних конструкцій і функцій. Переважали теплі закриті будівлі округлої форми, споруджені з каменю, дерев'яних жердин, кісток і шкур. У центрі поселень по колу розміщувалися монументальні житла у формі яранги або чуму, як у народів Півночі, з кісток мамонтів і шкур північного оленя з вогнищами. Цим спорудам площею від 18 до 25 кв. м давні зодчі надавали певного зовнішнього вигляду. Фундамент їх зроблено із двошарової обкладки. Всередині містилися спеціально вкопані черепи мамонтів, що підтримували каркас із жердин і бивнів, накритий шкурами.

8

---------------1 100 ШЕДЕВР

Зовнішній шар викладали з кісток мамонтів (лопаткових, щелепних, тазових і трубчастих), які утепляли житло. Ця обкладка виконувала і декоративні функції. Найефектнішими були житла Мізи-на. Ритмічно-композиційне розташування точно підігнаних трубчастих кісток і щелеп створювало своєрідний декоративний орнамент, підкреслений розписом червоною і жовтою вохрою у вигляді меандра, хвилястих ліній і зигзагів.

Останніми десятиліттями добре вивчено внутрішній простір жител. Найчастіше в їх центрі знаходять від одного до трьох вогнищ з укопаними навколо кістками. Житла освітлювалися за допомогою переносних "світильників", зроблених із кісток мамонта. У багатьох житлах були спеціальні місця для виготовлення інструментів, предметів озброєння і художніх виробів із кременю, кісток, рогу, бурштину і черепашок. Найцінніші речі тримали в спеціальних схованках — у підлозі, під кістками тварин у стінах або безпосередньо в самих кістках мамонтів. У них знайдено найдавніші скарби — унікальні художні вироби (браслет і три жіночі статуетки з Мізина), ординарні заготовки й інструменти з кременю, бивнів і кісток.

На території України дотепер не знайдено поховання палеолітичної доби. Але археологічні джерела Західної Європи та Сибіру свідчать, що людей тоді ховали здебільшого в одязі, декорованому зооморфними прикрасами. Досить часто в могилах поруч зі скелетами знаходять художні вироби з різьбленої кістки мамонта у вигляді статуеток жінок і тварин.

З усіх видів матеріальної та духовної культури палеоліту найкраще розвивалося образотворче мистецтво, що мало два основних напрями — фігуративний і декоративний, кожен із яких яскраво



Житло з кісток мамонта зі стоянки Межиріч.

9

^ МІЗИНСЬКА РІЗЬБЛЕНА КІСТКА МАМОНТА

відображений у творах, знайдених на території України. Фігуратив-ний поділяється на дві великі групи: монументальне мистецтво (розпис печер, кам'яних блоків) і мистецтво малих форм, або мобільне мистецтво (різьблені фігурки людей і тварин із каменю, кісток, бурштину, рогів та бивнів). Декоративні вироби представлені особистими прикрасами, найчастіше вкритими різьбленими візерунками або розписом.

Найціннішою є мізинська колекція стилізованих скульптурних зображень жінок і птахів. Вона відзначається яскраво вираженою художньо-стилістичною своєрідністю, оригінальністю пластичних форм, багатством і складністю декору. Прикладом утілення жіночого образу в дрібній пластиці є невеликі, 2,5—14 см заввишки, фігурки лаконічних, геометрично досконалих форм, що належать до мадленського періоду (XV—XII тис. до н. є.). Нині відомі 17 статуеток, вирізьблених із кістки мамонта. Форми їхніх тіл помітно ге-ометризовані, умовні й симетричні. Довгий загострений стрижень позначає голову, шию і торс, різко переходячи в повні стегна. В одних статуеток верхня частина тіла довша за нижню, в інших — навпаки. В техніці гравірування на деяких із них намічено груди й руки, інші покрито чорною фарбою. На шести фігурках наявний складний геометричний орнамент із трикутників, ромбів, меандра і прямих ліній.

Схематизм передавання деталей пояснюється широким використанням знаково-орнаментального декору на стилізованих фігурках. Ритмічне багатократне повторення незамкнених трикутників або кутів, на думку вчених, пов'язане з жіночою символікою. Деякі дослідники, розгадуючи значення цих образів, бачили в них то реалістичне втілення ідеалу жіночої краси, то канонічно витримані зображення жіночого божества того часу або жриць, учасниць обряду.

Особливою темою в мистецтві палеоліту є фігурки птахів із властивими хижакам рисами. У них маленька голівка, що трохи виступає, широкий короткий тулуб із сильними опуклими грудьми. Довгий, широкий унизу хвіст виконано з особливою старанністю. Крила позначені дуже умовно: вони вирізьблені на тулубі птаха тонкими орнаментальними лініями. Якщо дивитися збоку, виникає враження, наче птах ширяє в небі, широко розправивши крила.

Багатством і несподіваною складністю відзначається зигзагоподібний меандр на тілі мізинських птахів. Він, напевне, не лише

10

00 ШЕДЕВРІВ -----------------------------------------------------------------------------------

умовно передає оперення, а й має ширше значення, пов'язуючи образ птаха з небом, хмарами або небесною стихією. Проте в багатьох інших давніх народів цей геометричний орнамент асоціюється переважно з водою, підземним світом або небом.

Прикраси й амулети, що мали, мабуть, магічне значення, відігравали важливу роль у житті й мистецтві палеолітичних людей. Крім пишних зачісок і капелюхів, вони носили головні обручі й намиста. На 23-х палеолітичних стоянках на території України знайдено різноманітні типи декоративних прикрас, виготовлених із каменю, бурштину, морських черепашок, іклів тварин і бивнів мамонтів. Під час дослідження Мізинської стоянки виявлено численні фрагменти діадем із різноманітним декором. Але за вишуканістю й багатством орнаментування винятковими є палеолітичні браслети — справжні шедеври косторізного мистецтва, виконані простими знаряддями. Найвідоміший — браслет із Мі-зина (знайдено 1912 p.), виготовлений у вигляді широкого тонкого обруча, зовнішня поверхня якого повністю вкрита найтоншим симетричним меандровим візерунком, поділеним смугами паралельних зигзагів.

Зовсім інакше виконаний ще один браслет, знайдений під час розкопок цього самого поселення в середині 1950-х pp. Він складається з п'яти тонких пластинок із бивня мамонта з просвердленими отворами на кінцях. На кожній із пластин наявний "ялинковий" візерунок, смуги якого поділено ромбами. Однією лінією, лаконічним штрихом утілені правильні геометричні візерунки цих унікальних браслетів.

У XX ст. вчені почали шукати коріння реальних (природних) або культурних прототипів орнаменту. Так, "ялинковий" орнамент, поширений у різьблених кістках Мізина, порівняймо з так званим архітектурним візерунком — повторюваними групами із вкладених одна в одну нижніх щелеп мамонта, що є обкладкою підмурків жител на цій стоянці. Вважають, що основа зигзагоподібного та меандрового візерунків наявна в самій природній будові кісткової тканини бивня мамонта, найкраще помітній на поперечному згладженому зрізі розчленованого бивня. Рівномірна пластинчастість, симетрія розташування його природних конструктивних вузлів зумовили виникнення поширеного в Мізині орнаментального мотиву.

Палеолітична орнаментика у виробах цієї пізньопалеолітичної стоянки мала прямолінійно-геометричний характер. Дуже пошире-

11

^ МІЗИНСЬКА РІЗЬБЛЕНА КІСТКА МАМОНТА



Браслети з бивня мамонта зі стоянки Мізин.

ні зигзагоподібні лінії, трикутні фігури, кути, ромби, комбінація і багатократне повторення яких створювали іноді несподівано складні орнаментальні композиції. Саме за багатством і симетричністю візерунка мізинська різьблена кістка перевершує все, що створила людина епохи палеоліту у сфері декоративного мистецтва. Крім того, в цьому невеликому поселенні Верхньої Наддніпрянщини вперше з'явився меандр, який став через багато тисячоліть одним із найулюбленіших орнаментальних мотивів багатьох цивілізацій Європи, Азії й Америки.

Під час дослідження будинку № 1 у Мізині знайдено також унікальний музичний комплекс, що спочатку вважався ритуальним. До нього належали розписані червоною вохрою кістки мамонта — лопатка, стегно, фрагмент таза, дві нижні щелепи й фрагмент черепа, а також неорнаментовані молоток із рогу північного оленя й уламок бивня мамонта. Неподалік був різьблений шумливий браслет (своєрідний тип кастаньєт), виготовлений із пластин бивня. Можна стверджувати, що це — одна із найдавніших у Європі музична збірка кісток. Припускають, що їх використовували як ударні музичні інструменти під час ритуальних танців разом із шумливим браслетом.

Різьблені статуетки та прикраси з Мізина — це унікальний прояв художньої творчості. Нефігуративні орнаментальні мотиви — тло, на якому викристалізувалися зображення тварин і жінок. Первісне мистецтво, розвиваючись, дотримувалося певних естетичних норм, підпорядковуючись законам краси того часу. Тому історія художньої діяльності людини — це насамперед історія виникнення та розвитку естетичного начала в її свідомості та творчості. Художники здавна заперечували натуралізм і творили вільно, досягаючи при цьому небувалої виразності й досконалості.

12

100 ШЕДЕВР

Шедеври трипільської культури

(V—IV тис. до н. є.)

Одну з найзагадковіших археологічних культур Східної Європи — трипільську — відкрив у 1893 р. видатний український археолог, надзвичайно обдарована людина Вікентій Вячеславович Хвойка (Хвойко; 1850—1914). Він народився в багатодітній сім'ї в північній Чехії, коріння якої сягало давнього лицарського роду XV ст. Переїхавши 1877 р. із Праги до Києва, В. Хвойка спочатку вчителював і займався виведенням нових сільськогосподарських культур, за що невдовзі його обрали членом Французької національної сільськогосподарської, промислової та комерційної академії і нагородили кількома "похвальними листами".

Ще в Празі, студентом, він захопився вивченням давньої історії. В Києві з перших днів його увагу привернули високі дніпровські схили та пагорби, мальовничі руїни і пам'ятки. Саме тут він почав серйозно цікавитися археологією, пошуками давніх культур. Так, у серпні 1893 p., вивчаючи зрізи землі на вулиці Кирилівській, 59/61, В. Хвойка знайшов кістки мамонта. Згодом, після археологічного дослідження маєтку, вчений установив, що це перша на території Києва пізньопалеолітична стоянка людей, яка увійшла в історію археології за місцем перебування під назвою Кирилівська. Всесвітню славу їй приніс уламок бивня мамонта, покритий най-тоншим різьбленням. На розкопки до Києва приїхали французькі археологи — професор А. Годрі та барон Ж. де Бай.

Серед подій столітньої давнини привертає увагу наукове відкриття трипільської культури, відлік якого часто починають від дня доповіді В. Хвойки на XI Археологічному з'їзді, що відбувся в Києві в серпні 1899 р. Перші залишки від поселень цієї культури було знайдено в 1893 р. на тій самій вулиці Кирилівській, 81. Тут було розкопано напівземлянки з фрагментами керамічних виробів. Учений назвав її трипільською на честь невеликого села Трипілля на Київщині, де він проводив дослідження найдавнішої археологічної культури хліборобів на Придніпров'ї. Він уперше визначив ці пам'ятки як неолітичні. Пізніше В. Хвойка розкопував трипільські пам'ятки в багатьох селах Середнього Придніпров'я (Верем'ї, Щербанівці та ін.).

В. Хвойка був одним із засновників Київського міського музею старовини і мистецтва (нині — Національний музей історії України), відкритого в 1899 р. Багато унікальних творів за тодішніми за-

13

^ ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

конами було передано Імператорській археологічній комісії.

Учений усе своє життя досліджував археологічні старожитності України. Вивчав пам'ятки бронзового віку, вів розкопки Пастирського та Мот-ронинського городищ у Черкаській області, відкрив і вивчав зарубинецьку та черняхівську культури. Він досліджував садибу київського лікаря М.Н. Пет-ровського (сучасна вулиця Во-лодимирська, 2), де відкрив фундаменти кам'яного палацу X—XI ст., розписаного фресками і прикрашеного мозаїками, давньоруські ремісничі майстерні та безліч різноманітних виробів (унікальні ливарні форми, запрестольний хрест і фрагмент цегли з тризубом). У 1908 р. після XIV Археологічного з'їзду, що відбувся в Чернігові, де було оголошено результати перших

розкопок на Старокиївській горі, її було названо "російським Капі-толієм", а її дослідження за значущістю порівнювали з розкопками Форуму в Римі. Садибу М. Петровського купила держава, і на її території проводили великомасштабні розкопки. Старокиївську гору відвідали такі відомі археологи та мистецтвознавці, як Н. Кондаков, Д. Айналов, Н. Смирнов, П. Уваров, О. Бобринський, Б. Фармаков-ський. Почалися дослідження фундаменту першого кам'яного собору Київської Русі — Десятинної церкви.

Однак В. Хвойка увійшов в історію археології передусім як першовідкривач трипільської культури, розвиток якої в Лісостепу

від Дністра на заході до Середнього Придніпров'я на сході — тривав близько двох тисяч років. Пам'ятки цієї найдавнішої землеробської культури були поширені не тільки у Правобережній Україні, а й практично на всій території Молдови та Румунії, де вони відомі як культура Кукутені. За календарною хронологією

Глиняний орнаментований посуд культури Трипілля.



14


"—:-------1 100 шедеврів --------------------------------------------------------------

Трипілля існувало в першій половині V — останній чверті Г/ тисячоліття до н. є., виникнувши на основі неолітичної культури Боян.

Нині тільки в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. їх вивчало не одне покоління археологів, які значною мірою збагатили науку уявленнями про родоплемінні та суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру і мистецтво. На початку XX ст. трипільську культуру вивчала плеяда видатних археологів: В. Антонович, М. Біляшівський, Ф. Вовк, В. Городцов, М. Рудинський, О. Спицин, Д. Щербаків-ський та ін.

На сьогодні відомо близько ЗО трипільських протоміст. І якщо на найраннішому етапі будівництва деякі з них мали лише сім жител (Бернашівка на Дністрі), то вже на пізньому були відкриті поселення з більше як 2700 спорудами (Тальянки).

Найбільші протоміста існували на середньому етапі Трипілля (V—IV тисячоліття до н. є.) у межиріччі Південного Бугу і Дніпра. Так, площа поселення в Тальянках займала 450 гектарів, а в Майданецькому — 250 гектарів. За приблизними підрахунками археологів, на їх території могло водночас проживати до 10-15 тис. осіб.

Поселення були укріплені сотнями двоповерхових житлово-господарських комплексів, що прилягали один до одного й утворювали єдину потужну стіну. У зв'язку з цим особливий інтерес викликає планування великих поселень. Його головним елементом було створення кількох овалів із двоповерхових будівель, діа-



Глиняні моделі трипільського храму (а) і будинку (б).

15

^ ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

метром від 1 до 3,5 км, а також вулиць і кварталів у центральній частині поселення.

Українським археологам удалося на багатьох пам'ятках дослідити значні ділянки таких планувальних структур. Серед них най-унікальнішим є новий тип споруд житлово-оборонного призначення, виявлених у Майданецькому. Безліч двоповерхових будівель утворювали два кільця оборони навколо центру поселення. Простір між ними був незабудованим. Вхід до всіх жител орієнтовано до центру. Всі будинки з'єднувалися один з одним за допомогою спеціальної системи переходів на рівні другого поверху. Площа таких житлово-комунальних комплексів була від 60 до 200 і більше кв. м. Найпоширеніші будівлі — від 60 до 160 кв. м, що становили понад 90% від загальної забудови великих поселень. На думку В. Круца, для будівництва одного такого будинку середніх розмірів потрібно було заготовити майже 26 куб. м лісу, що призводило до масового вирубування і сприяло порушенню рівноваги в екологічній системі Лісостепу. Це стало однією з причин поступового занепаду і зникнення всієї трипільської культури.

Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини. На них видно не тільки вертикальні стовпи дерев'яного каркаса, а й крокви, дверні отвори, круглі вікна та невеликий ґанок на рівні другого поверху.

Археологічні розкопки багатьох трипільських протоміст на Черкащині не тільки підтвердили реальність цих мініатюрних глиняних моделей, а й значною мірою збагатили знання про їхню архітектуру, побут і духовну культуру. Так, згідно з реконструкціями М. Відейка, перший поверх цих споруд відводили під різні сільськогосподарські приміщення. На другому поверсі було житло, для опалення якого використовували купольні печі або відкриті вогнища на спеціальних глиняних подіумах. У стелі над ними робили отвори для виходу диму. Стіни та підлогу фарбували червоною вохрою. За периметром стіни стояли довгі лавки заввишки 10-20 см і завширшки 30-40 см. На них виставляли розписний посуд. Із глини робили спеціальні заглиблення з умонтованими в них кам'яними зернотерками.

На другому поверсі кожної будівлі біля вікна був невеликий вівтар у формі хреста або кола, прикрашений спіральним орнаментом. Площа таких житлово-господарських споруд становила від 60-

16

00 ШЕДЕВРІВ ----------------------------------------------------------------------------------

100 до 200-300 кв. м. У деяких будинках знайдено фрагменти печей і стін, обмазаних червоним та білим зі слідами розпису чорною фарбою у вигляді спіралей. У такому самому стилі розписано стіни й на глиняних моделях жител, знайдених у багатьох трипільських поселеннях. Судячи з моделей, дах трипільських будинків був чотирисхилий, можливо, солом'яний. Для спорудження дерев'яних жител використовували мідні та кам'яні сокири.

Крім таких комплексів, вивчено й громадські споруди, серед яких найцікавішими є "храми" з вівтарями, великою кількістю теракотових антропоморфних і зооморфних статуеток та розписного керамічного посуду. Вони дають уявлення про найдрібніші деталі різних, як правило, двоповерхових будівель, які дуже допомагали археологам під час реконструкції дерев'яних фундаментів, знайдених на території протоміст.

Вівтарі та різні культові атрибути навколо них знайдено в багатьох житлах у Шкарівці, Веселому Куті, Миропіллі. Ці сімейні святилища мали форму прямокутника, п'ятилисника, кола або хреста і розташовувалися в центрі будинку. Деякі з них пов'язані з виконанням культів великої богині-матері.

Можливо, у трипільців були й обсерваторії. Одну з них у вигляді складної системи кільцевих ровів із проходами, орієнтованими за чотирма сторонами світу, відкрив В. Круц біля села Козаро-вичів на Дніпрі. В Майданецькому поселенні знайдено так званий комплекс "М", який віднесено до типу громадських споруд, призначених, мабуть, для збирання загальнопоселенської громади. Його розміри (24x7 м) і загальна площа приміщень (336 кв. м), розташованих на двох поверхах, свідчать про можливість одночасного перебування чималої кількості людей.

Отже, зведення різних багатоповерхових споруд потребувало не тільки значних зусиль багатьох людей та великої кількості будівельних матеріалів, а й певних теоретичних знань і математичних розрахунків. Припускають, що будівництво найбільших протоміст як єдиної системи було викликано централізацією трипільського суспільства. Головний стимул створення цих поселень — необхідність здійснення контролю над певною територією і робочою силою, подібно до землеробських "номів" давньосхідної шумерської цивілізації в IV—III тисячоліттях до н. є. Ареал поширення трипільських поселень у Південно-Східній Європі завдяки цьому може бути внесений до територій формування найдавніших міських цивілізацій мідного віку. Великі трипільські протоміста (Тальянки, Майданецьке та ін.)

17

ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ -----------■



Реконструкція трипільського святилища.


з населенням від 10 до 14 тис. осіб були економічними, громадськими, військовими та культовими центрами. Крім того, вони відповідають головній "тріаді", що відокремлює місто від сільського поселення. Це наявність не тільки населення чисельністю більш як 5500 осіб, монументальних архітектурних будов, а й "писемності".

Нині відомо понад 100 знаків, нанесених у різних варіантах на керамічний посуд. Як показали дослідження Т. Ткачука, вони об'єднувалися в блоки з певним значенням. Серед них є знаки, відомі і шумерам. Це зірка Інани — знак божества, рослина-яч-мінь — знак "дім" і поєднання знаків "рослина" та "вода".

Проте трипільська культура зникла набагато раніше того часу, коли ця знакова система могла б перетворитися на справжню писемність. За багатьма посудинами можна спостерігати тільки процес її зародження, що тривав понад 1000 років.

Найзагадковішою сторінкою в історії духовної культури трипільців є тисячі спалених дерев'яних будівель. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські кістки.

На першому етапі вивчення трипільської культури В. Хвойка думав, що це своєрідні поховальні споруди — "будинки мертвих". Згодом археологи вважали, що це звичайні житла людей. Сучасні дослідження цих пам'яток переконали вчених у тому, що трипільці жили за своєрідним замкненим циклом (будівництво—спалювання—будівництво нових поселень), який тривав у середньому 60-80 років. Спочатку споруди були будинками, храмами та громадськими будівлями, а через певну кількість десятиліть вони перетворювалися на притулок для душ померлих із багатим поховальним інвентарем.

18

-------------1 100 ШЕДЕВРІВ



Глиняні статуетки жінок трипільської культури.

Завдяки археологічним знахідкам під час розкопок різних трипільських поселень значною мірою вивчено громадські та домашні ремесла, які охоплювали виробництво знарядь праці, зброї, предметів побуту, одягу та культових виробів. Відкривши трипільську культуру, вчені не сумнівалися в аграрному спрямуванні великих трипільських поселень. На полях вирощували тверді сорти пшениці, ячмінь, горох, просо. Для обробітку полів і збирання врожаю застосовували здебільшого знаряддя праці з каменю, кременю, кістки, рогу та глини, хоча інколи трапляються й мідні вироби. Протягом розвитку трипільської культури поступово вдосконалювалися зубчасті серпи і з'являлися молотильні дошки. Збільшувалася кількість ткацьких верстатів. А шкури обробляли значно менше, аніж у раніших культурах.

Найвідоміша в мистецтві Трипілля розписна кераміка виготовлена без застосування гончарного круга. Різні посудини ліпили вручну й обпалювали при високій температурі в спеціальних двоярусних печах. їхні витончені, часом фантастичні форми можна впізнати одразу: "вази" на підставках, грушоподібні жбани з кришками, "кратери" з широким горлом, подвійні "бінок-леподібні" жбани, горшки, миски, чашки. Проте в середньому періоді розвитку виділяються локальні варіанти, що свідчать про існування якихось окремих культур у межах трипільсько-куку-тенського суспільства.

Серед усього різноманіття форм кераміки виокремлюють кілька основних типів: посудини із заглибленим орнаментом у вигляді спіралей; тонкостінну кераміку з полірованою поверхнею, прикрашену канелюрами; кераміку з тонкої рожевої маси зі спіральним орнаментом, нанесеним чорною, червоною чи відразу білою, чорною та червоною фарбами. Кожен із цих типів поділяють ще на безліч груп, які відрізняються за кольором глини, випалюванням, обробкою поверхні й технікою нанесення орнаменту.

Стилістичні зміни в орнаментиці помітні на посудинах із заглибленням і розписним декором. На ранньому етапі він покри-

ШЕДЕВРИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ І-----------



Зображення божеств на трипільських керамічних посудинах.

ває всю зовнішню поверхню, частково заходячи на дно та внутрішні стінки. Водночас він вирізняється соковитістю кольорових поєднань, динамізмом і багатством орнаментальних композицій. На пізньому етапі розвитку трипільської культури орнамент займає лише чітко визначену частину посудини, на його плечиках у вигляді стрічки. Різноманітні орнаменти на цих посудинах — безцінне джерело для вивчення світогляду і релігійних вірувань трипільців. Установлено, що в основі орнаментальних композицій були певні космологічні уявлення. Найінформативнішими є стилізовані антропоморфні та зооморфні зображення, серед яких переважала символіка, пов'язана з небесними світилами (Місяцем) і фантастичним змієм-драконом. Чергування зображень відбиває певні символічні знаки, навертання і форма яких змінювалися в часі, як і стилістика посудин, на яких вони зображені. На думку Т. Ткачука, знакова система трипільської орнаментики — це пульс культури, що реагує на зміни в стані суспільства. Перед початком кризи зростала кількість символів, немовби передрікаючи майбутні катаклізми.

Ще одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика — різноманітні за стилем і формою жіночі та чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що уособлюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості й загального добробуту.

У процесі розвитку трипільської культури антропоморфні статуетки помітно видозмінюються. На ранньому етапі їх зображено у вигляді сидячих фігурок з відкинутим назад торсом і оформленою у вигляді конуса головою. Риси обличчя практично не змальовані, тільки ледь окреслено контури носа. Рук немає. Головну увагу майстри приділяли широким стегнам і довгим витягнутим ногам. Часто вони розділені однією або двома заглибленими смугами або ж укриті вчавленими овалами, що імітують зерна. В цей самий період були поширені й фігурки сидячих у кріслах жінок, тіло яких покрито заглибленими спіралями та геометричними орнаментами. Низ живота обрамлено трикутником, перетнутим косими ромбами.

2 О ,

1:--------1 100 ШЕДЕВР



Сідниці та груди вкриті смугами і ромбами з косим хрестом усередині. На деяких статуетках модельовано ступні ніг і позначено пальці. Дуже рідко трапляються жіночі фігурки з піднесеними до обличчя руками.

На середньому етапі розвитку трипільської культури в стилістиці антропоморфної пластики відбувалися значні зміни. Жіночі фігурки ліпили з рожевої глини і розписували на зразок посудин. Зазвичай це стилізовані статуетки граціозних струнких дівчат, плавні вигини тіла яких закінчуються пласкою схематизованою головою з двома отворами замість очей. Ніс оформлено одним щипком глини. Рук немає, а плечі зроблено у вигляді вугластих виступів із наскрізними отворами. Ноги звужуються у вигляді конусів. На деяких статуетках фарбою нанесено малюнок, що імітує татуювання. На плечі спадає довге чорне волосся. Найпопу-лярнішими були фігурки жінок, які стоять. Окрім них, відомі статуетки менш умовних обрисів. Це пов'язано з появою наприкінці середнього етапу інтересу художників до реалістичного відтворення найхарактерніших особливостей людського обличчя та костюма. Так, уперше з'являлися майже портретні образи трипільців, з ретельно модельованими окресленнями очей, носа і рота. Серед таких реалістичних голівок є обличчя жінок і чоловіків різного віку, можна навіть визначити етнічний тип давніх трипільців. Крім того, увагу майстрів привертали деталі одягу і взуття, що мали дещо гротескний вигляд на пласких, схематично переданих тулубах. На пізньому етапі форми трипільської антропоморфної пластики знову поверталися до схематизму й узагальнення, щоправда, в порівняно нових формах. Якщо на ранньому етапі художники ідеалом краси вважали невисоких жінок з гіпертрофовано розвиненими стегнами, то тепер — це фігурки з неймовірно величезними, вкрай умовно

Зміїний візерунок на трипільському посуді.

21

^ БОРОДІНСЬКИЙ СКАРБ

переданими ногами. Здається, що мистецтво проходило за замкненим циклом розвитку: простота і схематизм змінилися умовним реалізмом, який знову повернувся до схематичних антропоморфних форм.

Трипільці, крім антропоморфних статуеток, виготовляли і безліч глиняних фігурок диких і свійських тварин. Особливо улюбленими були зображення ведмедя — хранителя і володаря води. Най-шанованішими свійськими тваринами, судячи зі статуеток, були вівця, бик і баран. В окремих святилищах знайдено не тільки поодинокі фігурки цих тварин з великими рогами і добре промоде-льованими формами, а й десятки статуеток, кинутих до культових ям під час релігійних обрядів. Ці зооморфні образи доповнено серією зображень на посудинах: різноманітні наліплювання і цілі посудини у вигляді фігурок тварин.

Найдискусійнішою проблемою в археології і давній історії Східної Європи є доля трипільської культури, що безслідно зникла на зламі IV—III тис. до н. є. Цей процес учені здебільшого пов'язують з переходом до скотарського господарства трипільських землеробів та поступовою асиміляцією їх у середовищі найбільших археологічних культур мідного віку — ямної та шнурової.

^ Бородінський скарб

(II тис. до н. є.)

Влітку 1912 року один німецький колоніст вирішив добути для господарчих потреб кілька возів каміння, яке уподобав в одному з давніх курганів поблизу містечка Бородіно, що на Одещині. Копачі знайшли в кургані глиняний горщик та якісь дивні предмети, про що й повідомили професора археології Новоросійського університету та головного хранителя музею Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей Е. Штерна. Наступного року на Міжнародному конгресі істориків (Лондон) він доповів про унікальну знахідку, а 1914-го з цього приводу опублікував статтю ("Материальї по археологии в России", № 34).

Враховуючи величезне наукове значення, колекцію передали на зберігання в Музей образотворчих мистецтв (Москва). Бородінський скарб зберігався там до 1923 p., потім — в Історичному музеї, де він перебуває й досі.

00 ШЕДЕВРІВ-----------------------------------------------------------------------------------

Історики зброї знають про золоті й срібні кинджали, але срібні наконечники списів уперше знайдено в Бородінському скарбі. Також цікаві інші предмети, виготовлені із золота, срібла, бронзи та рідкісних порід нефриту й білого тальку; вражає робота давніх металургів, ювелірів, різьбярів на камені, різноманітність орнаментації, що робить скарб справді унікальною знахідкою світового значення.

Якщо за кількістю та вагою предметів із дорогоцінних металів він не може змагатися зі знайденою десять років по тому гробницею Тутанхамона, то за важливістю питань історії, пов'язаних із вивченням цього скарбу, він стоїть поряд із єгипетським відкриттям. Знахідка під Бородіном стала своєрідним хронологічним репером для визначення старожитностей бронзового віку — від Апеннін, Альп, Дунайсько-Карпатського регіону до Приуралля, Алтаю та Китаю. В II тис. до н. є. більшість племен Європи й Азії ще не мали писемності, і багато знахідок того часу вченим було складно хронологічно ідентифікувати. З цього погляду матеріали Бородінського скарбу, пов'язані з середземноморськими археологічними пам'ятками, є безцінним "посібником".

У 1949 р. О. Кривцова-Гракова, відома знаннями бронзового віку Східної Європи, зробила найдокладніший опис усіх предметів зі скарбу. Поступово навколо нього виникли суперечки щодо територіально-часового "статусу": дехто відносив його до грецьких Мікен XVII—XVI ст. до н. є., інші заперечували, мовляв, мікен-ський вплив міг досягти північних берегів Чорного моря тільки в XIII—XII ст. до н-. є. Також пов'язували появу технології обробки дорогоцінних металів у Європі з періодом існування гальштат-ських культур (IX—VIII ст. до н. є.). Такі протиріччя змусили київського вченого О. Тереножкіна ґрунтовно дослідити бородінську знахідку. Провівши порівняльний аналіз, він датував скарб періодом культури ранніх зрубів у Поволжі (XVII—XIV ст. до н. є.). По тому з'явилися нові датування бородінської знахідки — XVIII ст. до н. є., XV—XIV ст. до н. є.

1970 року з'являються наукові розвідки археологів І. Чернякова та О. Лєскова, в яких особливу увагу звернено на зв'язки бородінського кинджала (його тип) із негативом на малокапанівській ливарній формі (Херсонська область). Дослідження вчених дають можливість розглядати вироби зі скарбу як явище, пов'язане з високим місцевим рівнем металообробки в середині II тис. до н. є. Але головне — скарб констатовано як зв'язкову ланку з точніше датованими пам'ятками бронзового віку Середземномор'я та майже всієї Євразії.

23

I 2 3

бородінський скарб-----------

Учений Є. Черних, зробивши спектральний аналіз бородінського срібла, відніс вироби до сейминсько-турбінського типу (Сейма і Турбіно на Уралі). Подібність була й у матеріалі виготовлення. Але приуральські наконечники списів мають тільки рельєфний орнамент, і майстрам, котрі їх виготовили, ще не була відома техніка інкрустування золотом. Висунуто припущення, що бородінські наконечники були імпортовані із Сибіру, а інкрустовані трансільванським золотом в якійсь карпатській майстерні, де обробка золота була поширена.

Зв'язки Бородінського скарбу з Приураллям і Поволжям не обмежилися тільки срібними наконечниками. Є думка, що сокири виготовлені з нефриту, видобутого з Оспін-ського родовища (Саяни).

Сейма й Турбіно — західна ойкумена сейминсько-турбінського транскультурного металургійного регіону, котрий простягся через Урал і Сибір аж до Іртиша. Є. Черних висуває гіпотезу, що цю територію обслуговували мандрівні клани майстрів-ливарників. Виникає нова проблема — щодо походження цієї важливої в Старому Світі євразійської металургійної провінції, яка опанувала видобування руди й металообробку. Розвиток цієї галузі своїм корінням сягає в Циркумпонтійську металургійну провінцію раннього і середнього періоду бронзового віку (існувала в III тис. до н. є. в різних причорноморських культурах). У ній відбувся технологічний стрибок — заміна миш'яковистих бронз на олов'янисті сплави, що дало можливість засвоїти тонкостінне лиття. Нові технології і було застосовано при виготовленні срібних предметів зі знахідки під Бородіном.

Срібні речі з золотою інкрустацією з Бородінського скарбу.

I 54



Кам'яні жезли вождя з Бородінського скарбу.

Якщо наконечники списів могли бути зроблені майстрами Сейми—Турбіно, то сокири зі скарбу, ймовірно, виготовлено в інших центрах, сировиною для яких був саянський нефрит. Подібних знахідок сокир немає ні на Уралі, ні в Сибіру. Близькі за формою, але давніші за часом чотири ритуальні сокири зі скарбу "L", знайденого Г. Шліманом у Трої II.

Важливий аспект — рівень ювелірної майстерності при виготовленні й орнаментації золотом срібної застібки-фібу-ли. Найдавніші витоки цього ремесла зафіксовані у виробах Варненського могильника (V тис. до н. є.) в Болгарії, пізнішими знахідками IV—II тис.

до н. є. на території Месопотамії, Малої Азії, Єгипту, Східного Середземномор'я, Південно-Східної та Центральної Європи. Витончена ювелірна обробка й орнаментування деяких предметів скарбу свідчать про використання їх в особливо урочистих випадках. Навряд чи кинджал, наконечники списів, дорогоцінні нефритові сокири й булави використовувалися в бойових діях. Імовірно, це символи влади якого-небудь вождя місцевого причорноморського племені. Дехто вважає їх поховальним інвентарем, що супроводжував вождя в потойбічний світ, адже скарб знайдено в поховальному кургані.

Свідком яких історичних подій був володар Бородінського скарбу? Кінець IV та перша половина III тис. до н. є. — період ранніх цивілізацій на території Єгипту, Месопотамії, Близького Сходу, Індії, Китаю, розвитку землеробських культур у Центральній і Південно-Східній Європі. Одна з них — трипільська — розвивалася на території України. У III — на початку II тис. до н. є. сталися колосальні зміни в житті давніх народів Старого Світу. У IV — першій половині II тис. до н. є. землеробські енеолітичні культури змінюються культурами бронзового віку. Зникають гігантські трипіль-

25

^ БОРОДІНСЬКИЙ СКАРБ

ські протоміста. Степи північно-західного Причорномор'я заселяються пізньотрипільськими племенами, котрі створили усатівську культуру. Всі ці та багато інших подій пов'язані з розселенням індоєвропейських племен, які прийшли з північного Причорномор'я та Балкано-Карпато-Подунав'я.

Консолідацію індоєвропейської спільноти деякі вчені пов'язують з утворенням найпотужнішої (відносно обробки металу) Циркумпонтійської металургійної провінції навколо Чорного моря (IV—III тис. до н. є.). її розпад у кінці III — на початку II тис. до н. є. призвів до розселення індоєвропейських племен на величезних просторах Європи й Азії: в Греції (ахейці), Малій Азії (давньоанатолійська гілка), Ірані та на північному заході Індії (арії). Це лише кінцеві етапи найважливішого у світовій історії розселення індоєвропейських народів. У цьому процесі розвинена металургія мала величезне значення.

Сенсацією стало відкриття фортеці, храму-святилища та могильника воїнів із колісницями (XVII—XVI ст. до н. є.) на ріці Сінташта (Челябінська обл.). Ця область, що входила у Сейминсько-Турбін-ську транскультурну металургійну область, — сучасниця Бородінського скарбу, і знайдені тут і під Бородіном предмети мають багато схожого, зокрема окуття, срібні й мідні прикраси, кам'яні булави. Археологічні знахідки однотипних деталей свідчать про єдиний центр індоєвропейської мовної спільноти Швденно-Східної Європи.

Власник речей із Бородінського скарбу був свідком доленосних, але нам досі невідомих, подій в історії людства, котрі заклали основу його розвитку. Таємниці скарбу до кінця не розгадані, але достеменно свідчать, що у II тис. до н. є. територія України відігравала значну геополітичну роль у розвитку давніх культур і була найважливішою контактною ланкою між цивілізаціями Малої Азії, Східного Середземномор'я і Євразії.

^ Опис Бородінського скарбу. Складається із 17 предметів, 11 із них непошкоджені, 6-у вигляді уламків. Це інкрустований золотом срібний кинджал і велика, теж інкрустована золотом, фібула; два срібні наконечники списів і обламана втулка від третього срібного списа; орнаментовані золотою інкрустацією 4 поліровані сокири із нефриту, 3 кам'яні булави, 3 обламані кам'яні сокири та 2 бронзові пластинки-окуття.

Срібний кинджал завдовжки 27,4 см. Держак плаский, з трьома отворами. Рукоять не збереглася. Виріб відлито у двобічній кам'яній

І 26

Срібна шпилька та кинджал із золотою інкрустацією з Бородинського скарбу

ливарній формі. Навколо серединного ребра кинджала, з обох боків його граней, уздовж всього клинка прокарбовано подвійну заглиблену лінію, яка облямовувала (у вигляді довгого вістря) середню частину леза. За її формою були вирізані й накладені тонкі золоті пластинки, на яких прокарбовано такі самі лінії. Виріб орнаментовано.

Два срібні наконечники списів скарбу чудово збереглися. Більший із них — 34,1 см (519,1 г), метал 916-ої проби. Другий наконечник — 400-ї проби, завдовжки 24,7 см (280,8 г). Відрізняються наконечники і способом кріплення на древку. Відлиті вони в кам'яних двобічних ливарних

формах із пристроєм для відливання порожнистої втулки. Леза було відковано, поверхню відполіровано. Як і поверхню середньої частини кинджала, так і втулки наконечників оздоблено орнаментом, зробленим за тією самою технологією. Однак орнаменти індивідуальні, хоча на втулках наконечників списів є і окремі спільні елементи. Золото заповнює всі заглибини, викарбувані в сріблі. Для інкрустації втулок наконечників списів Бородінського скарбу використано тонку золоту пластинку 750-ї проби (5 г золота). Найскладніший орнамент, який утворюється із трьох орнаментальних смуг, прикрашає майже половину втулки найбільшого наконечника. Вражає майстерність ювеліра, який зумів інкрустувати золотом і півкруглі вушка біля основи втулки, а також нанести витончену лінію орнаменту з дрібних насічок уздовж усього леза наконечника списа. Орнаментація втулки другого наконечника простіша.

Серед предметів озброєння — незвичайна срібна фібула, використовувана для скріплення піл одягу: довжина — 31,2 см, вага - 173,5 г.

Найкращими виробами скарбу вважаються чотири кам'яні сокири із просвердленими отворами для рукоятей. За загальноєвро-

27

^ КАМ'ЯНІ ВОЇНИ СКІФСЬКИХ СТЕПІВ

пейською археологічною класифікацією вони належать до типу човноподібновигнутих. Одна із сокир має плавно вигнуте лезо з виступом угору (як у човна). Розміри сокир за довжиною різні — від 18 до 25 см. Зроблені із різних порід нефриту. Попри досить значну твердість матеріалу бородінських сокир (5,5-6,5 за шкалою Мопса), їхня поверхня прикрашена чітко виточеними повздовжніми та поперечними ребрами, канелюрами та відполірована до дзеркального блиску (тоді для обробки нефриту використовували кварцовий пісок).

Три булави з білого каменя талькової породи. Дві з них мають дещо приплюснуту кулясту форму, третя зроблена у вигляді видовженого яйця з чотирма симетрично розташованими круглими виступами. Діаметр виробів — 5,5-6,6 см.

Малозначущі в цьому скарбі дві бронзові пластинки з отворами. Ймовірно, це окуття дерев'яних келихів, поширені в культурах бронзової епохи Східної Європи.

Разом із цими речами знайдено фрагменти керамічного посуду.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   38

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты