Домой

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте




НазваниеДля заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте
страница1/4
Дата17.01.2013
Размер1.14 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Розділ 2. міжнародні екстрадиційні злочини
РОЗДІЛ 3. ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ ЗЛОЧИНИ І ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА КРИМІНАЛІЗАЦІЯ 3.1. Транснаціональний злочин і транснаціональне
3.5. Міжнародні стандарти криміналізації корупційних
Розділ 4. тероризм і транснаціональні
4.3. Фінансування тероризму як транснаціональний злочин і роль ООН у формуванні міжнародного превентивного
Розділ 5. міжнародний злочин як підстава кримінальної відповідальності індивіда з міжнародного права
Список використанних джерел
Об’єктом дослідження
Предмет дослідження
Методологічні основи дослідження
Наукова новизна одержаних результатів.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів
Особистий внесок здобувача.
Апробація результатів дослідження.
Структура дисертації
Для заказа доставки работы
Для заказа доставки работы
Список використанних джерел
Подобные работы:
  1   2   3   4


Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................4

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ

ПОНЯТТЯ «МІЖНАРОДНИЙ ЗЛОЧИН»


1.1 Ідентифікація і генезис поняття «міжнародний злочин»..................24
1.2. «Міжнародні злочини» і «злочини міжнародного характеру»........36

1.3 Формальні параметри і види міжнародних злочинів........................ 41

1.4. Політичні та загальнокримінальні злочини у структурі

міжнародної злочинності .......................................................................... 46


1.5. Міжнародний злочин держави: реальність чи фікція?..................... 68

1.6. До питання про поняття міжнародного кримінального права......... 86

^ РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНІ ЕКСТРАДИЦІЙНІ ЗЛОЧИНИ

2.1. Еволюція міжнародних екстрадиційних злочинів: від
політичних – до загальнокримінальних....................................................100
2.2. Формування й обмеження екстрадиційного імунітету
щодо політичних правопорушень..............................................................121
2.3. Інтерпретація і застосування принципу невидачі
політичних правопорушників в «епоху тероризму»................................147
2.4. Міжнародно-правова регламентація діапазону
екстрадиційних злочинів.............................................................................172



^
РОЗДІЛ 3. ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ ЗЛОЧИНИ І
ТРАНСНАЦІОНАЛЬНА КРИМІНАЛІЗАЦІЯ
3.1. Транснаціональний злочин і транснаціональне
кримінальне право........................................................................................195
3.2. Формування та зміст всеохоплюючого конвенційного
поняття транснаціонального організованого злочину..............................214
3.3. Міжнародні стандарти криміналізації торгівлі людьми....................228
3.4. Міжнародні стандарти криміналізації відмивання
доходів, отриманих злочинним шляхом.....................................................247
^

3.5. Міжнародні стандарти криміналізації корупційних

правопорушень..............................................................................................261

3.6. Міжнародні стандарти криміналізації незаконного
ввозу мігрантів..............................................................................................275

3.7. Міжнародні стандарти криміналізації незаконного

виготовлення й обігу вогнепальної зброї....................................................283


^ РОЗДІЛ 4. ТЕРОРИЗМ І ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ
ТЕРОРИСТИЧНІ ЗЛОЧИНИ

4.1. Розвиток міжнародно-правової концепції тероризму........................291


4.2. Міжнародно-правові стандарти криміналізації

терористичних злочинів...............................................................................316
^

4.3. Фінансування тероризму як транснаціональний злочин

і роль ООН у формуванні міжнародного превентивного

антитерористичного фінансового режиму..................................................331




^

РОЗДІЛ 5. МІЖНАРОДНИЙ ЗЛОЧИН ЯК ПІДСТАВА

КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ІНДИВІДА З

МІЖНАРОДНОГО ПРАВА


5.1. Нюрнберзька концепція міжнародно-правового злочину..................344

5.2. Постнюрнберзький розвиток концепції міжнародно-правового

злочину............................................................................................................367

5.3. «Гаазька» і «римська» модифікації

міжнародно-правового злочину...................................................................390

Висновки.........................................................................................................401

ВИСНОВКИ….................………………………………………………….406

^ СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….418

Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП



Актуальність теми дослідження. Динаміка процесу глобалізації дозволила злочинності значно розширити діапазон своєї діяльності. Сучасна злочинність все більше виходить за межі державного контролю і вступає у протистояння зі світовим правопорядком, стаючи фактором, який має дестабілізуючий вплив на світове співтовариство і вимагає глобальних мір реагування. Як підкреслив Генеральний секретар ООН, характер, масштаби і вплив злочинності помітно змінилися за останні десять років: вона поширилася на багато країн, тому виявлення злочинців ускладнюється, а міжнародне співробітництво стає як ніколи важливим [1]. Організована злочинність оперативно відреагувала на появу сучасних комп'ютерних і телекомунікаційних систем і адаптувалася до нових глобальних можливостей. Швидкі темпи інтеграції світової економіки полегшили проведення як законних, так і незаконних операцій. У свою чергу, більш тісна інтеграція світових фінансових та інших ринків призвела до того, що кумулятивні наслідки злочинів рідко обмежуються однією країною [2, п. 10, 12]. Наддержавний характер глобальних мереж об'єктивно вимагає розвитку міжнародно-правового регулювання у цій сфері.

Міжнародна протидія злочинності стала однією з найактуальніших проблем сучасності. У Доповіді створеної за дорученням Генерального Секретаря ООН Групи високого рівня із загроз, викликів і змін під званою «Більш безпечний світ: наша загальна відповідальність», зазначені шість блоків загроз, якими світ повинен займатися в наступному десятилітті. Кожен із цих блоків пов'язаний з міжнародною злочинністю, а три з них – «геноцид та інші масові звірства», «тероризм», «транснаціональна організована злочинність» – є її безпосередніми проявами. «Напади скоєні 11 вересня 2001 року, показали, що держави, а також установи, які забезпечують колективну безпеку, відстали від змін у характері загроз… Нова загроза – транснаціональна організована злочинність – підриває верховенство права всередині держави та на міжнародній арені. Нам ще потрібно повною мірою усвідомити значимість цих змін, але вони є передвісниками принципово нового положення щодо безпеки, при якому унікальні можливості для співпраці існують із безпрецедентними можливостями руйнування», – йдеться у Доповіді [3, с. 13 –14].

Безпрецедентне зростання масштабів і небезпеки міжнародної злочинності обумовлює підвищення значення міжнародної співпраці у протидії їй і, відповідно, наукових досліджень у цій сфері. У цих умовах пріоритетного значення набуває досягнення концептуальної чіткості і узгодженості поняття «міжнародний злочин», теоретичне обґрунтування якого переміщується у русло міжнародно-правової науки. Міжнародно-правова інтерпретація поняття злочину стає важливим елементом сучасного розуміння злочинності, протидія якій здійснюється на міжнародному рівні.

Міжнародна злочинність – це глобальна проблема, яка обумовлює необхідність глобальної реакції. Співробітництво держав у боротьбі з нею здійснюється як на основі міжнародних угод, так і в рамках складного і різнобічного інституціонального механізму. Відбувається «інтернаціоналізація» заходів запобігання і припинення злочинності, розробка й узгодження яких піднімається до міжнародно-правового рівня. Міжнародно-правової регламентації, у числі інших, набувають питання гармонізації кримінально-правової заборони, оптимізації систем кримінального правосуддя, координації превентивних антикримінальних зусиль держав.

Існування міжнародної злочинності не є специфічною рисою сучасності. Цей феномен виявляв себе за різних часів і є властивим різним культурам і суспільствам, має всілякі політичні, економічні, історичні та культурні корені. Сучасна концепція міжнародного злочину значною мірною базується на положеннях, розроблених у XIX ст. Праці західноєвропейських та російських юристів того часу – Бернарда, Більо, Бульмеринка, Віллефорта, Грольмана, Кларка, Кардаілака, Фіоре, Фон-Моля, Ламмаша, Мура, Ф.Ф. Мартенса, М.С. Таганцева, М.М. Коркунова, Л.О. Камаровського, В.П. Даневського, Е.Я. Шостака, Д.П. Нікольського, Е.К. Сімсона, А. Штігліца, П.Є. Казанського – залишаються неперевершеними з точки зору широти наукового світогляду. Розвиток вчень про міжнародний злочин продовжувався у першій половині ХХ ст. представниками «уніфікаційного руху» (професори Пелла, Сальдана, Леві, Політіс, Доннедье де Вабр та інші). У радянській юриспруденції їх опонентом (і водночас поширювачем ідей) був відомий юрист А.Н. Трайнін, який одним із перших у світовій юридичній науці звернувся до дослідження злочинів проти миру і безпеки людства.

Інтерес до вивчення міжнародних злочинів значно посилився наприкінці 60 – на початку 70-х років минулого століття, коли тероризм, незаконний обіг наркотиків і зброї, торгівля людьми та інші види міжнародної злочинності посіли помітне місце у суспільній свідомості як серйозні правові, соціальні та політичні проблеми, які мають інтернаціональний характер. У минулому столітті у роботах багатьох авторитетних радянських юристів, зокрема, Ю.Г. Барсегова, О.І. Бастрикіна, І.П. Блищенка, Н.О. Бондаренко, С.В. Бородіна, Р.М. Валєєва, В.А.Василенко, В.С. Верещетіна, Л.Н. Галенської, М.В. Жданова, В.К. Звирбуля, О.В Змієвського, І.М. Іванової, Г.В. Ігнатенка, Р.А. Каламкаряна, І.І. Карпеця, Ю.М. Колосова, В.М. Кудрявцева, П.М. Куріса, М.І. Лазарєва, О.М. Ларіна, У.Р. Латипова, Н.С. Лебедєвої, Д.Б. Левіна, І.А. Ледях, В.В. Лунєєва, І.І. Лукашука, Є.Г.Ляхова, В.І. Менжинського, Л.А. Моджорян, Р.А. Мюллерсона, А.В. Наумова, В.П. Панова, Ю.В. Петровського, А.І. Полторака, М.М. Полянського, М.Ю. Рагинського, Ю.О. Решетова, К.С. Родіонова, П.С. Ромашкіна, С.Я. Розенбліта, В.М. Савицького, Г.І. Тункіна, М.О. Ушакова, І.В. Фисенка, С.В. Черниченка, М.Д. Шаргородського, В.П. Шупілова, М.Л. Ентіна, інтенсивно розроблялася концепція міжнародного злочину. Але слід зазначити, що в цей період дослідження міжнародної злочинності значною мірою знаходилось під впливом ідеологічного протистояння «холодної війни».

У зарубіжній юридичній науці цій проблематиці присвячено чимало монографічних та інших наукових досліджень. Найбільшої уваги їй приділили

такі зарубіжні автори, як Р. Аго, K. Амбос, М.Ш. Бассіоні, І. Бантекас, К.Л. Блейкслі, A. Бос, А. Боссард, Э.М. Вайс, К. Ван ден Вінгерт, Е. Вільмшурст, Р.К Войцель, С. Глазер, Л. Грін, Дж. Дугарт, A. Кассезе, Ф. Кірш, K. Кіттічайсарі, Р.С. Кларк, Дж. Кроуфорд, Р.С. Лі, М. Макарел, Ф. Малекян, П. Манікас, К. Марек, Т. Мерон, Р. Мей, Дж. Мерфі, Дж.О.У. Мюллер, П. Нанда, С. Наш, К. Райт, А. Пеле, Л. Садат, П. Саланд, Г. Дж. Сімпсон, С. Розен, О. Тріфтерер, В.В. Ференц, Х.А.М. фон Хебель, Э. Цоллер, У.А. Шабас, М. Шарф, Дж. Шварценбергер, І. Шірер, Л. Шеллі, Х. Шультц, В. Шомбург.

У сучасній Україні окремим науковим і прикладним питанням міжнародної протидії злочинності приділяється значна увага. Вони розглядаються у дисертаційних дослідженнях, монографіях, відповідних розділах підручників і навчальних посібників, наукових статтях. У вітчизняній юриспруденції до них зверталися, зокрема, В.Ф. Антипенко, О.Ф. Висоцький, В.П. Базов, В.І. Борисов, М.О. Баймуратов, М.В. Буроменський, В.Г. Буткевич, В.А. Василенко, О.І. Виноградова, С.М. Вихрист, В.О. Глушков, В.Б. Глущенко, М.М. Гнатовський, В.М. Гребенюк, В.К. Грищук, В.А. Голубєв, Л.Г. Заблоцька, А.П. Закалюк, Ю.А. Іванов, С.В. Ісакович, О.В. Касинюк, В.П. Ємельянов, О.М. Костенко, C.Ф. Кравчук, А.А. Маєвська, А.С. Мацько, Е.В. Наден, В.О. Навроцький, М.І. Пашковський, В.М. Попович, М.П. Свистуленко, В.Є. Скомороха, Н.Ф. Селивон, В.С. Семенов, Є.Л. Стрельцов, О.В. Столярський, Т.Л. Сироїд, Л.Д. Тимченко, В.П. Тихий, В.М. Точиловський, В.В. Фуркало, А.Б. Шеварега, О.Н. Ярмиш та багато інших вчених.

Дослідження міжнародних злочинів посідає помітне місце у сучасній російській правовій науці, про що свідчать, зокрема, роботи Ю.М. Антоняна, Р.А. Адельханяна, І.Ю. Бєлого, С.С. Бєляєва, О.І. Бойцова, Ю.Г. Васильєва, Б.В. Волженкіна, В.М. Волженкіної, Ю.В. Голика, С.А. Грицаєва, П.О. Кабанова, Р.А. Каламкаряна, О.Г. Кібальника, І.І. Лукашука, В.В.Лунєєва, Р.А. Мюллерсона, Л.В.Іногамової-Хегай, А.В. Наумова, В.А. Номоконова, В.С. Овчинського, В.П. Панова, А.Л. Репецкої, Ю.С. Ромашева, Є.В. Топильскої, Ю.В. Трунцевського, М.І. Костенка та інших правників.

Праці вітчизняних та зарубіжних вчених мають велике теоретичне та практичне значення. Однак доводиться констатувати, що поняття «міжнародний злочин» не має достатньо чіткого і узгодженого змісту. До сьогодні воно залишається джерелом гострих наукових і політичних дискусій. У вітчизняній та світовій міжнародно-правовій доктрині зберігається дефініційна невизначеність, яка є наслідком дефіциту наукових досліджень і політико-ідеологічних протиріч недавнього минулого. Немає єдиної цілісної концепції, яка відображає зміст поняття «міжнародний злочин» у контексті міжнародного права; відсутні чіткі концептуальні параметри поняття «транснаціональний злочин», «конвенційний злочин»; не знайдено відповідь на питання про межі поняття «екстрадиційний злочин» у контексті застосування принципу невидачі політичних правопорушників; не визначені поняття «тероризм» і «терористичний злочин». Усе це має негативний вплив на практику міжнародної протидії злочинності. Зазначені вище фактори свідчать про актуальність теми дисертаційного дослідження і зумовили її вибір.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження відповідає програмі наукових досліджень Одеської національної юридичної академії. Тема є складовою частиною загальної наукової теми «Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави» (державний реєстраційний номер 0101 V 001195) і відповідає проблематиці наукових досліджень кафедри міжнародного права і міжнародних відносин Одеської національної юридичної академії.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному узагальненні та новому розв'язанні наукової проблеми, що виявляється у створенні цілісної міжнародно-правової концепції міжнародних злочинів у контексті міжнародної протидії злочинності. Дослідження не претендує на кримінологічне вивчення міжнародної злочинності як соціального феномену, а також на кримінально-правовий аналіз складів злочинів та їх вичерпну кримінально-правову характеристику.

Досягнення зазначеної мети здійснювалося через постановку та вирішення таких основних задач:

  • дослідити генезис та юридичну природу міжнародних злочинів, здійснити теоретико-правовий аналіз і сформулювати науково обґрунтоване міжнародно-правове визначення цього поняття;

  • узагальнити основні доктринальні підходи до феномену міжнародного злочину з позицій міжнародного права;

  • надати загальну характеристику концепції міжнародного злочину держави та її оцінку у сучасному контексті;

  • визначити поняття та структуру міжнародного кримінального права;

  • опрацювати наукову класифікацію міжнародних злочинів;

  • розкрити специфіку міжнародних політичних і загальнокримінальних злочинів, їх місце у структурі міжнародної злочинності;

  • сформулювати поняття міжнародних екстрадиційних злочинів і дослідити їх еволюцію;

  • здійснити ретроспективний аналіз становлення поняття «політичний злочин» у контексті екстрадиції та формування принципу невидачі осіб, обвинувачуваних у скоєнні політичних злочинів;

  • розглянути міжнародно-правову регламентацію і практику застосування принципу невидачі політичних правопорушників стосовно осіб, яким інкримінується скоєння терористичних злочинів;

  • виявити специфіку та ідентифікувати поняття «транснаціональний злочин» в його міжнародно-правової інтерпретації;

  • проаналізувати конвенційне визначення транснаціонального організованого злочину;

  • сформулювати міжнародні стандарти криміналізації деяких найбільш серйозних видів правопорушень, що мають тенденцію до транснаціоналізації;

  • вивчити і систематизувати доктринальні та легальні дефініції тероризму та терористичних злочинів; прослідкувати пошук міжнародно-правового визначення тероризму в теорії та практиці антитерористичного співробітництва держав;

  • здійснити аналіз еволюції та сучасного стану концепції міжнародно-правового злочину як підстави кримінальної відповідальності індивіда згідно з міжнародним правом;

  • дослідити основні риси і визначити особливості «нюрнберзької», «постнюрнберзької», «гаазької» та «римської» модифікацій міжнародно-правових злочинів;

  • виявити основні тенденції і перспективи розвитку концепції міжнародного злочину в контексті вдосконалення практики міжнародного реагування на злочинність;

  • сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання міжнародного співробітництва України у сфері протидії злочинності.

^ Об’єктом дослідження є сукупність норм міжнародного права, які регламентують міжнародне співробітництво у протидії злочинності, а також правовідносини, які складаються у процесі міжнародного реагування на злочинність.

^ Предмет дослідження – поняття «міжнародний злочин» як категорія міжнародного права, його юридична природа, зміст та види; міжнародно-правові стандарти криміналізації правопорушень; існуюча практика, тенденції та перспективи міжнародної протидії злочинності.

^ Методологічні основи дослідження. Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження, його об'єкта та предмета. Методологічне підґрунтя дисертації склали філософські, загальнонаукові методи пізнання, а також спеціальні методи правової науки. Широко використано діалектичний метод, який, будучи загальним методом пізнання, вимагає враховувати загальний взаємозв’язок і постійний розвиток явищ. Цей метод знаходить відображення у конкретних законах діалектики: єдності та боротьби протилежностей, переходу кількості в якість, заперечення заперечення, а також в категоріях діалектики – поняттях, які відображають всезагальні зв’язки буття (сутність і явище, зміст і форма, можливість і дійсність, одиничне, особливе і загальне).

Дослідження базується на методі історизму: його об’єкти розглядаються із врахуванням їх історичного розвитку. Вивчення контексту формування правових категорій дозволяє краще зрозуміти їхній зміст, витоки та перспективи розвитку. Конкретно-історичний метод було використано, зокрема, при вивченні еволюції міжнародних злочинів, розвитку доктрини міжнародного кримінального права і практики міжнародного антикримінального співробітництва. Дослідження побудовано на принципові методологічного плюралізму (застосування численних методів при вивченні кожного окремого явища); принципові об’єктивності та конкретності (дослідження спирається на факти реальної дійсності і підтверджується практикою, що дозволяє забезпечити його об’єктивність); принципові єдності предмета і методу вивчення. У процесі здійснення дисертаційного дослідження використовувалися формально-логічні методи та прийоми обробки інформації (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, екстраполяція, абстрагування, моделювання та ін.).

Особливе місце у методології досліджень посів системно-функціональний метод: об’єкти дослідження розглядаються як системи, що складаються з ряду елементів і виконують певні функції стосовно інших систем. Системний підхід орієнтував дослідження на розкриття цілісності об’єктів, виявлення різноманітних типів зв’язків і зведення їх в єдину теоретичну концепцію, а також на встановлення взаємодії об’єкта як цілісної системи із зовнішнім середовищем. Під час структурного аналізу вирізнялися окремі елементи цих систем, надавалася їхня функціональна характеристика. В рамках структуралізму на перше місце виходять синхронічні дослідження об’єкта, виокремлення його складових частин та визначення зв’язків між ними. Використання структурного методу дало можливість виявити структуру міжнародної злочинності і здійснити класифікацію міжнародних злочинів. Застосування методу прогнозування дозволило сформулювати припущення стосовно тенденцій розвитку міжнародної злочинності і перспектив міжнародної протидії цьому явищу.

У ході дослідження використовувалися спеціально-наукові юридичні методи: метод нормативно-догматичного аналізу (техніко-юридичний) було використано при тлумаченні юридичних текстів – міжнародних договорів і резолюцій міжнародних організацій, а також матеріалів, які відображають процес їх розробки і практику застосування; рішень міжнародних та національних судів; внутрішньодержавних нормативних актів, які стосуються міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Застосування цього методу, зокрема, дало можливість сформулювати конвенційне визначення транснаціонального організованого злочину, проаналізувати міжнародно-правові стандарти криміналізації, інтерпретувати правило невидачі політичних правопорушників.

У роботі широко використовувався метод порівняльного правознавства, тобто компаративний аналіз як метод пізнання у його синхронічному та діахронічному (порівняльно-історичному) варіантах. Порівняльно-правовий метод дозволив виявити загальні тенденції та закономірності та їхній конкретний прояв в окремих країнах. Так, наприклад, за допомогою цього методу зроблено порівняння правової регламентації протидії фінансуванню тероризму у різних країнах та на глобальному світовому рівні. За допомогою діахронічного методу порівняння досліджувалися процеси формування категорій «міжнародний злочин», «міжнародна злочинність», «політичний злочин», «екстрадиційний злочин», «тероризм», «транснаціональний організований злочин», «міжнародно-правовий злочин», інших категорій та інститутів, що аналізуються в дисертації, із врахуванням певної історичної епохи. Широко використовувалось нормативне порівняння, що має на меті догматичний аналіз і співставлення подібних правових норм, а також концептуальне порівняння, спрямоване на виявлення і вивчення основних концепцій міжнародного злочину. При здійсненні дослідження використовувалися й інші методи, зокрема, аксіологічний, дескриптивний, статистичний, лінгвістичний метод. Використання достовірних методів наукового пізнання дозволило дійти до науково обґрунтованих висновків.

Теоретичною базою дослідження стали положення, підходи та ідеї, що містяться у працях вітчизняних правознавців, юристів ХІХ ст. та радянського періоду, науковців Російської Федерації та інших держав. Зокрема, на результати дисертаційного дослідження вплинули праці відомих українських вчених І.Г. Біласа, М.В. Буроменського, О.Ф. Висоцького, В.Н.Денисова, В.І. Євінтова, В.Г. Буткевича, В.А. Василенка, А.І. Дмитрієва, В.К. Забігайла, О.В. Задорожнього, С.В. Ісаковича, С.В. Ківалова, М.І. Козюбри, О.Л. Копиленка, В.М. Корецького, І.І. Лукашука, П.Ф. Мартиненка, О.О. Мережка, В.І. Муравйова, В.В. Мицика, В.М. Репецького, К.К. Сандровського, Л.Д. Тимченка, М.Ю. Черкеса. В.Л. Чубарєва, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та ін.

Дослідження побудовано на великій нормативній та емпіричній базі, які склали досліджені автором міжнародно-правові звичаї, міжнародні угоди, резолюції та інші рішення міжнародних організацій, внутрішньодержавні нормативні акти різних країн, рішення міжнародних та національних судів.

^ Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням, що містить цілісну теорію, спрямовану на забезпечення концептуально-нормативної єдності поняття «міжнародний злочин» у контексті міжнародного реагування на злочинність. Вперше висунуто або знайшло подальшого розвитку і додатково обґрунтовано ряд положень та висновків, зокрема:

  1. Вперше в Україні сформульовано концепцію міжнародних злочинів у широкому розумінні, яка охоплює всі злочини, що спричиняють виникнення правового інтересу міжнародного значення. Розкрито юридичну природу поняття «міжнародний злочин» і запропоновано його визначення як забороненого національним і/чи міжнародним кримінальним правом соціально небезпечного діяння, що підлягає солідарному кримінальному переслідуванню в рамках міжнародної і/чи національної кримінальної юрисдикції. Основу цієї концепції складає підхід, відповідно до якого сутність сучасного поняття міжнародного злочину полягає в його відносній автономії від критеріїв злочинного і караного, що містяться в національному праві. Ця автономія може бути виражена у невизнанні злочинного характеру діянь, криміналізованих національним правом, з одного боку, і міжнародно-правової криміналізації діянь, не визнаних злочинними з національного права – з іншого. Міжнародно-правова концепція злочину індивіда базується на визнанні необхідності кримінально-правового захисту основних загальнолюдських цінностей незалежно від того, чи існують відповідні кримінально-правові норми в національному праві.

  2. Вперше здійснено класифікацію міжнародних злочинів, в основу якої покладено два формальні параметри: характер юрисдикції, під яку підпадає правопорушення, і джерело його криміналізації. Та обставина, що діяння підпадає під юрисдикцію двох і більше держав, відображає міжнародну поширеність злочину і/чи динамізм злочинця як об'єктивну властивість злочинної діяльності, а криміналізація такого діяння є формальним чинником, що відображає джерело кримінально-правової заборони, порушеної злочином. Поєднання множинної (подвійної і більше) або міжнародної кримінальності та множинної (подвійної і більше) або міжнародної юрисдикції дозволяє виокремити у структурі міжнародної злочинності три категорії міжнародних злочинів: 1) міжнародний екстрадиційний злочин; 2) транснаціональний злочин; 3) міжнародно-правовий злочин.

  3. Дістала подальшого розвитку концепція міжнародного кримінального права як галузі міжнародного публічного права, принципи і норми якої регулюють співпрацю держав та міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю. Пропонується виокремити у ній дві підгалузі. Перша підгалузь міжнародного кримінального права регламентує підстави і порядок притягнення індивідів до кримінальної відповідальності органами міжнародної кримінальної юрисдикції, встановлюючи рідкісні для міжнародно-правової системи вертикальні відносини, через що за нею закріпилася назва «міжнародне кримінальне право stricto sensu». Друга підгалузь складається з норм, які не можуть функціонувати поза національним правовим простором: ці норми або регламентують певні аспекти взаємодії національних кримінально-правових систем, або є зобов’язаннями, які впливають на національне право, і може бути названо «транснаціональним кримінальним правом».

  4. Вперше в Україні сформульовано концепцію транснаціонального кримінального права, як підгалузі міжнародного кримінального права, яка складається з норм, що регламентують взаємодію держав у сфері протидії злочинності в межах національних юрисдикцій. Проаналізовано юридичну природу і розглянуто структуру транснаціонального кримінального права, його матеріально-правові, процедурно-організаційні та превентивні аспекти.

  5. Аргументовано висновок про те, що використання терміна «міжнародний злочин» для визначення категорії найбільш небезпечних міжнародних правопорушень держави не є коректним. Держава не може бути суб'єктом злочину. Концепція, відповідно з якою «міжнародний злочин держави» спричиняє специфічну міжнародно-правову відповідальність, яка не має нічого спільного з кримінальною, є непослідовною і втрачає свої позиції. Найбільш тяжкі правопорушення держав розглядаються як «серйозні порушення зобов'язань, що випливають з імперативних норм загального міжнародного права». Норми, які регламентують відповідальність держав, не зараховуються до міжнародного кримінального права.

  6. Вперше в Україні на дисертаційному рівні досліджено еволюцію міжнародних екстрадиційних злочинів: від політичних – до загальнокримінальних. Визнається, що трансформація категорії екстрадиційних злочинів відбувалася у двох напрямах: по-перше, у відповідь на зростаючу потребу у взаємодії держав у боротьбі із загальною злочинністю розширювалася міждержавна кооперація з питань видачі осіб, що вчинили загальнокримінальні злочини; по-друге, ліберальні погляди у суспільній свідомості обумовили тенденцію до виключення з числа екстрадиційної номенклатури політичних злочинів.

  7. Вперше в Україні на дисертаційному рівні проаналізовано поняття політичного злочину у контексті екстрадиції; в історичному ракурсі досліджено доктринальні і практичні аспекти застосування принципу невидачі осіб, обвинувачуваних у здійсненні політичних злочинів. Аргументовано висновок, що в сучасних умовах цей принцип суттєво обмежується за допомогою віднесення терористичних злочинів до числа правопорушень, які не розглядаються як політичні для цілей видачі. Доведено, що значне обмеження екстрадиційного імунітету щодо політичних правопорушень є нагальною необхідністю.

  8. Вперше в Україні на дисертаційному рівні досліджено поняття «транснаціональний злочин» як міжнародно-правова категорія. Зроблено висновок про те, що транснаціональний злочин – це діяння, визнане злочинним не менш як у двох державах, під юрисдикцію яких воно підпадає. Зазначається, що вчинення таких діянь тягне кримінальну відповідальність тільки у тому разі, якщо кримінально-правова заборона міститься в національному законодавстві. Боротьба із цими правопорушеннями може знаходитися під міжнародним контролем, але відповідальність за них не встановлюється безпосередньо міжнародним правом. Таким чином, транснаціональний злочин є національним за характером кримінальної заборони і міжнаціональним за своєю поширеністю.

  9. Отримало подальшого розвитку дослідження поняття «конвенційний злочин» (treaty crime) як діяння, стосовно якого укладено багатосторонню міжнародну угоду. Підкреслюється, що це поняття охоплює дві суттєво відмінні між собою категорії злочинів: по-перше, діяння, які підпадають під сферу застосування конвенції, по-друге, діяння, які держави-учасниці угоди зобов’язалися криміналізувати. Визначення характеристики злочину для окреслення сфери застосування конвенції містить у собі основний елемент, що обумовлює існування міжнародно-правового інтересу, тобто транснаціональність діяння. Визначення, яке слугує моделлю складу злочину для національного права, як правило, не містить ознаки транснаціональності: для цілей криміналізації цей елемент зазвичай не використовується.

  10. Вперше в Україні обґрунтовано поняття «транснаціональна криміналізація». Підкреслюється, що міжнародні конвенції не містять кримінально-правової норми, яка прямо встановлювала би злочинність і караність поведінки індивіда. Однак вони містять зобов'язання держав щодо встановлення кримінально-правової заборони, що може бути названо опосередкованою транснаціональною криміналізацією. Така криміналізація здійснюється шляхом прийняття державами зобов’язань стосовно імплементації стандартів криміналізації транснаціонально небезпечних діянь. Потреба в міжнародно-правових стандартах криміналізації обумовлена необхідністю стимулювати встановлення кримінально-правової заборони і гармонізувати кримінально-правове законодавство.

  11. Сформульовано міжнародно-правове визначення транснаціонального організованого злочину, що базується на аналізі Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (2000) та протоколів, що її доповнюють. На основі вивчення численних універсальних і регіональних антикримінальних конвенцій сформульовано та систематизовано міжнародно-правові стандарти криміналізації деяких видів злочинної діяльності, які мають тенденції до транснаціоналізації, а саме: міжнародні стандарти криміналізації торгівлі людьми, корупційних правопорушень, відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, незаконного ввозу мігрантів, незаконного виготовлення й обігу вогнепальної зброї. Зазначається, що зростання кількості та небезпеки транснаціональних злочинів підвищує потребу в міжнародно-правових стандартах криміналізації, здатних стимулювати встановлення кримінально-правової заборони і гармонізувати внутрішньодержавне кримінальне право. Обґрунтовано висновок про те, що адаптація договірних стандартів криміналізації до національного права та підготовка внесення відповідних змін до кримінального закону повинні передувати ратифікації договорів.

  12. Дістало подальшого розвитку дослідження понять «тероризм» і «терористичний злочин»; здійснено систематизацію дефініцій терористичних злочинів, які містяться в універсальних секторальних антитерористичних конвенціях і протоколах, що складають основу правової бази міжнародного режиму протидії тероризму; доведено особливе значення імплементації стандартів протидії тероризму на державному рівні з врахуванням національних правових традицій. Аргументовано висновок про те, що існуюча міжнародна система протидії тероризму має істотні прогалини, у зв’язку з чім визнається необхідність негайного прийняття всеохоплюючої конвенції про міжнародний тероризм з метою розширення сфери охоплення і посилення діючого правового режиму по боротьбі з тероризмом.

  13. Дістало подальшого розвитку дослідження поняття міжнародного злочину як підстави міжнародно-правової відповідальності індивіда. Обґрунтовано положення про те, що міжнародно-правовий злочин, чи міжнародний злочин stricto sensu, – це діяння, що є «міжнародним» за походженням кримінально-правової заборони. Воно криміналізоване міжнародним правом і потенційно підпадає не тільки під національну юрисдикцію, але й під юрисдикцію міжнародних кримінальних судів. Міжнародно-правова криміналізація має прояв у приматі міжнародного визнання злочинності діяння перед положеннями національного права. Такі злочини безпосередньо порушують норми міжнародного права й існують незалежно від наявності кримінально-правової заборони в національному праві.

  14. Вперше запропоновано виокремити декілька модифікацій міжнародного злочину stricto sensu: 1) «нюрнберзьку», сконструйовану нюрнберзьким і токійським прецедентами; 2) «постнюрнберзьку», що сформувалася у постнюрнберзький період під впливом національної судової практики та розвитку міжнародного права; 3) «гаазьку», формування якої пов'язано зі створенням і діяльністю міжнародних трибуналів у Гаазі й Аруші; 4) «римську», закладену в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Незважаючи на наявні розбіжності в окремих елементах, єдиною концептуальною основою міжнародного злочину stricto sensu є визнання загальнолюдської цінності фундаментальних прав людини.

  15. Дістало подальшого розвитку дослідження так званої «нюрнберзької» модифікації міжнародно-правового злочину як поведінки індивідів, із дій яких складається міжнародне правопорушення держави. Відзначається, що теза, відповідно до якої всі злочини, що інкримінувалися обвинувачуваним, були злочинами загального міжнародного права, стала основним постулатом нюрнберзької концепції. У постнюрнберзький період вона одержала подальшого розвитку і її було впроваджено в національне право деяких держав.

  16. Аргументовано висновок про те, що заснуванням на початку 90-х років минулого століття міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc було створено особливу модифікацію міжнародно-правового злочину (умовно – «гаазька» – за місцем розташування Міжнародного трибуналу). «Гаазька» модифікація, так само як і «нюрнберзька», базується на концепції злочинів загального міжнародного права, що дає можливість уникнути докорів у порушенні принципу «nullum crimen sine lege». Разом із тим, ця модифікація суттєво відступає від «нюрнберзької» конструкції міжнародно-правового злочину, побудованої на його обов'язковому зв'язку з міжнародним збройним конфліктом та правопорушенням держави.

  17. Вперше зроблено висновок, що Статут Міжнародного кримінального суду формує нову, «римську», модифікацію міжнародно-правового злочину, яка не спирається на загальне право як джерело міжнародно-правової заборони і не підмінює собою вже існуючі модифікації міжнародно-правового злочину. Виникнувши на їхній основі, вона розвиває і конкретизує їх, але при цьому не вичерпує собою поняття міжнародно-правового злочину індивіда. Статут підтверджує індивідуальну відповідальність за певні злочини безпосередньо з міжнародного права. Серйозність злочинів додає їм особливого міжнародного виміру. Статут, таким чином, діє в рамках концепції міжнародно-правових злочинів.

  18. Сформульовано пропозиції, спрямовані на правове забезпечення ефективності міжнародної співпраці у сфері протидії злочинності, імплементацію міжнародних стандартів кримінального права і правосуддя у законодавчу та правозастосовчу практику України.

Положення, висновки та рекомендації, надані в роботі, є обґрунтованими і достовірними, що доводиться аналітичними методами та підтверджується практикою.

^ Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки можуть використовуватися у сфері науково-дослідницької діяльності для подальшого розвитку міжнародного кримінального права та розв'язання наукової проблеми ідентифікації поняття міжнародного злочину та його видів; у навчальному процесі – при викладанні та вивченні курсів «Міжнародне право», «Міжнародне кримінальне право»; у правотворчій діяльності – при імплементації міжнародно-правових стандартів криміналізації правопорушників, а також розробці законодавства, яке регламентує участь України у міжнародній співпраці у сфері протидії злочинності.

Результати досліджень були використані автором у процесі участі у програмі Британської Ради з розвитку партнерських зв’язків (REAP) при розробці разом із вченими Ноттінгемського університету навчального курсу «Міжнародно-правові стандарти прав людини у сфері кримінального правосуддя і пенітенціарної системи»; під час участі як експерта Ради Європи у «Програмі регіонального навчального курсу українських прокурорів з питань положень та практики застосування Європейської конвенції прав людини» (вересень – жовтень 2005), що була організована Радою Європи; під час участі як лектора по темі «Європейське кримінальне право» у проекті «Legal training in Ukrainе: Kyiv and selected regions» (лютий 2003); у процесі роботи в якості експерта-дослідника у міжнародному проекті американського університету (Вашингтон, США) «Центри з вивчення транснаціональної злочинності та корупції (TraCCC) в Україні, Росії, Грузії та США» (2002 – 2004 рр.). У складі колегії відповідальних редакторів та робочої групи експертів, створеної на базі Антитерористичного центру при СБ України з метою розробки проекту Закону України «Про боротьбу з тероризмом», автор брала участь у розробці цього Закону. У складі робочої групи здобувач також брала участь у розробці Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження викона­не здобувачем особисто, всі результати цієї роботи, сформульовані в ній висновки, положення та рекомендації обґрунтовані на основі особистих досліджень автора і мають повністю самостійний характер. В індивідуальних монографіях та наукових статтях викладено всі концептуальні положення дослідження. У збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК, у співавторстві опубліковано три наукові статті, не менше половини обсягу яких є науковим доробком автора. У колективних монографіях авторові належать окремі розділи. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на понад тридцяти наукових семінарах та конференціях, зокрема, Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми сучасної політики та шляхи її здійснення» (Одеса, 1993), науково-практичній конференції «Українське національне відродження: проблеми, прогнози, державна політика» (Одеса, 1995); Міжнародному семінарі з питань практичного застосування європейських конвенцій у сфері кримінального права, організованій Радою Європи (Одеса, 1998); Міжнародній конференції з програми регіональних партнерських зв’язків REAP – Conference Proceedings: The Role of Higher Education in the Development of Democracy and an Open Society (Київ, 1999), Міжнародному «Круглому столі», присвяченому обговоренню проекту Закону України «Про запобігання відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом» (Одеса, 1999), Колоквіумі «Реформування системи кримінального судочинства у частині захисту прав людини у країнах Центральної та Східної Європи» (Ноттінгем, 2000), Міжнародній науково-практичній конференції «Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід» (Одеса, 2001); Міжнародному семінарі «Інформаційне забезпечення боротьби з організованою злочинністю» (Одеса, 2002); науково-практичному семінарі «Корупція: регіональні та галузеві тенденції, проблеми попередження» (Одеса, 2003), Міжнародній конференції «Міжнародне право після 11 вересня 2001 року» (Одеса, 2004); Міжнародній науково-практичній конференції «Римський Статут Міжнародного кримінального суду: імплементація на національному рівні» (Київ, 2004); Міжнародному семінарі «Безпека в Причорноморському регіоні» (Одеса, 2004); Міжнародному семінарі «Правові проблеми протидії організованій злочинності» (Одеса, 2005), Міжнародному науково-практичному семінарі «Боротьба зі злочинністю та права людини» (Одеса, 2006), Міжнародній конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження професора Г.І. Тунікіна (Москва, 2006), щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів ОНЮА (Одеса, 1998 – 2006), в також під час участи у наукових семінарах згідно із програмою «Legal training in Ukrain Kyiv and selected regions» (Київ, Варшава, Львів, Одеса, 2001 – 2003). Результати досліджень апробовані автором під час читання лекцій і проведення семінарських занять з навчальних курсів «Міжнародне право», «Міжнародне кримінальне право», «Міжнародне гуманітарне право», «Міжнародні стандарти прав людини у сфері кримінального судочинства». Дисертація неодноразово обговорювалася на засіданнях кафедри міжнародного права і міжнародних відносин ОНЮА.

Результати досліджень апробовані автором під час читання лекцій і проведення семінарських занять з навчальних курсів «Міжнародне право», «Міжнародне кримінальне право», «Міжнародне гуманітарне право», «Міжнародні стандарти прав людини у сфері кримінального судочинства». Дисертація неодноразово обговорювалася на засіданнях кафедри міжнародного права і міжнародних відносин ОНЮА.


Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знай­шли відображення у 50 наукових публікаціях, у тому числі: двох особистих монографіях (загальним обсягом 55,68 ум. друк арк.), особистих розділах у двох колективних монографіях; 33 статтях у збірниках наукових праць, перелік яких затверджено ВАК України; п’яті тезах конференцій, п’яті публікаціях, які додатково відображають результати дисертації, а також трьох навчально-методичних виданнях.

^ Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, що містять двадцять три підрозділи, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 486 сторінок, з яких основний текст дисертації становить 418 сторінок. Список використаних джерел займає 68 сторінок і складається з 811 джерел.


^ Для заказа доставки работы

воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

  1   2   3   4

Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©dogend.ru 2014
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты